Ексгумація міста - Поваляева Светлана (книги бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Раптом стає так затишно і тепло від випитого та з’їденого (а ще від похмурого краєвиду в облямівці вікна - контрапунктом до випитого та з’їденого), що геть зникає бажання виходити на трасу, тримати підняту руку з відчепіреним великим пальцем, кудись їхати. Ліниво теревені правляться…
Богом забута халупа і вітер… Free Love видавався би зовсім нормальним, цілком доречним, і, навіть, логічним… Зась, читачу! Не було полунички! І для підживлення фабули твору сексу не буде, тут - сексу немає. Правда - спочинок простий в халабуді, з якої дах щохвилини зриває… …вітер…
- Поглянь, якісь гіпі на трасі.
- Де?
- Оно біля самого роздоріжжя, з нашого боку…
- Вау!!! Це ж Ані з Евою! Агов! Піпл! Гей!!!
- Не випади! …
- Ані! Ево! Супер! Залазьте! Це Олекса. Їсти!
- Маза! - врівноважено констатує Ева і починає виставляти на стіл (тут навіть стіл є!) портвейн.
- Ми перед дилемою постали: витратити нааскані* гроші на портвейн чи на їжу… - Ева відсуває торбу, сідає, садить на коліна Ані, яка з повним ротом вижовує якісь патетичні зауваження, садить гітару на коліна Ані.
- Ніштяк!
Пляшка №1 вірменського пішла колом:
- Буль!
- Буль!
- Бууууль!.. Ех, братушкі і сєстрьонкі, це просто свято якесь (буль)!
- Горло пляшці не відкуси!
- Што ти, дорогая, ето ти у нас мін’єтчіца, а я єсть факір і шпагоглотатєль. А з пляшечок я лише земну кров висмоктую! Життєдайна рідина! Причастімося, брати і сестри, бєз нужди, а только ліш для оттяга, і обломіцца нам! Сподіваюся всі тут стерильні на предмет інфекційних захворювань, поширюваних вустами, зубами, язиками, а швидше - слиною…
- У мене порушений кислотно-лужний баланс, я можу карієсом інфікувати!
- Було би на чому тому карієсові оселитися!
_________
* нааскані - сленг від англ. To ask - аскати, просити, витпрошувати гроші у мирних громадян, “розводити» когось на гроші (прим. Автора).
- Ну, тобі поталанило! Про стоп навипередки останнім часом лише в гіпових байках можна почути.
Ну ж-бо, дядю, ми їх зробимо! Ми ж порожні (хоча, твій наплечник,серце, вартий трьох корів і п'яти биків!), а вони сіном-соломою напхані!
Миттєва фотка на згадку - розчаровані личка Ані, Еви та їхнього драйвера-сіновоза в облямівці кабіни, - відлітає туди, де лишилося Криве Озеро.
У відповідь - світлина двох щасливих дітей і спалах золотих зубів драйвера-худобовоза ліворуч над баранкою, - налипла на лобове скло сіновоза, що лишився безнадійно позаду. Сутеніє. Вантажівка плавко занурюється в зиму. Хуртовина дедалі густішає. Склом суне крижана шкаруба, в якій борсаються розгублені двірники. Фари ближнього світла. Швидкість тридцять кілометрів на годину.
- Що це?! Кілька годин тому - сонце, Мать-іМачуха… Ми хоч туди їдемо?
- Туди, дівчинко. В Одесі зараз кучугури по коліно і мокрий сніг!
- Овва! Оце так приїхали до моря літо зустрічати! Олексо, чому радієш, дитинко, дивись, що коїться!
- Прикольно! І намет згодиться!
- Угу, чим би дитя не тішилося, аби не вішалося!..
покійна НАТКА
День змітає все в купу - непотріб думок - сміття душі. Золотаві обгортки й лелітки бажань - на межі дощу і туману. Молоком солодко напахує марихуана… День розставляє столики в літній кав’ярні понад одеським портом. Дюк з пляшчиною в руці. У моря - мокротиння горлом. Відхаркують ворони й чайки. Сірий бомж - вогке шмаття на дорозі. Ковдра зі снігу, який не тане. Гармата стріляє у хмари сніжинками. Сосни неквапливо випорожнюють свої бурштинові й малахітові келихи доки не прийшов сердоліковий вечір у перуці з косою. Ввечері вокзали ваблять людей своїм затишком, щоби знову перетворитися на мерзенні купи сміття вранці. … І вилом у часі затягується раною й миттєво заростає тишею годин минулих, які ще пахнуть тобою…
П’яна ніч. Портвейн. Портвейн. Портвейн. Вештання засніженою Одесою, як у відьомських каз ках, щоразу закінчується і намагається поновитися в одному й тому ж місці… Гадаєте на Дерібасів ській?
