Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир (книги онлайн бесплатно серия TXT) 📗

Ця особливість мовного проекту великого парадоксаліста, на мій погляд, спростовує припущення пана Окрю про наявність у Хомського «кабалістичного синдрому». Наш чудовий біограф ставить Хомському такий діагноз, базуючись на цитаті з монографії Міхаеля Лайтмана «Кабала»: «Поняття протилежні у нас, мають у духовному світі один корінь» (сторінка 51-а Новосибірського видання 1993 року російською мовою). Але відомо, що спосіб мислення кабаліста передбачає Число, як сутність форм Світобудови. «Втеча від Чисел», що її А. С. Кац називає серед п'яти парадоксів мови Хомського, скорше характерна для нірванічного мисленні арійських святих. З іншого боку, в Словнику присутнє слово ЗІТУО, яке розтлумачено автором як «множинність» Майкла Даммета: «Філософія мови є, здебільшого, саме філософією».

На відміну від Хінтона [10] і Дальграно [11], Миколай не мав амбітних планів запропонувати свою мову людству як універсальний засіб спілкування. Відлюдник, він створював її для своєї внутрішньої планети, де був сувереном і єдиним мешканцем. Але людині не передбачити всіх лабіринтів, які породжує її вторгнення у наявне. Мені вже відомі шанувальники Хомського, котрі пишуть свої твори ЙОГО МОВОЮ. Жан-Поль Сартр піднісся до пророцтва, пишучи: «Людина є тим буттям, через яке Ніщо приходить у світ». (J. P. Sartre «L'Etre et Le Neunt» p.52).

13 квітня 1980 року Хомський написав свій перший вірш. Він був присвячений Галині Т. Ось його повний текст:

ФАРХ'ОСУ ОСУ НХІСУОТ

ІСУДЖО СТДЖАЛСУ АЛЬО-УСУ

СУО ІМ СУ

ІСУДЖО ІМ СУРОЙОТ.

Безперечно, що змістом наведеної поезії є кохання. У другому і четвертому її рядках ми зустрічаємо слово ІСУДЖО, яке Словник Хомського тлумачить: «Кохана/ненависна привабо/мерзото». Разом з тим, другий рядок містить слово СТДЖАЛСУ, домінуючим конструктивним елементом якого є емерджент незмінності 2-го типу СТДЖАЛ, що перетворює весь другий рядок у знакосполучення високого щаблю невизначеності. Особливо в мене він викликає передчуття зимових сутінок у спекотний липневий полудень.

Окрю Іржон згадує про знамениту поезію Хомського як про незрозумілий текст, збережений в архіві Галини Т. Він також стверджує, що останнє її побачення з Хомським відбулось у березні 1981 року. Я додам, що в червні того ж року Миколай отримує диплом про середню спеціальну освіту і починає колекціонувати старовинні годинники. Він вступає у присмерковий еон свого недовгого життя: протягом 1981–1985 років парадоксаліст пише головні твори — «Онагра» та «Григоріаду». В «Онагрі» він сформулює славетний Парадокс.

Отже,

знаки «Онагра» почали складатись у текст восени 1981 року: Хомський працював над ним з перервами дев'ять місяців. Схильний до табулювання та класифікації автор «Терену уможливлення» визначає жанр «Онагра» як історико-філософське оповідання. Текст займає п'ятдесят шість сторінок машинопису. Рукопис не зберігся.

Дія оповідання відбувається у 217 році до н.е., під час славетної битви побіля сірійського містечка Рафія між арміями єгипетського царя Птолемея Четвертого Філопатора і селевкидського монарха Антіоха Третього Великого. Обидвох героїв оповідання — каменеметальну торсіонну машину типу «онагр» (монанкон) і грецького найманця Нікандра — автор уміщує в лави Єгипетської армії. В кінці оповідання обидвоє гинуть. Перед загибеллю героїв відбувається містичне — на рівні сутностей гностичних знаків — їх злиття в одну непізнавану цілісність. Існують неспростовані свідчення про те, що Хомський спочатку спробував написати «Онагра» СВОЄЮ МОВОЮ, але попри сізіфові зусилля, перейти через п'яте речення не спромігся. Друг Хомського Славомир Балюта доводить, що апофатичною мовою обсяг «Онагра» був би не більшим за десять-дванадцять речень. Нам не суджено дізнатись про ступінь істинності цього твердження.

Як би там не було, але достовірним є факт, що, створюючи «Онагра», Хомський вперше в житті розпочав окупацію ВОРОЖОГО простору звичної для нас мови. Окупація була вдалою.

