Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
А поза тим тут справді було надзвичайно гарно. Бухта під абсолютно невиправданою назвою Тиха була мальовничо закрита з обох боків скелями, що врізалися далеко у море. Мабуть, саме це створювало тут своєрідний мікроклімат, і тутешня погода рідко збігалась із погодою на «материку», як називали вони віддалене на кілька кілометрів містечко. Тут було справді затишно, поки яскраво світило сонце і море з лагідним плюскотом облизувало гладкий піщаний берег. Але ця затишність бувала дуже підступна, і їм не раз доводилося рятувати з води свої пожитки й рятуватися від раптового шторму, який за лічені хвилини виникав нізвідки, змивав із берега намети й тенти, хоча ще за кілька хвилин на небі знову не було ні хмаринки й здавалося, ніби вся ця буря тобі лише наснилася. Після того, як їхні намети кілька разів мало не зникли у морі назавжди, вони почали розбивати їх на підвищенні над пляжем. Це було не дуже зручно, бо замість піску під ногами була вигоріла трава й дрібні камінці, до наметів часто заповзали сколопендри, вечорами там було не так затишно, а кожен метр, що відділяв від моря, ставав додатковою незручністю. Хотілося прокидатися і виставляти ноги просто у вологий пісок, щоб п'ятки лоскотала прохолодна вранішня хвиля, змивала рештки дрімоти, а увечері щоб крізь отвори для повітря зблизька відсвічував планктон на воді.
На тутешньому пляжі не було бичків від цигарок, бо вони визбирували їх ще в перший день і більше не смітили, не було порожніх пляшок з-під вина, викинутих звечора в море разом із іншим сміттям. Навіть комарів, здається, було менше, хоча це вже точно Дарина сама собі придумала, бо не могло їх тут бути менше, навпаки, тут водилися сколопендри й навіть змії, що кусаються, а в місті їх не було. Але в порівнянні з так званим цивілізованим відпочинком це все одно були приємні дрібниці.
Їм дуже хотілося залишитися там ночувати, але Дарина змушена була спати на твердому, і вони поверталися до своїх «койкомєст» у дерев'яних хитких прибудовах, під ощадливий душ, у якому нагріта на сонці вода закінчувалася задовго до їхнього приходу, а часом і просто закінчувалися запаси води, і господар тільки розводив руками на всі їхні претензії. Море тут чомусь було зовсім іншим, ніж біля дикого пляжу, розташованого за кілька кілометрів: брудним, холодним і непривітним, — зайти у воду вдавалося лише на кілька хвилин, а потім судома зводила ноги. Дарина лягала на надувний матрац, одягнувши дощовик на свою пов'язку, яку не можна було мочити, і хлопці виштовхували її на глибину, де вона занурювала руки до крижаної води й дослухалася, як дощовик прилипає до тіла. Діти з усього пляжу збігалися подивитися, як її, забинтовану, виштовхують у порожнє море, а потім забирають назад, а самі хлопці у воду не заходять, як не заходить ніхто, бо попри нестерпну спеку вода біля міського пляжу крижана і судома хапає за ноги вже біля берега.
Вони щодня мандрували між цими двома світами, не схожими між собою нічим, окрім хіба що запаху шкіри у повітрі, солоної, терпкої, трохи підсмаженої на сонці, і щоразу це була ніби подорож із кольорового фільму в чорно-білий, із кіно, в якому всі рухаються й розмовляють, до примітивних застиглих картинок-слайдів. Була межа, яка знаходилася при виході з Тихої, і, переступаючи цю межу, вони різко змінювали тон, тему розмови, манеру тримати голову й дивитися одне на одного. Так, ніби дощ нависав над ними й починали боліти голови, все довкола напружувалось утомою і роздратуванням, і в цьому всьому була повна безнадія, а море, пісок і зоряне небо раптом перетворювалися на кічові театральні куліси, на вирізану з картону декорацію з отвором для голови, у яких колись було модно робити фотографії.
І справа була не лише в тому, що закохані хлопці поводилися по-півнячому, а Дарина не вміла дати з цим раду. Щось було не так, і це щось висіло в повітрі, зникаючи лише на кілька годин, проведених у Тихій. І ще хіба пізно вночі, коли затихали звуки кнайп і біля моря ставало порожньо. Тоді Дарина часом відчувала полегкість і ледь помітне знайоме піднесення, яке вдома охоплювало її від самої лише згадки про море, а на пляжі у Тихій ставало звичайним станом, трохи спадаючи лише вночі, на короткі години їхнього сну, поміж сидінням біля вогнища, яке тривало далеко за північ, і першими променями сонця, які будили їх, проникаючи в намети, від чого тіло відразу скидало втому недоспаної ночі і наповнювалося енергією сонячного тепла.