Ні фіга подібного! На вулиці Гарібальді! І не тому, що там цілодобова винно-горілчана крамничка, як би того не хотілося…
Врешті надибали-таки самотнього Дюка в мантії з горностаю, із засніженими скронями, і півгодини намагалися, аби йому не було так сумно, втулити в спижеву закоцюблу руку пам’ятника півпляшки портвейну. Відволікли від цієї захопливої гуманної справи всюдисущі менти, - не вдалося їм тихо загальмувати свого бобика, - гуманістів мов хуртовиною змело.
- Ну, що далі робитимемо?
Черговий чистозелений Джек Пот:
- Знімемо флет!
- А намет твій навіщо? Гайда на пляж! І ще портвейну назавтра.
В наметі на пляжі… зима, хуртовина… Free Love - це логічно, природно… а як же! Нічого такого!.. Лягайте, шановні, і ви собі спати… рученьки… ніженьки. очі заплющить - побачите ґрати…
Лискучий ранок. Сніг розтанув. Вітер. Ранковою бруківкою шпацирують Ленін і Гітлер.
- А что, колєга, не газвести ли нам пгаведных ггаждан на пиво?
- Натюрлих, Владимир Ильич, развести! Только этих вряд ли удастся, а других пока нет, рановато… впрочем… Хайль Гитлер, пипл!
- Зіг хайль! Грошей немає. Ночували на пляжі.
Щасти вам на конкурсі двійників!
Не надто розчаровані вожді поважною ходою віддаляються. Ще якийсь час чути їхній діалог. Мерехке ганчір’я фраз відносить вітер у бік вок залу. …
- Це та сама стадія старту, що зветься фініш…
- ЩО-що-що?… «За розпорядженням… угуугу-угу… Першого квітня продаж алкогольних напоїв… що?! І пива?! Заборонено… во ізбєжаніє… по всіх магазинах та кав’ярнях міста Одеса…»…
Блін!!! Yeah…
- Це - таки справжнє «Є…»
Винно-горілчаний підвальчик у досить - таки огидному денному освітленні постає просто вбогим складським приміщенням з наліпленим на сірі залізні двері смугастим від клею та сирості аркушем формату А-4, розтатуйованим друкованим текстом.
З тексту зрозуміло, що жодних спиртних напоїв, зокрема і пива, сьогодні днем з вогнем не розшукаєш. А зі слів місцевого алконавта «при магазині» зро зуміло, що торік Одеса надміру бурхливо оз на ме нувала Перше Квітня п’яними авто-шибо40 мордобоями, і сумлінний одеський мер вдався до суворих запобіжних заходів.
- Так… Спробуємо оптимізувати ситуацію… неймовірно, щоби в цілому місті не знайшлося жодного пройдисвіта, який би не зарадив цьому важкому становищу. Це - такі Одеса, а не хрін собачий.
- Ні, це - таки хрін собачий! Теж мені, столиця гумору.
- Гумор у них дійсно чорнуватий…
- Може це першоквітневий жарт?…
- Аякже!
Кіть не давав Ліці спокою: «Ти що, заснула?!
Випий ще!». Ліка ґумово посміхалася і пила ще.
Спогад про ніч на автовокзалі, про зимову трасу, - як вони з Наткою міняли прокладки і пісяли за якимись велетенськими іржавими трубами, доки Чук і RAT стояли з піднятими руками на узбочині та приколювалися з приводу «менструальної синхронізації», - не давали їй спокою.
Ліка спробувала підвестися, але підчепила стіл, на якому задвигтів прикрашений недоїдками та недопалками посуд, і гепнулася навзнак на свого чоловіка.
- Ви знаєте, - раптом сказала Ліка, - я хочу випити за одну дівчину (ти знаєш, RAT, за Натку), яка під час пологів померла на Різдво (разом з дитиною) в якомусь російському містечку, тіпа - як у них кажуть - «умєрла родамі» в якійсь класичнозасніженій москальській шлоїбені, де коновали (пардон, акушери) на свята наливаються так, що не можуть прийняти пологи, не можуть врятувати людині життя! Вип’ємо за те, що різники не можуть позбавити нас вічності!
