Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе (книги онлайн полностью txt) 📗

Бог уже підіймався з лави, щоб обняти свого улюбленого сина, але Ісус зупинив його жестом руки: Але з однією умовою. Ти добре знаєш, що не можеш ставити мені умов, відповів Бог із невдоволеним виразом. Тоді нехай це буде не умова, а моє прохання до тебе, звичайне прохання засудженого на смерть. Говори. Ти Бог, а Бог може відповісти правдиво на будь-яке поставлене йому запитання, адже, будучи Богом, він знає все, що було в минулому, все, що відбувається тепер, і все, що буде в майбутньому. Це справді так, бо я час, істина і життя. Тоді в ім’я того, що ти мені розповів, розкажи мені також, щo буде в майбутньому після моєї смерті, щo в ньому відбудеться такого, чого не відбулося б, якби я не погодився принести себе в жертву задля твоєї втіхи, задля твого бажання панувати над більшою кількістю людей і країн. Бог зробив роздратований рух, як той, кого спіймали на власному слові, і не дуже впевнено спробував ухилитися від прямої відповіді: Майбутнє, сину мій, неозоре, розповідь про нього вимагає надто багато часу. А скільки часу ми вже перебуваємо тут, у морі, в гущі туману, запитав Ісус, один день, один місяць, один рік, тож що нам перешкоджає посидіти тут іще один рік, один місяць або один день, Диявол може собі піти, якщо хоче, він уже так чи інак забезпечив собі участь у здійсненні твого задуму, і якщо вигоди будуть поділені порівну, по справедливості, то чим більше здобуде Бог, тим більше матиме й Диявол. Я залишуся, сказав Пастир, це він озвався вперше, відколи промовив: А ось і я. Я залишуся, повторив він, а тоді додав: Я й сам можу дещо передбачати в майбутньому, але мені не завжди вдається вгадати, правдою чи брехнею є те, що я бачу, тобто моя власна брехня одурити мене не може, адже йдеться про мої істини, проте я ніколи не знаю, наскільки брехливими можуть бути істини інших. Щоб надати своїй заплутаній тираді завершений вигляд, Диявол мав би сказати, які саме події в майбутньому він спроможний передбачити, але несподівано він стулив рота, ніби до нього раптом дійшло, що він і так наговорив багато. Ісус, який не відводив очей від Бога, сказав з відтінком сумної іронії: Навіщо ти прикидаєшся, що не знаєш того, що ти знаєш, ти знав, що я звернуся до тебе з цим проханням, і ти знаєш, що розповіси мені все те, що я хочу знати, а тому не забирай у мене більше часу — адже я вже повинен почати вмирати. Ти почав умирати, відколи народився. Це так, але відтепер мій час прискориться. Бог подивився на Ісуса з таким виразом, що його ми назвали б шанобливим, якби йшлося про людський погляд, уся його поведінка раптом наблизилася до людської, і хоч перше нібито зовсім не пов’язане з другим, але чи багато ми знаємо про ті глибокі зв’язки, які існують між речами та вчинками. Туман насунувся на човен і оточив його непроникною стіною, щоб із нього не змогли вихопитися й поширитися у світі слова, які Бог промовить про те, якими будуть наслідки жертви, принесеної Ісусом, сином Бога, як стверджує сам Бог, і Марії, але чиїм справжнім батьком є Йосип, згідно з неписаним законом, який велить нам вірити тільки в те, що ми бачимо на власні очі, хоч і відомо, що ми, люди, далеко не завжди бачимо однаково одне й те саме, й ця наша властивість істотно допомогла роду людському не лише вижити, а й до певної міри зберегти психічну рівновагу.

