Відлуння: від загиблого діда до померлого - Денисенко Лариса (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗
Кажуть, що бабуся знала німецьку мову, перекладала Маркса, Енгельса, Фрейліграта, Гервега та Гете, можливо, її виказали німцям свої. Євреїв особливо не любить ніхто. Зовні вона не була чистим семітським типажем, та й прізвище її можна було віднести до німецьких чи навіть українських. Ти ж, мабуть, знаєш, хто такі гетьмани? Думаю, що німецьку мову вона дійсно знала, це більше схоже на правду, ніж на легенду, бо моя тітка Дора також чудово знає німецьку мову і вважається найкращою перекладачкою німецьких народних казок. Ти розумієш, що як біофізик я довіряю генам більше, ніж будь-чому іншому.
Мою матір Іду та її сестру Дору після того, як загинула бабуся, віддали до дитячого будинку, де вони й зростали. Їм дуже пощастило, що вони потрапили до одного будинку, що їх не розкидало по різних. Коли їм виповнилося шістнадцять, вони майже вивчилися на швачок і їм повернули родинну оселю. На руку їм зіграло те, що про приватну власність тоді ніхто не говорив, будинок залишався нічиїм і був таким старим та занедбаним, що на нього ніхто не претендував всі ці роки, тому, замість того щоб дати сиротам нове житло, місцеве керівництво вирішило повернути їм майно матері та батька. Це нічого, що жити в ньому було неможливо, в усіх паперах він значився як «будинок, придатний для житла». Тоді ж їм видали паспорти, де прізвище Гетман перетворилося на Гетьман, такі зміни відбулися не через умисел, просто той, хто виписував паспорти, вирішив, що треба виписати прізвище грамотно. Мати кепкувала з цієї зміни родинного прізвища, говорила, що паспортистки виправили їм з Дорою карму, змінивши зміст прізвища з «Отримай чоловіка, тримай чоловіка!» (get man) на «Пішов ти!» (геть, man!)
Хоча їхні характери формували одні й ті самі вихователі, моя мати та тітка дуже різні. Моя мати старша за тітку лише на один рік, стосовно свого характеру, який кожен другий визначав як нестерпний, жахливий і брутальний, вона говорила таке: «От уявіть собі, шановні добродії, скільки мені довелося вижерти лайна за той рік, поки Дорка не вилізла з мамчиної дірки, що мене зараз терплять і розуміють тільки собаки, та й ті лише тоді, коли я на них гарчу».
Мати моя, як я тобі розповів, була кравчинею. Вчитися вона не хотіла, довіряла тільки власним рукам. «Гостріша за мене тільки голка, але вона може проштрикнути тільки палець чи вухо, а я легко здатна добратися до серця та шлунка». Тітка Дора здобула вищу освіту, загалом, і зараз вона продовжує вчитися. В матері та тітки була однакова кількість чоловіків. Тільки від мами вони втікали в невідомому напрямку, а від тітки Дори йшли у землю. І зараз вона точно знає, де вони знаходяться, бо всі лежать один під одним в одній могилі, прибирати яку тітка Дора їздить двічі на рік.
Мати насмішкувато визначила трійцю чоловіків Дори, як «гой, гей та Гай». З гоєм Петром Соколовим моя тітка побралася, коли вчилася в університеті. Він вважав себе геніальним перекладачем, злився через те, що більше ніхто так не вважає, довгий час не отримував замовлень, чіплявся до іноземців під готелями, бо хотів мати розмовну практику, багато разів був битий нижчими чинами КДБ, фарцівниками та повіями обох статей, одне слово – всіма тими, кому він заважав спокійно працювати; почав пити та зрештою помер у двадцять вісім років від цирозу печінки. Моя мати йому казала: «Петько, який ти Соколов, якщо ти Петька? Півник ти!»
Другий чоловік Дори, Ігор Шор, був кандидатом педагогічних наук та викладав у школі німецьку мову. Він ніколи не афішував своїх симпатій до чоловіків, не захоплювався музикою Чайковського чи прозою Вайльда, але майже всі були переконані в тому, що він – гей. Можливо, це через те, що він носив светри яблучних кольорів, двічі на день чистив зуби, а замість надмірного смороду одеколонного «Шипру», користувався ледь відчутною лавандовою водою, що на замовлення йому робив один горянин.
