Вічник - Дочинець Мирослав Іванович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Я люблю сюди приходити і сидіти на ньому, як любив дідо. Родова пам'ять кличе мене сюди. Бо з роду все починається – родина, народ, родова мова і родова сила. І ти, як краплина, повниш сю ріку далі. І не смієш порушити її чистоти й глибини. Тоді в минулому твоєму буде радість і в майбутньому матимеш надію.
Я часто думаю собі: що мого діда так приліпило до тієї брили? І що мене так прив'язує? І вікова пелена часу розсувається. І приходить розуміння.
Дідо міг не викопати криницю і не пустити тут свій корінь. Але він копав, і камінь йому не завадив. Камінь відкрив йому силу й терпіння. Дідо робив се не тому, що було легко. Він се робив тому, що було тяжко. Простий копилець, один як перст у світі, зрозумів: доки він може терпіти, доти він твердий і непорушний, як камінь. І коли пив з криниці воду, позирав на плиту. І очі його тепліли. А руки тверділи. Бо в тяжку годину він сам ставав тим каменем. Каменем терпіння. І ніякі громи і блискавки долі не могли зрушити його й розколоти.
І мені, на щастя, відкрилася та наука. Все, що я шукав, було в мені. Його лише належало відкрити, звільнити від сміття.
Найбільшу цінність, яку я здобув за життя, се – свобода. Внутрішня свобода. Звільнення від страху, від забобону, марних клопотів, облудних пристрастей, людських обмов. Що посієш, те й пожнеш. А зерна для посіву добираємо щодня. І коли сіємо в душі своїй світлі і добрі думки – вони проростають бажаним жнивом. Те, що хочеш мати, про те й думай. Яким хочеш себе видіти – таким і уявляй. І матимеш, і будеш змінюватись. Бо добра думка, як смерекова смола, може затверднути коштовним каменем.
Полюбіть свою долю. Відкрийтеся їй і терпляче прийміть її такою, якою вона є. І вона прийме вас такими, якими ви є.
Основне для мене – Світло, за яким я все життя йду і яке сам змагаюся нести для инших. Як той світлячок, що крихіткою світла пом'якшує ніч. Знаю, що ніч мені не зломити, та все одно свічу.
Мені подобається притча про святого Августина. Коли до нього хтось підійшов, він стриг овець. Той зазвідав: «Ось, припустімо, ти стрижеш овець, а в сю мить настає Страшний суд. Що ти робитимеш?» – «Буду стригти овець», – відповів святий Августин.
Я захищав людину від иншої людини і від самої себе.
Я вчив звільнятися від страху і від хвороб. Бо в здорової людини свій шлях у житті. І в хворої свій. І той, і другий ведуть до одного конечного пристанища. Та одна людина пройде сей шлях легко і втішно, а друга – навпаки.
Я вчив очищуватися, зішкрібати з душ учорашній день, бо в життя, яке над нами, не можна входити з учорашнім брудом. Чим раніше се зрозуміємо, тим краще нам буде і тут і там. Я вчив бачити у всьому прояв всевишньої волі. Тоді ніяка жура ваша не лишиться без вирішення. Тоді не чекатимеш раю, будеш у ньому вже тут, на землі.
Я вчив молитвами наповнювати порожнечу віку. Тоді навіть часи безбарвности набувають живих барв.
Я вчив діяльно любити свою землю. Бо патріот – се той, котрий береже цілість свого роду, виховує родину в порядности і національному дусі, береже в родючому і красивому стані землю, яку дали йому Pater-Господь і pater-батько. Се – істинний патріот, живий стовп нації, а не той, хто лише збуджено плеще язиком про любов до Батьківщини.
Я вчив виховувати дітей м'якою правдою і твердою любов'ю. В жадобі правди і справедливости. Кожен хлопчик має виростати борцем, що готовий захистити як родину, так і вітчизну, і віру. А живучи в мирний час, повинен боротися за вдосконалення життя своєї родини і вітчизни. Тоді можемо бути спокійними за наш народ, за нашу країну.
Я вчив не боятися вмирущости, не боятися забуття. Робіть те, що переживе вас. Те, що зробите лише ви і ніхто инший. Робіть се для загального добра, для батьківщини, для родини. Бо в сьому і закладена наша вічність.
Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю одну роботу. Веду бесіди з одними й тими самими людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в одну постіль... Минають літа, але ніщо не міняється – ні довкілля, ні сам я. Бо не міняється моя душа.
Дивлюся на образи діда, матері, сестер, на їх онуків і правнуків – і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно. Як той камінь. Камінь терпіння.
Мене називають вічником, знатником, відуном. Але що я знаю? Що я відаю? Хіба лише те, що я занесена вітром часу порошина якоїсь Галактики; жива порошина, що у вирі земного життя затвердла в перлину вічности, аби колись знову засвітитися зоряною крихіткою в небесному безмір'ї.
Так, я – вічник...
Волею прихильної долі отим «новинарем», що на мукачівських пагорбах удячно всотував його науку життя, був я. Таки справдилося віщування вчителя: обіцяна копійка перевернулася. Прийшов час перелити ті мудрі казання в книжне письмо. І зараз це я радо сповняю, покликавши собі на поміч серце. Може, бодай на дрібку примножиться довкола світла, знання і радості...
Інакше для чого мордувати руку й нищити папір?!
Доки ми пам'ятаємо, доки нас пам'ятають – доти живе закон Вічності.
Весна – літо – осінь 2010. Хуст – Мукачево – о. Кріт – с. Косино
Словарик
Амбрела – парасолька.
Бакун – ґатунок тютюну.
Бинда – стрічка.
Бирів – староста, сільський голова.
Бобальки – послід.
Бовт – крамниця.
Бовч – водяна вирва.
Боканчі – черевики.
Боргаза (угор.) – будиночок у винограднику.
Бриндак – комаха, жук.
Бубка – лялька.
Верти – кинути.
Вид – обличчя.
Визір – вікно.
Вицір – усміх.
Воробок – горобець.
Гайник – лісник.
Гаті – штани.
Гертика – туберкульоз.
Гія – треба, потрібно.
Грань – жар.
Грифлик – вуглик для писання.
Гойкати – гукати, кричати.
Грозно – виноград.
Дараб – ділянка, наділ.
Дараба – дерев'яний пліт.
Дебрі – глушина.
Джеряпин – ялівцевий кущ.
Дзяма – бульйон, юшка.
Деревище – труна.
Дикунок – окоп, рів.
Дітвацтво – дитинство.
Доган – тютюн.
Драчина – колючки, бур'янище.
Жеб – кишеня.
Жінчовка – жіночка.
Заревана – заплакана.
Заскомтати – залоскотати.
Збайлувати – скуштувати.
Звідати – питати.
Кадуб – джерело, криниця.
Кадь – діжка.
Калапик – капелюшок.
Караник – жертва, бідолаха.
Каріка – кільце.
Каруца – двоколісний віз.
Квасна вода – мінеральна вода.
Кериня – закваска.
Килавий – немічний, той, що має грижу.
Кітвиця – якір.
Кліпки – вії.
Ковбан – колода.
Копилець – байстрюк.
Коцка – квадратний шматок.
Кочіш – візник.
Кочія – бричка, фіакр.
Кротон – закарпатський силач.
Крумплина – картоплина.
Лазиво – драбина.
Лудно – нудно, одиноко.
Майстершик – інструменти.
Мари – ноші.
Матура – випускні іспити.
Мацур – кіт.
Машінгвер – кулемет.
Мелайний токан – кукурудзяна страва, мамалига.
Миндра (рум.) – горілка.
Мочило – водойма.
Наремний – свавільний, одчайдушний.
Нігда – ніколи.
Ногавиці – штани.
Новинка – газета.
Нотар – староста, голова села.
Нотис – нотатник, зошит.
Нута – мелодія.
Няньо – тато.
Обленний – улесливий, приємний.
Облок (угор.) – вікно.
Окрест – округ, район.
Падамент – підлога.
Паленка – горілка.
Паніка – пані.
Писячки – собаче лайно.
Підправити – тут збезчестити.
Піпа – люлька.
Пішник – стежина.
Плай – гірська стежка.
Погарчик – скляночка, чарка.
Пой – ходи сюди.
Поливка – юшка, бульйон.
Потя – пташка.
Припутник – подорожник.
Пришта – біда.
Путик – стежка.
Пушка – рушниця.
Ріща – зарослі, кущі.