Сказав Бог: Ти станеш засновником Церкви, а це слово, як тобі відомо, означає зібрання людей або релігійне товариство, або його заснують від твого імені, що, власне, одне й те саме, якщо дивитися в суть, і ця Церква набуде поширення в усьому світі, дійшовши до таких куточків, про які ще мало кому відомо, вона називатиме себе католицькою, тобто всесвітньою, хоч, на жаль, не допоможе уникнути незгод та розколу між тими, які візьмуть за духовний зразок тебе, — більшою мірою, аніж мене, як я вже тобі казав, але так триватиме лише протягом певного часу, кілька тисячоліть, бо я існував до тебе й існуватиму після того, як тебе не стане або ти перестанеш бути тим, ким ти був. Говори ясніше, урвав його Ісус. Ясніше говорити я не можу, сказав Бог, слова людські як тіні, а тіні ніколи не зможуть пояснити світло, бо між ними й світлом лежить непрозорий простір, який їх породжує. Я тебе запитував про майбутнє. Про майбутнє я й говорю. Я хочу знати, як житимуть люди, що прийдуть у світ після мене. Ти маєш на увазі тих, які стануть твоїми послідовниками? Атож, я хочу знати, чи вони будуть щасливішими. Чи стануть вони щасливішими, мені важко сказати, але вони матимуть надію на щасливіше життя на небі, де я пробуваю вічно, а отже, надію на те, що вічно житимуть біля мене. І більш нічого? А хіба це мало — життя з Богом? Мало це чи багато, з’ясується лише після Страшного суду, де ти судитимеш людей за їхні добрі й погані діла, а доти тобі доведеться жити на небесах у самоті. Я маю своїх янголів та архангелів. Але людей у тебе нема. Їх у мене справді нема, і саме для того, щоб вони до мене прийшли, ти й будеш розіп’ятий на хресті. Я хочу знати більше, сказав Ісус майже з люттю, ніби хотів відкинути образ себе самого, який постав йому перед очима — образ себе, обвислого на хресті, закривавленого, мертвого, я хочу знати, як прийдуть люди до віри в мене і як вони стануть моїми послідовниками, тільки не розповідай, що для цього мені досить буде закликати їх, щоб вони в мене увірували, або щоб їх переконали в цьому ті, котрі уже в мене увірували, візьмімо, наприклад, поган і римлян, які вірують в інших богів, невже ти хочеш, щоб я повірив, ніби вони відмовляться від них задля мене? Не задля тебе, а задля мене. Задля тебе чи задля мене, ти ж сам сказав, що це одне й те саме, тож не будемо жонглювати словами, відповідай на моє запитання. Хто матиме віру, той прийде до нас. Отак просто, й нічого більше не буде треба? Не так просто, інші боги чинитимуть опір. І ти, звичайно, воюватимеш із ними? Не говори дурниць, усе відбуватиметься на землі, а небо перебуває у вічному мирі, доля людей вирішується там, де вони живуть. Скажи мені ясно, навіть якщо слова — це тіні, люди помиратимуть за тебе й за мене? Люди завжди помиратимуть за богів, навіть за богів облудних і брехливих. А хіба боги можуть брехати? Вони можуть. І лише ти один єдиний і правдивий серед них? Так, я єдиний Бог, і я не брешу. Але навіть будучи єдиним і правдивим, ти не можеш запобігти тому, щоб люди помирали за тебе, ті люди, які мають народжуватися на землі, щоб для тебе жити, жити звичайно, на землі, а не на небі, де ти не зможеш дати їм жодної з тих радостей, які так прикрашають життя людське. То облудні радощі, бо вони народилися з прабатьківського гріха, запитай свого Пастиря, він знає, як усе було. Якщо між Богом і Дияволом існують таємниці, то принаймні одну я від нього взнав, хоч він і каже, що я нічого в нього не навчився. Запала мовчанка. Бог і Диявол уперше перезирнулися між собою, здається, вони хотіли щось сказати, але так нічого й не сказали. Сказав Ісус: Я чекаю. Чого ти чекаєш, запитав Бог, ніби пробудившись зі своєї неуважності. Я чекаю, коли ти розповіси мені, скільки смертей і страждань коштуватиме твоя перемога над іншими богами, скількома смертями та муками оплатять боротьбу за твоє та моє ім’я ті люди, які в нас увірують, скільки крові вони за це проллють? Ти наполягаєш на тому, щоб я тобі відповів? Так, наполягаю. Ну гаразд, так-от: буде споруджена будівля тієї віри, про яку я тобі казав, але котлован під