Побачити Алькор - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений txt) 📗
— Класно ви претесь у тому вашому клані.
— Ми не «премось», пане раднику, ми служимо Богині.
— А яке в Дрона цивільне ім'я?
— Я не знаю. Я ж кажу тобі: він з'являвся у нас рідко. Вони з Карною живуть у місті. Вони багаті, в них будинки, машини.
— А до Трани хто був у парі з Еріканом?
— Так Карна й була. А до неї Омела.
— А де Омела тепер?
— Про таке у нас не запитують.
— Залишила вас?
— Так.
— А чому?
— Не знаю.
— А Карну, виходить, старий віддав Дронові.
— Він їх благословив ім'ям Богині. Вони згодом мали очолити новий клан.
— А собі він узяв Трану.
— Вона його вибрала. Жриця обирає собі пару.
— Навіть Вчителя?
— Завжди обирає жриця. Такою є воля Богині.
— Так Трані ж було років вісімнадцять, а йому вже йшов восьмий десяток.
— Це не важливо, — посміхнулась Руна. — Головне, що через нього у світ приходила сила Акуна. Щедрий гарячий потік сили. Що таке прагнення плоті порівняно із джерелом Акуна!
— Ти теж спала з Еріканом?
— Звісно. Я ж була жрицею його гілки.
— І як?
— Що «і як»?
— Яким він був у ліжку?
— Могутнім.
— Чудеса без віагри! — розсміявся Пітер. — Незламна сила старечої плоті.
— Сила Акуна, — виправила Пітера Руна. — Вона все може. Вона навіть може зробити людину безсмертною.
— Акуна — це богиня така?
— Акун — це хранитель джерела. Він слуга Богині. На Заході його ще називають Міміром. Голос крові підказує жриці, хто з чоловіків може стати достойним руслом для потоку сили. Тому обирає не жрець, а жриця.
— А про мене твій голос крові нічого не каже?
— Каже, — посміхнулась Руна. — Я відразу відчула в тобі потенційного жерця. Як тільки ти наблизився до мене там, у Домі Вчителя.
— Ти мені теж відразу сподобалась. У тебе дуже гарні очі.
— З нас би вийшла сильна жрецька пара, — заявила Руна, і Пітер не відчув в її голосі ані фальші, ані іронії.
Розділ 48
Лавр прокинувся далеко після полудня. Вперше за останні дні він відчув, що виспався. На оперативному стільниковому він знайшов виклики — один від Кабарди і аж три від Костиганова. Пітерові виклики були зовсім свіжими — останній з них було зафіксовано за двадцять хвилин до пробудження старшого оперативника.
«Пітер щось накопав», — зрозумів Лавр і передзвонив Костиганову.
— Подивися свою скриньку, — порадив той і відключився. Лавру здалось, що Пітер не сам. Що якась дівчина поряд з масоном щебече в мобільник.
Лавр активував лептоп і подивився отриману пошту. Лист від Костиганова містив прикріплений файл. Там знайшлась табличка:
«Bay! — оцінив Лавр. — Пітер накопав крутої інфи! Тепер уже можна робити системний аналіз подій, які відбувались у ковені в останні дні».
Але перш ніж нести табличку до шефа, він зв'язався з Кабардою.
— Не забувай про Наталку, — нагадав йому Микола Семенович. — Ти сьогодні з нею вже був?
— Три хвилини як прокинувся.
— Зайди до неї обов'язково. З нею вчора шеф спілкувався.
— Шеф?
— Так. І вийшов від неї у глибокій задумі. Це тобі, Лавре Станіславовичу, інформація для роздумів.
Лавр подякував, одягнувся, прийняв душ і рушив у напрямі кімнати відпочинку. Там він застав Мармуру з Беконті. Його поява, судячи з усього, завадила дівчатам закінчити емоційну розмову. Зашмаркана розчервоніла Беконті вибігла з кімнати.
— Відбувся процес розлучення? — спитав Лавр після вітального поцілунку.
— То не твоя справа, — відрізала Мармура. — Ми собі розберемось, що відбулось, а що не відбулось. Беконті — моя найкраща корєфанка, і крапка. Ясно? їй тут дуже самотньо й тоскно, ваші мордовороти її навіть у двір не випускають.
— Це ж заради безпеки.
— Хочете, щоби в неї дах поїхав?
— Шеф обіцяв її батькові, що його доньці тут нічого не загрожуватиме. Війна ще триває.
— Ага, знаю. Джерело зла ще не знайдено.
— Джерело зла?
