Три таємниці Великого озера - Тисовська Наталя (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Мені подумалося: тепер ми точно знаємо, хто проліз у хату Бачинських і покрав фотографії зі старого альбому! І хто підпиляв крокви на даху клуні, щоб поховати під снігом пані Ірину - єдину, хто знав правду про Романа Шолуденка! Все, все стає на свої місця. А може, Лео Дан украв іще щось, тільки пані Ірина цього ще не виявила?
Я запитала:
- А у вас іще лишилися якісь Оксанині папери?
- Коробка стоїть у кімнаті під сходами. Ходім, я тобі покажу.
На нетвердих ногах я спускалася вузькими сходами у своє темне підземелля. Пані Ірина дріботіла позаду. Перед вічно замкненими дверима, які вели в таємну кімнату, ми зупинилися, моя господиня посмикала ручку - і легко відчинила.
Ми ступили в захаращене приміщення, пані Ірина запалила світло.
Ось валізка, на якій іще бовтається квитанція з аеропорту, хоча Бачинські сто років уже нікуди не літали. Старий пилосос, іще цілком справний, про існування якого всі вже забули, а викинути шкода. Ящик дрібної картоплі - навесні пан Йосип, як сутий українець, засадить клапоть городу…
Між ногами мені прослизнула блакитна тінь і підскочила до великої картонної коробки, потерлася вусом об ріг. Випереджаючи настанови пані Ірини, я потяглася до коробки. Котик Ярчик став на задні лапи, вчепився кігтями у край і зазирнув усередину. Круглий живіт його смішно випнувся, коли він зосереджено роздивлявся темні глибини вмістилища старих секретів. Я встромила руку в коробку й навпомацки дістала тонкий зошит.
У голові легенько крутилося від неймовірних таємниць, до яких ми виявилися причетними, від білого вина, а головне - від дивного передчуття, що зараз закінчиться одна з найнеймовірніших пригод у моєму житті - отак часом перегортаєш останню сторінку цікавої книжки і не можеш розлучитися з героями!
На обкладинці зошита виведене було ім’я автора - Оксана Байда. І назва твору.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
БОНДАРІВНА
Драматична поема
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пан Каньовський
Титаренко
Дівчата
Батько
А також:
Хлопці
Жовніри
Музики
ДІЯ І.
Літній день - яскравий, аж блискучий. З лівого боку сцени - хатка, посередині - вулиця, яка вдалині закінчується церквою. З правого боку - паркан і хвіртка, коло хвіртки стоять Ти т а р е н к о й Б о н д а р і в н а .
Титаренко.
Капелія буде грати
У ратуші всенький день.
Зі мною ходи гуляти,
Голубко!..
До них підбігають д і в ч а т а , оточують.
Дівчата.
А ми пісень
Заспіваємо, ще й станцюємо,
Залоскочемо, зацілуємо!
(Зі сміхом цілуються між собою, час від часу цмокають Ти т а р е н к а й Б о н д а р і в н у ).
Титаренко.
А цур вам! Які веселі!
І скачуть, як навісні!
Бондарівна.
(говорить до Ти т а р е н к а , і не знати, чи жартує, чи серйозно)
Старенькі батьки в оселі
Не зроблять всього одні:
Води наносити,
Борщу наварити,
Корова, свині…
Дівчата.
І горб на спині
Від каторжної роботи,
Щоб кусник покласти в рота.
Бондарівна.
Цицьте! Шануйтеся! Чи скажені?
Що ви сьогодні такі дурні?
Титаренко.
Зараз я коси схоплю у жменю,
Знатимуть тут мені!
(Робить рух, ніби хоче переловити д і в ч а т ; ті, регочучи, розбігаються. Ти т а р е н к о бере Б о н д а р і в н у за руку).
Ти між тими дівками - пава,
Тільки очі твої сумні.
Бондарівна.
Знаєш, снилось вночі мені,
Що мене у ставку купала
Мати. Рочків мені зо п’ять.
Я розплакалась - і кричать,
А на березі тім - горбатий
Дід закликав мене - старий
І зарослий, неначе вій.
Ззаду нього - облізла хата
І подвір’я брудне. І тут
Мене в човен саджають руки,
Ніби материні, і стука
Весла, і голоси гудуть
Дивні…
Титаренко.
(прихиляє її до себе)
Цур їм, таким снам!
В воду поглянь, забудь.
Бондарівна.
(наче крізь сон)
Ох, і далека путь!
Ох, і тісна-тісна
Чорна труна човна…
Титаренко.
(трусить її за плечі)
Сонце, отямся! Сни
Часом такі дурні.
Прийдеш на свято? Нічка
Літняя невеличка,
В ратуші стільки люду!
Весь Богуслав гуля.
(Нахиляється до Б о н д а р і в н и , вона заплющує очі, вже майже торкається його губами, коли раптом із реготом відскакує).
Бондарівна.
Вуса твої колючі!
(Повертається бігти, кричить уже на бігу).
Що ти, як стовп, укляк?
В ратуші буду!..
Завіса.
ДІЯ ІІ.
У ратуші грають м у з и к и . Д і в ч а т а і х л о п ц і танцюють. Поміж них кружляють Б о н д а р і в н а і Ти т а р е н к о . Коли вони сходяться у танку, Ти т а р е н к о встигає швидко сказати Б о н д а р і в н і кілька слів.
Титаренко.
(перераховує)
…Три разочки намиста,
Ще хустину барвисту,
Далі крайку шовкову…
Бондарівна.
(сміється)
Підприємство збиткове
Буде!
Титаренко.
Я обіцяю -
Не лишу без гостинця!
Бондарівна.
(на хвилю притискається до Ти т а р е н к а , мов перед довгою розлукою)
Хоч на мить наодинці…
Ти ще тут - вже скучаю.
Розчахуються двері. Музика стихає. Заходить п а н К а н ь о в с ь к и й , позаду нього ж о в н і р и .
Пан Каньовський.
(до м у з и к )
А веселої польки?
Щоб у боці до кольки,
Чобітки - на лахміття…
(М у з и к и грають польку. П а н К а н ь о в с ь к и й підхоплює першу-ліпшу д і в ч и н у, виявляється, Б о н д а р і в н у ).
Хто ж ця красна дівиця?
П а н К а н ь о в с ь к и й веде Б о н д а р і в н у у швидкому танку. Велика зала починає кружляти. Миготять обличчя д і в ч а т і х л о п ц і в , серед них раз у раз виринає бліде лице Ти т а р е н к а .
Пан Каньовський.
(до Б о н д а р і в н и ).