неї, щоб вона стояла міцніше, буде вирито в живій людській плоті, а її підвалини будуть скріплені вапном, замішаним на зреченнях, сльозах, стражданнях, тортурах, на всіх різновидах смерті, які ми лише можемо уявити собі сьогодні, й на тих, які стануть відомі лише в майбутньому. Нарешті ти заговорив без ухилянь, ясно і зрозуміло, розповідай далі. Почну з тих, кого ти знаєш і любиш: рибалку Симона, якого ти назвеш Петром, як і тебе, розіпнуть на хресті, але головою вниз, Андрія також розіпнуть на хресті, що матиме форму літери «X», синові Зеведея, якого звуть Яків, зітнуть голову. А що буде з Іоанном та Марією Магдалиною? Ці двоє помруть своєю природною смертю, коли закінчаться дні їхнього земного життя, але твої інші друзі, яких ти ще матимеш, твої учні та апостоли не уникнуть мученицької смерті, як і ті, про кого я вже сказав, Філіпа прив’яжуть до хреста й каменуватимуть, поки він помре, з твого учня на ім’я Варфоломій з живого обдеруть шкіру, Хому настромлять на списа, Матвій теж помре, я вже не пам’ятаю, якою смертю, ще одного Симона переріжуть пилкою навпіл, Юду заб’ють палицями, ще одного Якова каменують, а другого Матвія обезголовлять, ще буде такий собі Юда Іскаріот, про нього тобі буде відомо більше, аніж мені, за винятком його смерті, звісно, він знайде її, повісившись на смоковниці. Й усі вони помруть через тебе? — запитав Ісус. Якщо ставити питання в такому плані, то так, але точніше буде сказати, що вони помруть не через мене, а за мене. А потім? А потім, сину мій, я вже тобі казав, почнеться нескінченна історія, яку писатимуть залізом і кров’ю, вогнем і попелом, будуть океани сліз і неозорі моря страждань. Розповідай, я хочу знати все. Бог зітхнув і монотонним голосом почав читати свою літанію — в алфавітному порядку, щоб уникнути звинувачень у тому, ніби він віддав комусь перевагу: [6] Адальберт Празький — заколотий семизубцем; Адріан — покладений на ковадло й забитий молотами; Афра з Ауґзбурга — спалена на вогнищі; Аґапіт із Пренести — підвішений за ноги і спалений на вогнищі; Аґрікола з Болоньї — розп’ятий на хресті й проколотий цвяхами; Аґведа Сицилійська — їй відрізали груди; Альфеґій із Кантуарії — на смерть забитий кісткою бика; Анастасій Салонський — повішений і обезголовлений; Анастасія Сирмінська — відріжуть груди і спалять на вогнищі; Ансаній Сієнський — вирвуть нутрощі; Антоній Памірський — четвертований; Антоній із Ріволі — каменований і спалений; Аполінарій із Равенни — забитий дрюками; Аполлонія Александрійська — спалена на вогнищі, після того як їй вирвали зуби; Августа з Тревізо — спалена, після того як їй зітнули голову; Аура з Остії — розчавлена жорнами; Аурея Сірійська — посаджена на стілець, утиканий цвяхами, і стекла кров’ю; Аута — розстріляна з луків; Бабілас з Антіохії — відрубали голову; Варвара з Нікомедії — обезголовлена; Варнава з Кіпру — каменований і спалений; Беатриса Римська — задушена; Блаженний із Дижона — проколотий списом; Бландіна з Ліона — заколота рогами розлюченого бика; Брас із Себасте — розчавлений у чесальній машині; Каліст — розчавлений жорнами; Кассіана з Імоли учні закололи стилетом; Кастулій — живцем закопаний у землю; Катерина Александрійська — обезголовлена; Цецилія Римська — обезголовлена; Кипріан Карфагенський — обезголовлений; Кір із Тарса помер ще дитиною, коли суддя вдарив його головою об сходини помосту; Кларій із Нанта — обезголовлений; Кларій із Відня — обезголовлений; Климент — задушений, йому поклали якір на шию; Криспін і Криспініан із Суасона — обезголовлені; Кристіна з Больсано закатована на смерть із застосуванням жорен, колеса, лещат, стріл та отруйних змій; Кукуфату з Барселони розпороли живіт… Дійшовши до кінця літери «К», Бог сказав: Далі все йде так