Захоплений текстовим виром, добродій Іржон у своїй книзі не в силах утриматись від смакування. На 96-й сторінці свого опусу він цитує Хомського, наводячи блискучий уривок з «Онагру», де Миколай описує зустріч у битві африканських бойових слонів Птолемея з індійськими Антіоха. Першоджерело епізоду — Полібій, який детально описав Рафійську битву. Я теж зацитую Хомського:

«Розділені сто тисячоліть тому катастрофою Гондвани, дві видові гілки облисілих мамонтоїдів Півдня зустрілись біля Рафії, настовбурчили хоботи, з невимовною огидою відчули знайоме у незнайомому, неподібне в подібному; заревіли. Від того реву захитались дерев'яні криївки на хребтах грізних довгоносиків і породили у візничих відчуття нетривкості збаламученого царями Всесвіту. Слони вирішили битись; їх бажання досягло слонячих кісток у надрах обох половин розколотої Гондвани, і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи знавіснілість праправнуків своїх…»

Один із епізодів «Онагру» особливо привернув увагу пана Окрю. Я вже згадував його схильність до сексуальної археології — тут автор «Терену уможливлення» досягає вершин герменевтичної витонченості. Кілька рядків з «Онагру» розгортаються ним у психоаналітичне дослідження, яке займає 45 (!) сторінок книги — майже шосту частину її обсягу.

Найманець Нікандр, один з двох головних героїв оповідання, під час битви згадує своє кохання до хлопчика Федона. Хомський спрощує спогад приреченого на смерть і злиття з «онагром» вояка до такого:

«Він згадав, як спадало місячне сяйво на обличя хлопчика, вкрите вологою пристрастю нічного повітря Віфінії…»

Збуджений метафорами, пан Окрю повідомляє своїм читачам, що Віфінія була батьківщиною Антиноя, коханця римського імператора Елія Адріана. Ми не будемо полемізувати з добродієм Іржоном відносно його згадок про «від'ємну форму кохання» у «філософії тіла» Хомського. В архіві Славомира Балюти досі зберігаються поезії Хомського, датовані періодом створення «Онагру», присвячені його нареченій Оксані П. Того, що нам відомо про кохання Миколая та Оксани достатньо, щоб перекреслити цінність згаданих сорока п'яти сторінок «Терену уможливлення».

Акцентуючи увагу на еротичних інтенціях «Онагра», пан Окрю майже забуває, що цей твір увійшов в обраний корпус світової філософської літератури завдяки Парадоксу Хомського, котрий скромно схований автором у передостанньому абзаці оповідання.

Отже,

ми наближаємось до квінтесенції земної справи Хомського, до його Парадоксу. Автор «Терен уможливлення» на 156 сторінці книги знайомить читачів з цим інтелектуальним шедевром, перетворюючи його малозрозумілу епістеміологічну формулу:

«Парадокс Хомського, — пише він, — полягає в тому, реальність спроможна до відтворення в спогаді тільки тоді, коли носій спогаду перебуває у цій реальності не як наявне, але як можливе, або наднаявне».

Я вважаю це визначення примітивізацією Парадоксу, зведенням його в площину академічного студійства, але мушу визнати, що на звичайній ПОЗИТИВНІЙ мові передати зміст Парадоксу краще, ніж це зроблено в Окрю Іржона, важко.

В чернетці «Онагра» Хомський постулює свій Парадокс апофатичною мовою: СУТІСТІ К'ЙСУ ТІЗНУСУ СУТІС СУО. Я можу запропонувати два МОЖЛИВИХ переклади цього речення. Я свідомий того, що в майбутньому нові генерації дослідників феномену Хомського зроблять досконаліші переклади — зробив, що міг, хай здібні підуть далі.

Перший переклад: «Буття напіввідзеркаленого без дзеркала-в-Бутті двічі протилежного часу». Другий: «Знаменник / чисельник буття не вимагає подвоєння у минулому / майбутньому розділової риски».

З народженням Парадоксу (осінь 1981 — літо 1982 pp.) в житті Хомського відбулись зміни. Його старша сестра вдало вийшла заміж — після багатоступеневого обміну житлової площі Миколай отримав окрему однокімнатну квартиру. Він перевіз у нову оселю ліжко, стіл, колекцію годинників та обтяжив своє існування новим хобі — будівництвом з дерева та дроту макетів мостів. До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у масштабі 1 до 500. У 1984 році він пориває з Оксаною П. І записує текст пророцтва, якому перші дослідники спадщини парадоксаліста накинули умовну назву «Григоріада».