Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн без регистрации TXT) 📗
І ось тепер картина Рєпіна "Нє ждалі!": довірена особа Савицького, її особистий ворог, колишній опер Олег Рибалка сидить у компанії тої самої дівчини, про долю якої бідкався п`яний Денис, переживаючи докори сумління через пряму причетність до тяжкого кримінального злочину, чого він собі з кожним роком усе менше й менше дозволяв. Ну хіба заморочки з податками чи ще щось фінансово-аферне, директор базару все ж таки. А щоб такий відвертий кримінал - прошу дуже, стукайте в інші двері... Значить, вони знайомі, дівчина та Карась.
Випадковим таке знайомство в світлі останніх подій Алла Різник назвати не наважилася. І ворухнулося всередині: ось воно, те, заради чого вона причепила до себе Савицького. Встрянути у процес пошуку та звільнення полонянки Рибалка міг запросто, ось лиш яким боком? Чому вони знайомі з Оксаною і що в них з її мамою, адже без її активної участі обійтися навряд чи могли. Дойчен Крумов відійшов на задній план. Вибачитися, передомовитися про закінчення розмови, послатися на вкрай важливі справи, і все це - ввімкнувши весь свій шарм, усю харизму. Вдалося, не звикати. Вперед, Аллочко, успіхів.
-Оце так люди! Хай, Олежко! Смачного. Не заважатиму?
-Заважатимеш.
-Сама ввічливість та елегантність, - Алла відсунула стільця, вмостилася як раз між ними. - Дівчино, він і з вами такий люб`язний? Бачу, до сліз доводить вас, садюга. Це він уміє, а ще - битися. Вам ще не перепало важкою люблячою рукою?
-Закрий хайло і греби звідси!
-Нічого, дівчино, не завертайте уваги, ми старі приятелі.
-Тебе ще далі послати? Чого треба?
Оксана крутила головою і проникалася глибинною сутністю моменту. Щойно, менш ніж п`ять хвилин тому, Рибалка не прийняв її кохання та принесеної заради нього жертви грубо, навіть агресивно, чого іншого чекати від ментяри... І ось тепер у подібній манері дозволяє собі розмовляти із старшою за неї, та молодшою за маму жінкою, яку точно пісюхою не назвеш, але ставлення - таке ж саме, скотське. Все, вражень та потрясінь на сьогодні досить. Може навіть взагалі досить. Оксана підхопилася, процідила крізь зуби: "Коз-зел, блін!" і пішла до виходу. На такий стрімкий перебіг подій Алла не сподівалася, цікавила її супутниця Карася, тому вона теж підвелася і зробила крок навздогін дівчині. Рибалка спритно зловив її за руку:
-Сядь! Ану, сядь, сучко!
-Тихо, убоїще, дивляться на нас. Руку пусти, пусти руку, закричу, тут охорона серйозна, - Алла голосу не підносила.
Оксана вже вийшла на вулицю, сильно штовхнувши при виході двері.
-Для чого ти тут? Якого хріна заявилася?
-Випадково. Не ганяюся за тобою, не сподівайся. Але за такі випадки треба в церкві свічки ставити. Пусти руку, сказала!
Вирвавшись, Алла, цокаючи по викладеній мармуровою плиткою підлозі, побігла навздогін дівчині. Оксана вже ось-ось повинна була зникнути за рогом, тому Алла гукнула її на ім`я, дівчина зупинилася, здивовано озирнулася на незнайому жінку, що знала, як її звати, були, без перебільшення, ворогом Рибалки, а значить віднедавна - її однодумцем, сестрою по нещастю. Ненависть до Олега і бажання помститися за образу негайно спалахнула з не меншою силою, ніж кохання до свого рятівника.
Алла вже майже наблизилася до Оксани, коли з кафе вибіг Олег.
-Ксеню, стій! Не слухай її, що б не казала - не слухай!
-Фак ю! - головно викрикнула дівчина, підтвердивши свої слова відповідним міжнародним жестом. Алла негайно підтримала її, продемонструвавши Рибалці такий самий жест, підхопила Оксану під руку і вони зникли з поля зору Карася. Тут Алла швидко спіймала машину, лише простягнувши руку, без пояснень заштовхнула в салон нову знайому, вмостилася сама, кинула водієві: "Центр. Хрещатик, майдан - без різниці" і аж коли машина рушила, труснула дівчину за рукав дублянки.
-Що він тобі зробив, мудило ганчір`яний?
-Образив.
-Видно. Помітно. Мене теж свого часу, тому мусила втрутитися, коли побачила його в жіночому товаристві... Гм, пробач, звичайно - навіть у дитячому.