само або майже так само, різниця лише в дрібних подробицях катувань, які іноді були такими витонченими, що їх довелося б надто довго пояснювати, зупинімося на цьому. Продовжуй, — сказав Ісус, і Бог провадив, намагаючись скорочувати свій перелік повсюди, де міг: Донато з Ареццо відрубали голову; Еліфію з Рампійона розтрощили череп; Емеріту спалили живцем; Емілію з Треві зітнули голову; Емерано з Ратісбони прив’язали до драбини й там його забили; Енґрасії із Сарагоси відрубали голову; Еразма з Ґаети, якого ще називали Тельмом, роздерли коловоротом; Ескубікулу відрубали голову; Ескіла зі Швеції забили камінням; Стефана каменували; Євфемію Халцедонську закололи мечем; Євлалії з Меріди відтяли голову; Євтропію із Сента відрубали голову сокирою; Фабіана закололи мечем і роздерли йому тіло на спеціальній машині для катувань; Феї з Аґена відрубали голову; Фелісії та її сімом дітям постинали голови; Феліксу та його братові Адаукту зробили те саме; Фереолу з Безансона відрубали голову; Фієла з Сиґмарінґена забили палицею, що була втикана гостряками; Філомену розстріляли з луків і роздушили якорем; Фірміна з Памплони обезголовили; Флавії Доміцілії і Фортунато з Евори зробили те саме. Фрутуосо з Тараґони спалили; Ґауденсіо Французькому зітнули голову; Ґеласія роздерли на машині для катувань; Ґенґульфа з Бургундії вбили руками коханця його дружини; Ґерардо Саґредо з Будапешта закололи списом; Ґереана з Кельна обезголовили; братам-близнюкам Ґервасію та Протасію зробили те саме; Ґоделіву з Ґістеля задушили; Ґоретті Марію скарали так само; Грація з Аости обезголовили; Герменеґільда зарубали сокирою; Гієрана — мечем; Іполита роздерли кіньми; Іґнасіо Асеведо вбили кальвіністи, які католиками не були; Інесі Римській розпороли живіт; Януарію Неапольському відрубали голову, але перед тим його кидали в піч та у клітку до хижаків; Жанну д’Арк спалили живцем; Жанові з Бріто відтяли голову; Жана Фішера обезголовили; Іоанна Непомуценського з Праги втопили; Хуана з Прадо вбили, вдаривши ножем у голову; Джулії з Корсики відрізали груди, а тоді розіпнули її на хресті; Джуліані з Нікомедії відрубали голову; Хусту та Руфіну із Севільї одну колесували, другу задушили; Юстину з Антіохії підсмажили разом із рибою, після чого обезголовили; Хусто й Пастиря, але не цього, який сидить тут, з іспанської провінції Алькала-де-Енарес, обезголовили; Кіліана з Вюрцбурґа обезголовили; Леже з Отюна стратили так само, після того як викололи йому очі й вирвали язик; Леокадію Толедську скинули вниз зі скелі; Лієвіну з Ґента вирвали язик, а тоді відрубали голову; Лонґіньйоса обезголовили; Лоренсо підсмажили на решітці; Людмилу з Праги задушили; Люцію із Сиракуз обезголовили, спершу видерши їй очі; Мажіно з Тараґони обезголовили зубчатим серпом; Мамеда з Каппадокії випотрошили; Мануїла, Сабела й Ісмаїла обезголовили, перед цим Мануїлові загнали два цвяхи по обидва боки грудей, а один цвях забили в голову, від вуха до вуха; Маргариту з Антіохії обсмалили смолоскипом і роздерли залізним гребенем із гострими зубцями; Маріо з Персії відрубали мечем обидві руки; Марфінью з Рима обезголовили; мученикам із Марокко, Берардо з Ґобіо, Петрові з Джемініано, Отанові, Аджутові та Акурсію постинали голови; двадцять шість мучеників із Японії порозпинали на хрестах, закололи списами і спалили; Мавриція з Аґауне закололи мечем; Майнрада з Айнзідельна забили палицею; Менаса з Александрії — мечем; Меркуріо з Каппадокії зітнули голову; те саме зробили з Мавром Томою та з Нікасіо з Реймса; Оділію з Уя застрелили з лука; Пафнутія розіпнули на хресті; Пайо четвертували; Панкратія обезголовили; те саме зробили й Панталеонові з Нікомедії та Патроклові з Труа й Соеста, Павлові з Тарса, якому ти завдячуватимеш