Ім'я рози - Эко Умберто (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗

«Чудовий задум, — мовив я, — але хіба таке можливе?»

«Бекон у це вірив».

«А ви?»

«Я теж у це вірив. Але щоб вірити, треба мати певність, що правда по боці посполитих і що їм властиве єдине правильне знання — безпосереднє знання поодиноких явищ. А якщо вважати правильним лише безпосереднє знання поодиноких явищ, то хіба зможе наука дати лад універсальним законам і тлумачити їх так, щоб добра магія давала конкретні плоди?»

«От власне, — мовив я, — хіба вона це зможе?»

«Я вже й сам не знаю. В Оксфорді ми немало дискутували про це з моїм приятелем Вільямом з Оккама, який зараз в Авіньйоні. Він зронив у мою душу зерно сумніву. Бо якщо слушне лиш безпосереднє знання поодиноких явищ, тоді важко довести твердження, що подібні причини мають подібні наслідки. Те саме тіло в одних обставинах може бути холодним або гарячим, солодким або гірким, вологим або сухим — а в інших обставинах ні. Як мені відкрити той універсальний зв'язок, який дає лад всьому, якщо я не можу й пальцем ворухнути, щоб не створити безлічі нових сутностей, адже цим порухом змінюються всі просторові зв'язки між моїм пальцем і всіма іншими об'єктами? Ці зв'язки — це спосіб, яким мій розум сприймає стосунки між окремими сутностями, але звідкіля мені знати, чи справді спосіб цей універсальний і непорушний?»

«Але ж ви знаєте, що певній товщині скла відповідає певна здатність бачення, і саме тому, що ви це знаєте, тепер ви можете виготовити такі самі лінзи, як ті, які ви загубили, інакше як би ви це могли зробити?»

«Дотепна відповідь, Адсо. Справді, я сформулював твердження, що однаковій товщині скла має відповідати однакова здатність бачити. Я сформулював його, бо іншими разами у мене виникли подібні поодинокі здогади. Це ж відома річ — той, хто досліджує цілющі властивості трав, знає, що всі поодинокі зела тієї самої природи так само впливають на недужого у тому самому стані, а тому досліджувач має право сформулювати твердження, що всяке зілля такого типу сприятливо впливає на людину, яку б'є пропасниця, або що всяка лінза такого типу тією ж мірою посилює зір. Нема сумніву, що наука, про яку говорив Бекон, ґрунтується саме на таких твердженнях. Та гляди, я маю на увазі твердження про речі, а не самі речі. Наука має до діла з твердженнями і їх членами, а члени ці вказують на поодинокі речі. Розумієш, Адсо, я не можу не вірити, що моє твердження слушне, бо пізнав я його на власному досвіді, але щоб вірити в це, я мушу допустити існування універсальних законів, однак цього я не можу зробити, бо саме твердження про те, що існують універсальні закони і усталений порядок речей, означало б, що Бог теж їм підлягає, а насправді Бог аж так свобідний, що якби захотів, то єдиним чином своєї волі зробив би світ цілком інакшим».

«Отже, якщо я добре зрозумів, ви дієте і знаєте, чому так дієте, але не знаєте, звідки ви знаєте, що знаєте, як діяти?»

Мушу з гордістю сказати, що Вільям глянув на мене із захопленням: «Може, й так. Хай там як, але це пояснює тобі, чому я так мало впевнений у своїй істині, навіть коли в неї вірю».

«Ви містик, ще більший від Убертина!» — лукаво мовив я.

«Може, й так. Але, як бачиш, мене цікавить природа. І в розслідуванні, яке ми провадимо, я не хочу знати, хто добрий, а хто лихий, — мені треба лише знати, хто був учора ввечері у скрипторії, хто поцупив мої окуляри, хто залишив на снігу відбитки тіла, яке волочить ще одне тіло, і де Беренґарій. Це факти, а тоді я спробую пов'язати їх між собою, якщо це можливо, бо важко сказати, яка причина викликала який наслідок; досить втручання якогось ангела, щоб усе змінилось, тому не варто дивуватися, якщо не вдається довести, що якась одна річ є причиною іншої. Одначе пробувати треба завжди, що я й роблю».

«Важко вам жити на світі», — мовив я.

«Але я знайшов-таки Гнідого», — вигукнув Вільям, натякаючи на пригоду з конем два дні тому.

«А отже, є у світі якийсь лад!» — вигукнув я переможно.

«Отже, є трохи ладу у цій моїй бідолашній голові», — відповів Вільям.