Але тут, у приморському містечку, де вони ночували цього разу, це відчуття було дуже слабким, наче радіохвилі короткого діапазону, які з віддаленням від міста поволі зникали й перетворювалися на крихке потріскування в ефірі. Це було навіть не відчуття, а якесь намагання примусити себе щось відчути. Колись раніше, після двотижневого життя в наметі, все було навпаки: потрібно було примушувати себе не відчувати, не помічати, не реагувати. Коли вперше потрапляєш між людей після навіть такої невеликої перерви, відчуття загострюються, і все видається якимось перебільшеним. Надто сильні й переважно неприємні запахи, надто голосні звуки, надто вульгарні жести, багато непотрібного, практично все непотрібне. Таке враження, ніби у тебе в голові поприбирали й перевітрили, і тепер дуже не хочеться, аби все це сміття знову нашаровувалося хвилями втоми й байдужості, тупого спостерігання за мухою за вікном, похмурих роздумів про щось невеселе. Дуже не хотілося повертатися до звичного безладу й отупіння, до якого звикаєш за час життя в місті, за час життя поміж відпустками.
Але та поїздка відрізнялася від попередніх, бо все було не так, як раніше. Замість повільного занурення в приємний і розслаблений стан вона відчувала, як усе більше наростає в ній напруга, розчарування і втома, як із кожним днем усе сильніше хочеться додому. І саме це нав'язливе відчуття, постійне безпричинне розчарування вона пам'ятала найкраще. Так, ніби її запросили в кіно, зачинили в темному залі, але замість цікавого фільму показують одну й ту ж понуру світлину, від якої хочеться відвести очі, хочеться вирватися звідси і втекти якомога далі. Дарина наполегливо шукала в собі межу, яка відділяє відпочинок від тривалого періоду очікування відпочинку, але цієї межі не було. Помічала вона лише дрібні побутові незручності й механічно фіксувала особливо красивий колір моря чи рельєф хвиль. Усі краєвиди були на місці, вона навіть упізнавала місцевих, упізнавала продавців на базарі, але у ній так і не прокинулося жодне з тих відчуттів, до яких вона звикла тут.
Можливо, причина була в порушенні звичного порядку чи навіть ритуалу. Адже вони вперше приїхали машиною, вперше уникнули виснажливого півторадобового лежання на полиці поїзда, марного намагання заснути в розпеченому безповітряному просторі купе, тимчасового полегшення від випитої на зупинці пляшки пива й болісного прокидання перед світанком, бо потрібно виходити, а тільки стало прохолодно і добре спиться. Чекання на електричку посеред заповненого клунками і ящиками вокзалу, недоброзичливих поглядів місцевих, які кожного пасажира сприймають як особисту образу, адже на це місце можна було б поставити товар, гнівних поглядів, які отримуєш замість вибачень щоразу, коли тобі на голову звалюється абрикос чи вишня з горішньої полиці, — можна ж якось обережніше, щоб не псувати товар. А потім кілька кілометрів пішки — по виснажливій спеці, з важким наплічником, коли кожен наступний крок видається чимось більшим за те, на що ти здатна. Але робиш цей крок і пересуваєш внутрішню межу (тепер ти можеш і це), — і згодом якась неправдоподібна полегкість від того, що нарешті можна скинути наплічник і весь одяг, зануритись у хвилі, забути про все, відокремитися від власної втоми, від електричок і поїздів, залишити все далеко позаду й почати новий відлік часу.
Мабуть, забракло лише кількох деталей, можливих, тільки коли живеш у наметі. Прокидаєшся на пляжі від променів сонця, які прогрівають твій спальник лінивим теплом, з розгону вбігаєш в море, і воно миттєво змиває з тебе усю втому ще до того, як починаєш відчувати холод води. Тут важливо не зупинятися, а швидко пливти вперед, — тоді холод минає, м'язи вперше за день напружуються, а потім випускають цю напругу, віддають її воді, разом із усіма скаргами хребта на незручності спальника й піщаного ложа.