своєю першою Церквою; Педро з Ратеса зарубали мечем; П’єтро з Верони вдарили тесаком у голову, а кинджалом — у груди; Перпетую і Фелісію з Карфагена, Фелісія була рабинею Перпетуї, заколола рогами розлючена корова; Піатові з Турне розкололи череп; Полікарпа вдарили кинджалом і спалили; Пріску з Рима кинули на з’їжу левам; Процесій і Марфиніан, думаю, померли такою самою смертю; Квінтінові загнали цвяхи в голову та в інші частини тіла; Квірінові з Руана розкололи череп; Квітерії з Коїмбри відрубав голову власний батько; Рено з Дортмунда помер від удару молотом каменотеса; Рен з Алізи — від меча; Реституту з Неаполя спалили на вогнищі; Роландо закололи мечем; Романа з Антіохії задушили, спочатку вирвавши в нього язик, — чи з тебе не досить, запитав Бог в Ісуса, а Ісус йому відповів: Це ти себе запитай, і Бог провадив: Сабініан із Санса — обезголовлений; Сабініан Асізький — забитий камінням; Сатурній Тулузький — розтерзаний биком; Себастьян — пронизаний стрілами; Сиґізмунд, король бургундів, — укинутий у колодязь; Секунд із Асті — обезголовлений; Сервасій із Тонґреса та Маастріхта помер від ударів черевиками в живіт, хоч така смерть і здається малоймовірною; Север із Барселони — убитий цвяхом у голову; Сидвел з Ексетера — обезголовлений; Синфоріан з Отана — помер такою самою смертю; Систію — теж відрубали голову; Тарцизія — каменували; Теклу Іконійську четвертували і спалили; Теодора спалили на вогнищі; Тибурцію відрубали голову; Тимотея з Ефеса забили камінням; Тйрсія — перепиляли навпіл; Томасові Бекету з Кантуарії розкололи череп мечем; Торкватій і Двадцять Сім — убиті генералом Мусою перед брамою Ґуймараеша; Тропез із Пізи — обезголовлений; Урбан — також; Валерія з Ліможа — також; Валеріан — також; Венансій із Камеріно — обезголовлений; Вісент із Сарагоси — підсмажений на решітці з гостряками; Віргілій із Тренто — ще один забитий ударами носаків; Вітал із Равенни — заколотий списом; Вітор — обезголовлений; Вітор із Марселя загинув тією самою смертю; Віторія з Рима померла після того, як їй вирвали язик; діва Вільґефорте, або Ліберата, або Евтропія — розіпнута на хресті та інші, інші, інші, багато й багато інших — гадаю, досить. Ні, не досить, сказав Ісус, хто були ті інші? Ти наполягаєш? Наполягаю. Під іншими я маю на увазі тих, котрих не мучили, й вони померли своєю смертю, але протягом свого життя терпіли жорстокі спокуси від світу та від Диявола і, щоб подолати їх, умертвляли свою плоть постами й молитвами, й там бували справді курйозні випадки, наприклад, такий собі Джон Скорн стільки часу простояв навколішках у молитві, що на колінах у нього наросли величезні мозолі, а ще розповідають — ти чуєш, Пастирю, це вже тебе стосується? — ніби йому вдалося загнати диявола в чобіт, ха-ха-ха! Мене — в чобіт? — здивувався Пастир, ну, це пусте базікання, для цього чобіт мав би бути великий, як світ, і хотів би я подивитися, хто міг би взутися в такий чобіт, а потім скинути його з ноги. То вони боролися зі спокусами лише молитвою і постуванням? — урвав його Ісус, звертаючись до Бога, а Бог йому відповів: Ні, вони ще катуватимуть своє тіло болем і кров’ю, обляпуватимуть його нечистотами, а також удаватимуться до багатьох інших видів покути, носитимуть колючі волосяниці й нещадно шмагатимуть своє тіло, будуть серед них і такі, що не митимуться протягом усього свого життя, інші підуть у ліси й качатимуться там у снігу, щоб приборкати надокучливі вимоги плоті, яку спокушає нечистий, чия єдина мета — збити душу зі шляху істинного, який веде прямо на небеса, показуючи своїм жертвам голих жінок та лякаючи їх страхітливими чудиськами, пороки, любострастя і страх — ось та зброя, яку демон застосовує проти бідолашних людських створінь. Ти все це