-Я не дитина! - Оксана зиркнула вовченям.
-Звісно, не дитина, та все ж таки молодша за мене, більш вразлива і мало про таких ось обсмоктишів знаєш. Мене Аллою звуть, не вздумай "тикати".
-Звідки ви мене знаєте?
-Почула, як він тебе назвав у розмові, - легко збрехала Алла, зовсім не бажаючи виказувати справжню історію їхнього віртуального знайомства, а Оксана так само легко повірила, просто не було бажання чомусь дивуватися і тим більше сумніватися в словах нової знайомої. Справді, ну для чого їй тепер брехати, вигадувати щось... Почула то й почула, хрін його дери!
-Ви... ти йому хто?
-Тепер ніхто. Взагалі-то й раніше він отак до мене ставився. Ніхто, ніщо, порожнина. Знаєш, він мене частенько називав "жопа на ніжках", отакі ніжність, - Алла знову збрехала, водій реготнув, зовсім не соромлячись свого підслуховування чужих розмов, тим більше - інтимних жіночих. - З тобою ще таким ось лагідним не був? Хочеш, розкажу про Рибалку все?
-Звідки жінкам про рибалку все знати? - не витримав водій, долучаючись і собі до вельми цікавої розмови. - У мене кум зимою ловить на...
-Можна вас попросити за... не... коротше, помовчати? - говорун слухняно виконав прохання, Алла додала: - Рибалка - це фаміліє такоє, це аби розмов різних сторонніх не виникало, - закінчивши приборкання водія, Алла знову впритул зайнялася Оксаною: - Ми зараз десь сядемо, наче дві подружки, і розкажемо одна одній про халепу на прізвище Рибалка. Його Карасем на базарі кличуть, знаєш?
Прізвисько маминого коханця Оксана не знала. Це є треба - Карась. І такого Карася вона хотіла полюбити, заради нього...
-Поговоримо, - діловито кивнула дівчина.
Рибалка десь затримувався. Сказав, у Оксани проблеми виникли, можна починати без нього. Останні питання вирішено, потрібний рахунок у Людмили був. Усі ці кілька днів, поки вона прораховувала безпрограшність варіантів, Олег займався пошуком Жигуна. Спочатку потай переглянув записи на календарі в кабінеті Савицького. Як і слід чекати, нічого. Тоді він пішов кружним, зате надійним шляхом: дізнався телефони "Затишку" і почав надзвонювати, залишаючи інформацію для Сергія Сергійовича. "Таки немає" - ось найчастіша відповідь, та Олег всюди уперто аилишав номер телефону і просив передзвонити в банк такій собі Людмили. Назву банку та прізвища Людмили свідомо не називав, але раз в один прекрасний ранок жінку розбудив телефонний дзвінок і трубка побажала доброго ранку голосом Жигуна, то інформація нехай з третього кола дійшла до адресата.
-Ви так складно мене розшукували, Людмило Петрівно.
-Дуже терміново... Ви що зробили з моєю донькою?
-Ми? Шановна пані, нас навряд чи хто слухає, тому вам скажу, наче рідній - допомогли їй втекти ваші люди і десь тримали більше доби. Від нас вона втекла здоровою.
-А я вам, наче рідному, кажу - натоптали її наркотиками ваші садисти!
-Подайте до суду. Підкажу гарного адвоката.
-Досить знущатися! Мені страшно дивитися на дівчинку, сволота ви!
-Ви шукали мене, аби я подзвонив і вислухав ваші лайки?
-На лікування доньки потрібні гроші. Вона не хоче лягати в клініку, дивитися на корчі я не можу, тому опустилася до того, що шукаю власній дитині дозу!
-Цікаво, де берете? У нас дешевше, якість краща, дивно як це Оксанку корчить. Можемо домовитися і поставляти вам зі скидкою, ми ж не чужі...
-Жигун, ми можемо повернутися назад і почати переговори наново? У мене все готово, згодна на будь-які ваші умови, лиш мені потрібен процент від оборудки. Тоді я забезпечу доньці комплексне лікування, що лишиться - пожертвую на храм, аби упокоїв Господі ваші душі.
-Не можна в храмі смерті для ближнього просити. Бачте, ми знову разом, ось вона - доля. Дуже кортіло лишити щось на згадку про знайомство з вашою чудовою донькою і сподіватися на перспективу скорого поновлення співпраці. На процент я згоден, ви чесно заробите свої гроші. Лиш подумайте: чи варто було отак мучитися, плакати, ночей не спати, аби все одно погодитися виконати моє прохання на моїх умовах.