Тут увійшов Никола і тріумфально показав майже готовий хомутець.

«А коли цей хомутець сидітиме на моєму бідолашному носі, - мовив Вільям, — можливо, моя бідолашна голова здобуде ще трохи ладу».

Увійшов новіцій і сказав, що настоятель хоче бачити Вільяма й очікує його в садку. Мій учитель змушений був відкласти свої досліди на пізніше, і ми поспішили до місця зустрічі. По дорозі Вільям вдарив себе по чолі, немов лиш тепер згадав щось, що був забув.

«До речі, - мовив він, — я розшифрував кабалістичні знаки Венанція».

«Усі?! Коли?»

«Поки ти спав. Залежить, що ти маєш на увазі, кажучи «усі». Я розшифрував знаки, які з'явилися під впливом полум'я і які ти переписав. Написи грекою мусять зачекати, аж я матиму нові окуляри».

«То що ж? Там йдеться про таємницю finis Africae?»

«Так, і ключ виявився досить легким. Венанцій міг оперувати дванадцятьма знаками зодіаку і ще вісьмома знаками п'яти планет, двох світил і землі. Всього двадцять знаків. Досить, щоб позначити ними літери латинської абетки, оскільки для позначення звуків на початку слів unum і velut [165]можна вжити ту саму літеру. Порядок літер ми знаємо. Яким же міг бути порядок знаків? Я припустив, що це порядок небесних сфер, від самого краю зодіакального ряду. Отже, Земля, Місяць, Меркурій, Венера, Сонце і так далі, а тоді знаки зодіаку у їх традиційній послідовності, починаючи від Овна і весняного рівнодення аж до Риб, як їх класифікує також Ісидор з Севільї. Якщо спробувати застосувати цей ключ, Венанцієве послання набирає сенсу».

Він показав мені пергамен, на якому великими латинськими літерами було занотоване послання: Secretum finis Africae manus supra idolum age primum et septimum de quatuor.

«Зрозуміло?» — спитав він.

«Рука над ідолом діє на першого і сьомого з чотирьох… — повторив я, хитаючи головою. — Зовсім не зрозуміло!»

«Знаю. Треба б насамперед знати, що Венанцій мав на увазі під idolum. Образ, привид, постать? Та й що таке ці четверо, серед яких є перший і сьомий? І що з ними робити? Смикати їх, тягнути, штовхати?»

«Значить, ми далі нічого не знаємо, як і раніше», — мовив я з великою досадою. Вільям зупинився і не вельми схвально глянув на мене.

«Хлопче, — мовив він, — перед тобою — убогий францисканець, який при помочі своїх скромних знань і дещиці спритності, якими завдячує всемогуттю Господньому, за кілька годин зумів розшифрувати таємне письмо, яке його автор мав за незбагненне для всіх, крім нього… і ти, безталанний і неотесаний шибенику, дозволяєш собі говорити, буцім ми знаємо лиш те, що раніше?»

Я незграбно попрохав пробачення. Я зранив марнославство свого учителя, хоч знав, як він пишається бистротою і точністю своїх умовисновків. Вільям воістину звершив діло, варте всякого захоплення, і не його вина, що хитрун Венанцій не просто приховав те, що дізнався, під виглядом незрозумілої зодіакальної абетки, а й вигадав головоломку, яку неможливо розгадати.

«Байдуже, байдуже, не вибачайся, — перебив мене Вільям. — Фактично, твоя правда, ми знаємо ще дуже мало. Ходімо».

Третього дня ВЕЧІРНЯ,

де знов точиться бесіда з настоятелем, Вільямові спадають на гадку деякі неймовірні ідеї, як розгадати загадку лабіринту, і йому це якнайрозсудливіше вдається. Відтак подають сир в мундурі

Настоятель чекав на нас. Вигляд він мав похмурий і стурбований. В руці він тримав якийсь аркуш.

«Я оце дістав листа від конкського настоятеля, — сказав він. — Він повідомляє ім'я того, кому Йоан довірив очолити французьких стрільців і дбати про безпеку папської легації. Він не військовий, не придворний, і водночас також член посольства».

«Рідкісне поєднання різноманітних чеснот, — занепокоєно мовив Вільям. — Хто ж то може бути?»

«Бернард Ґі, або ж Бернардо Ґвідоні, називайте його як хочете».

У Вільяма вирвався вигук його рідною мовою, якого ні я, ні абат не зрозуміли, і може, це й краще для всіх, бо слово, яке вимовив Вільям, пролунало якимсь непристойним свистом.