робитимеш? — запитав Ісус, звертаючись до Пастиря. Більш або менш, відповів той, я обмежуся тим, що візьму собі те, чого Бог не любить, а саме, плоть, із її радощами та її смутком, її молодістю та старістю, з її свіжістю і її гниттям, але неправда, що моєю єдиною зброєю буде страх, наскільки мені пригадується, не я винайшов гріх, покарання за нього і страх, який завжди їх супроводжує. Замовкни, нетерпляче урвав його Бог, гріх і Диявол — це дві різні назви для одного й того самого. Для чого? — запитав Ісус. Для моєї відсутності. А в чому причина твоєї відсутності — у тому, що ти відступився від людини, чи в тому, що вона відступилася від тебе? Я ніколи не відступаю. Але погоджуєшся, коли люди відступаються від тебе. Хто відступається від мене, той шукає мене. І якщо він тебе не знаходить, то провина, звісно, падає на Диявола. Ні, не він у цьому винен, це тільки моя провина, бо я не з’являюся там, де мене шукають, — зізнався Бог із несподівано гірким смутком у голосі, так ніби раптом йому відкрилися межі його могутності. Ісус сказав: Говори далі. Є й такі, — повільно почав Бог, які йдуть у пустелю та глухомань, ховаються в печерах і гротах, живуть життям самітників у товаристві лише диких звірів, є й такі, що зачиняються від світу в келіях і монастирях, інші залізають на високі стовпи й живуть там по багато років, їх називають стовпниками, голос Бога ослаб і став ледве чутний, перед зором його божественної уяви тепер проходила нескінченна вервечка людей, тисячі, тисячі, тисячі й тисячі чоловіків і жінок, що в усіх куточках земної кулі прямували до монастирів та обителей, одні з яких були примітивними сільськими будівлями, а інші — розкішними палацами: Вони йдуть туди, щоб служити мені й тобі, служити з ранку до ночі, неспанням і молитвами, усі вони мають одну мету й однакову долю, вони поклонятимуться нам і помиратимуть із нашими іменами на устах, вони називатимуться по-різному: бенедиктинцями, бернардинцями, картезіанцями, августинцями, гільбертинцями, тринітаріями, францисканцями, домініканцями, капуцинами, кармелітами, єзуїтами, і їх буде багато, дуже багато, о, як шкода, що я не можу вигукнути: Боже мій, звідки вас набралося так багато! У цю мить Диявол втрутився до розмови і сказав Ісусові: Зверни увагу на те, що він тобі розповідає про два способи втратити життя: один — через мучеництво, другий — через зречення, їм не досить того, що вони помруть, коли надійде їхній час, ні, вони не хочуть спокійно дочекатися смерті, вони або біжать їй назустріч, роблячи все можливе, щоб їх розп’яли на хрестах, обдерли, обезголовили, спалили, забили камінням, утопили, задушили, четвертували, або самі ховаються в печерах, замикаються у скитах та монастирях, проклинаючи і караючи себе за те, що народилися у плоті і мають тіло, яке дав їм Бог і без якого вони не мали б куди помістити душу, повір, усі ці муки винайшов не Диявол, який із тобою тепер розмовляє. Це все? — запитав Ісус у Бога. Ні, не все, бо ще будуть війни. І війни будуть? І буде велика різанина. Про різанину я вже дещо знаю, я міг би навіть померти під час однієї з них, і шкода, що не помер, бо тепер мені б не довелося чекати, коли мене розіпнуть на хресті. Це я тоді привів твого другого батька в потрібне місце в потрібний час, де він зміг підслухати розмову вояків Ірода, до якої спонукав їх знову ж таки я, й у такий спосіб я врятував тобі життя. Урятувати життя для того, щоб забрати його, коли тобі буде вигідно — це те саме, що двічі вбити. Мета виправдовує засоби, сину мій. З того, що ти мені розповів, мабуть, воно і справді так є: самозречення, добровільне самітництво, страждання і смерть, а тепер ще й війни та різанина, і які ж це війни? Їх буде багато, й вони ніколи не