Дійшло до того, що Ігор припинив по-родинному класти руку на моє плече та пригортати мене, бо знічувався від того, як родичі та знайомі із розумінням та огидою обмінювалися поглядами та шепотіли. Загалом, він мені подобався, бо іноді, здавалося, був єдиним, кого цікавили мої погляди, думки та мрії. Він покінчив життя самогубством, наковтався пігулок від серцевого нападу. Мати глумливо сказала, що це він зробив через те, що йому відмовив якийсь гарненький школярик. Мати була надзвичайно цинічною людиною, цинізм вона обрала своїм мечем. І розмахувала ним на всі боки.
Тітка Дора нажила завдяки першому чоловіку купу знайомств серед лікарів-наркологів, завдяки другому – серед директорів шкіл та бібліофілів, завдяки їм обом – фібріому та ерозію матки, але дітей так і не нажила.
Гай Венедиктович Гаєвський – третій чоловік тітки Дори, вона поховала його минулого року. Жодні похорони мені не подобалися так, як ці. Прости мені, Господи. Мені важко собі уявити людину, якій би міг подобатися Гай Венедиктович. Принаймні моя тітка цією людиною точно не була. Гая Венедиктовича вона ненавиділа, здається, він відповідав їй тим самим. Навіщо вони жили разом – досі не розумію, а запитувати про таке не ввічливо. Гай Венедиктович займався розведенням орхідей, які потім запускалися в космічні польоти. Він був справжнім академіком. Можливо, тітка думала, що нарешті зможе розвести з ним маленьких академіків, тоді їй виповнилося сорок два роки, і не все ще було втрачено. Але він хотів та вмів розводити тільки орхідеї, якими наче запліднював Всесвіт, тітку ж запліднювати він не хотів.
На його робочому столі в кабінеті стояв величезний портрет Героя Радянського Союзу льотчика-космонавта Георгія Гречка з Гаєвською орхідеєю в руках. Якби Ігор Шор дозволив собі встановити на стіл портрет будь-якого чоловіка, навіть президента країни, точніше – Генерального секретаря ЦК КПРС, він би начувався. На Гаєвського Гречка ж ніхто особливої уваги не звертав. Одного разу мати зробила наліпки «Гречка героя Гречка» з фотокарткою космонавта та наліпила на пакунки з крупою, які принесла академіку. Гай верещав так, що гіпсові прикраси зі стелі його кабінету звалилися.
Спілкуватися з ним було неможливо, як неможливо спілкуватися з будь-якою людиною, яка розклала все людство по коробках з написами: «клінічні ідіоти», «підлабузники», «хвойди», «дебіли», «волоцюги» та «недоумки». Інколи він виймав когось з однієї коробки і перекладав в іншу. Наприклад, тітка була клінічною ідіоткою, а потім переклалася до «хвойд». Мати була волоцюгою, ким був я, не знаю, і зараз це неважливо.
Помер Га й Венедиктович від раку легенів, хоча ніколи не курив. Мати на це сказала: «Здійснилося! Знайшовся нарешті той, хто наклав лапи на цю наволоч, точніше – клешні». Однією «наволоччю» в мамчиній коробці поменшало. На похороні Гая Венедиктовича мама зауважила, що «Шор, бач, і тут непогано влаштувався, і сам на одному лежить, і іншому люб’язно підставляється».
Мати скільки завгодно могла патякати про чоловіків тітки Дори, а щодо своїх переважно мовчала. Думаю, вона не хотіла принижувати через них себе, а тітки їй ніколи не було шкода. Про мого батька вона сказала так: «Ти цілком можеш думати, що твоїм батьком був циганський ведмідь». Добре, що я ніколи не озвучував цю версію в дитячому садку та школі. Можу собі уявити, який би це викликало фурор. Ще вона називала його «науковим гівнюком», з чого я можу зробити висновок, що займався він певною наукою. Я ніколи не збирався його шукати, навіть у дитинстві. Хоча знаю, що звуть його Сергій Шевченко. Він також мене не шукав. Батька Майки звати Борис Фрідман, оскільки мати визначала його як «гівнюк театральний», думаю, що він був пов’язаний з театром. Я його погано пам’ятаю, здається, в нього були хворі кістки, на нього не можна було залазити, виснути на ньому чи просто вмощуватись йому на коліна. Він струшував тебе, як шкідливого кота. Найчастіше я чув від нього «тпрррр-усь».