— Мені тут наснився такий прикольний песик. Він умів розмовляти і сказав мені, щоб я усім повідомила, що джерело зла не знайдено. А ще він сказав, що десь у мені спить-хропить непробуджена жриця. Отак.
— Це тобі після гіпнозу кошмари сняться.
— А воно справді не знайдено?
— Справді.
— Значить, не кошмар. Песик правильний. І, між іншим, твій шеф сприйняв цю шнягу дуже серйозно.
— А що ще повідомив тобі правильний песик?
— Що ми з тобою одружимося. Що в нас будуть красиві і розумні діти. Хлопчик і дівчинка. — Мармура підвелася з ліжка, притиснула свої губи до губ Лавра і спробувала просунути йому до рота свого язика.
Лавр не прийняв її гри. Він відсторонився і присів у крісло.
— Щось не так? — Мармура виглядала розчарованою.
— Усе так. Просто я трохи перепрацював.
— Давай я тебе розслаблю, — вона зробила рух, ніби хотіла скинути халат.
— Не зараз, кицько.
— Не хвилюйся, я тобі допоможу.
— Не в цьому річ, — Лавр поклав голову на бильце крісла і заплющив очі. — Мені зараз треба розгадати одну загадку. Треба сконцентруватись для мозкового штурму. А потім ми розслабимось.
— Ти зануда, — підсумувала Мармура.
Директора Лавр знайшов у його кабінеті. «І коли ж він встигає спати», — подивувався Лавр, спостерігаючи, як шеф спустошує величезну тарілку з бутербродами і запиває їх кавою.
Директор привітав Лавра кивком голови, подивився роздруковану таблицю і ще раз кивнув.
— Пітер? — спитав він після того, коли черговий бутерброд пірнув до його стравоходу.
— Він. Копає, як роторний екскаватор.
— Знайшов джерело, молодець, — погодився товстун. — Напевне, якусь тамтешню тьолочку. В нього на такі справи нюрка заточена. Бог мордою не образив.
— Але тепер усе прояснюється, Іване Ваграновичу. В них там внутрішній конфлікт.
— Молодша генерація знищує старшу?
— Так.
— І знищує її руками масонів?
— Гадаю, що саме так і є.
— Нам, Лавре Станіславовичу, вже кілька разів здавалось, що все прояснилось, — нагадав директор. — Спочатку ми, спираючись — до речі! — на інфу того ж геніального Костиганова, вирішили, що діє чорний маг Ерікан. Потім нам здалося, що джерело зла — Поліна Агамова. А тепер у нас нові кандидати в дияволи — лідери молодшої гілки. Хто буде завтра?
— Але ми повинні відпрацювати й цю версію.
— Уперед, відпрацьовуй, — погодився шеф. — Вам, молодим, і карти в руки. А я от ще поміркую… — Він ще раз подивився на таблицю. — Пітер поставив біля Дрона три знаки оклику. Хто такий Дрон?
— Не знаю. Напевне, і Пітер не знає. Якби знав, то написав би друге ім'я Дрона.
— А ти знаєш, що та кілерша вижила?
— Та, яка постріляла жерців?
— Ага. Живуча, зараза.
— А снайпер?
— Той мертвий. Його вже ідентифікували. Такий собі кілер-фрілансер. У легальному житті працював у газконторі інспектором.
— Зручне прикриття.
— Хтось його найняв.
— Масони?
— Чому б і ні?
— Але Поліна запропонувала їм мир.
— І потім активувала «крота» у Храмі?
— Тут щось не в'яжеться. «Кріт» напав на мене практично одночасно з пострілом снайпера. Масони б не встигли так швидко відреагувати на порушення миру… Цей напад «крота» взагалі нелогічний. Навіщо йому було мене вбивати?
— От і я також міркую: навіщо?
— Його вигідніше було тримати як інформатора, аніж спалювати на такій справі.
— А якщо його ніхто не посилав? Якщо він сам поліз під кулі?
— Задля чого?
— Від безнадії, Лавре. Від повної безнадії. Вони з Еріканом планували здобути Генератор. Молодим жерцям той Генератор до одного місця, вони почали ділити владу і гроші. Так само їм до одного місця старий жрець-«кріт», колись засланий до масонів. Вони, скоріше за все, й не знали про нього. А тепер уяви собі його ситуацію: Поліна ні з того ні з сього приїжджає до Храму з мирною пропозицією. Духовний лідер мертвий. Його місія, багаторічна місія «крота», втрачає сенс. Шмарката білявка зі своїми козачками руйнує блискучу і далекосяжну комбінацію, яку старі жерці розробляли і вибудовували ціле десятиліття. Є від чого здуріти.