закінчаться, та особливо запеклими будуть ті, в яких люди воюватимуть проти мене і проти тебе в ім’я бога, який ще тільки має з’явитися. Як може з’явитися новий бог, коли бог, якщо він і справді бог, завжди є і завжди буде? Я визнаю, що це зрозуміти важко, а ще важче пояснити, але станеться все так, як я тобі кажу, прийде новий бог і закличе до війни проти нас і тих людей, котрі залишаться нашими послідовниками, а то будуть цілі народи, й мені бракує слів, щоб описати, до якого кровопролиття це спричиниться, до якої бійні та різанини, уяви собі мій вівтар у Храмі Єрусалимському, збільшений у тисячу разів, уяви собі на ньому людей замість тварин, і навіть тоді ти не зможеш виразно собі уявити, чим були хрестові походи. А що це таке й чому ти говориш, ніби вони були, якщо вони тільки мають бути? Не забувай про те, що я час, і тому все, що має відбутися, для мене вже відбулося, а все, що вже відбулося, відбувається щодня. Розкажи мені про хрестові походи. Гаразд, мій сину, усі місця, де ми тепер перебуваємо, включно з Єрусалимом, та інші землі на північ і захід будуть завойовані послідовниками того нового бога, про якого я тобі казав, а наші прихильники, ті, котрі залишаться на нашому боці, докладуть усіх зусиль, щоб прогнати їх з тієї землі, яку ти топтав своїми ногами і яку з таким задоволенням навідую я. Ти небагато сьогодні зробив, щоб вигнати звідси римлян. Я розповідаю тобі про майбутнє, не відвертай моєї уваги. Ну то продовжуй. Ти на цій землі народився, жив і помер. Поки що я не помер. Я вже тобі пояснював, що з мого погляду те, що має відбутися, вже відбулося, і, будь ласка, не уривай мене, коли не хочеш, щоб я замовк. Гаразд, я мовчатиму. Так-от, позаяк ці краї, які нащадки назвуть Святими Місцями, з огляду на те, що ти тут народився, жив і помер, що тут була колиска заснованої тобою релігії, потраплять у негідні руки невірних, то це стане більш аніж достатньою причиною для того, щоб протягом десь років двохсот сюди приходили із Заходу величезні армії з метою відвоювати і зберегти для нашої віри печеру, в якій ти народився, і гору, де ти помер, бо ці два місця наші послідовники вважатимуть найбільшими святинями. Ці війни й називатимуться хрестовими походами? Саме так. І вони завоюють той край, який прагнутимуть завоювати? Ні, але вони повбивають безліч людей. А ті, хто сюди прийде з хрестовими походами? Їх теж загине дуже багато, якщо не більше. І все це робитиметься в наше ім’я? Вони йтимуть на війну з криком: Так хоче Бог! І помиратимуть, повторюючи: Так хоче Бог! Це буде гарна і славна смерть. А мені здається, що такі жертви будуть завеликими. Для свого спасіння, мій сину, душа потребує, щоб тіло було принесене в жертву. Я вже чув подібні слова й раніше, а ти, Пастирю, що скажеш про грандіозні події, які відбудуться в майбутньому? Я думаю, ніхто з тих, у кого збережеться здоровий глузд, не стане звинувачувати Диявола за ту страхітливу бійню та різанину, хіба що якомусь схибленому ідіотові заманеться приписати мені відповідальність за появу нового бога, що стане суперником того, який тут із нами сидить. Мені здається очевидним, що твоєї провини в цьому нема, а щодо тієї надуманої відповідальності, то Диявол, будучи брехнею, ніколи не зможе створити бога, який є істина. Але хто ж тоді створить нового бога? — запитав Пастир. Ісус не знав, що відповісти йому на це запитання. Бог мовчав і далі, і тут із туману пролунав голос. Можливо, цей Бог і той, який прийде, — лише гетероніми? [7] Гетероніми кого? — поцікавився інший голос із туману. Людини, відповів перший голос. Ісус, Бог і Диявол спочатку прикинулися, ніби нічого не чули, але потім переглянулися зі страхом, бо спільний страх має властивість згладжувати різницю між індивідами.