Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса (читать хорошую книгу полностью .TXT) 📗
Птахи нiколи не спiлкуються мiж собою так, як це роблять люди. Птахи спiвають, птахи розповiдають, птахи попереджають, кличуть, сповiщають про бiди, радощi, небезпеку, їжу тощо. Птахи прислуховуються одне до одного, до них прислуховуються й люди. А що роблять люди зi своїм умiнням говорити? Пустi слова. Формальнiсть. Ви бачили птаха, що спiває формальностi? Люди спрощують слова, наповнюють їх iншим смислом, крадуть, перекручують, недбало ставляться, кидаються ними, жонглюють, використовують, усе роблять для того, щоб заплутати собi подiбних, аж потiм дивуються, чому їх нiхто не розумiє? Люди говорять кожен на своїй мовi, i байдуже, розумiє тебе iнший чи нi, бо йому теж байдуже, чи почув ти, що вiн намагався тобi донести.
Батькам не до вподоби була моя поведiнка, тому що мати з власного досвiду знала, як боляче, коли тобi зраджують, а батько, як усi чоловiки, що зраджують своїм жiнкам, зовсiм не шаленiв вiд того, що так само роблять iншi чоловiки, тим бiльше його власний син. Вони чекали. Знаєте, як утомлений господар чекає, коли нарештi гостi розiйдуться по домiвках. У своїх мрiях вiн бачить чистий посуд i себе, коли поринає у вiдпочинок на рiдному лiжечку. А гостi все не йдуть, i "на коня" їм уже не наливають, бо цього прозорого натяку вони не зрозумiли вже тричi. Мовчки чекає, бо знає: коли-небудь вони пiдуть, коли-небудь посуд буде вимито, коли-небудь господарi вкладуться в свої лiжечка, i все буде добре.
До того ж, так чи iнакше, але вони пам'ятали, що я - їхня дитина, що про мене треба пiклуватися, принаймнi годувати й питати "як ти?" Я не заслуговував, на їхнiй погляд, на розумiння, але я мiг розраховувати на батькiвське спiвчуття. Як казала сусiдка Ганна тiй самiй Ларисцi, котра вiдкрила мамчинi очi на теплi стосунки Ганнусi й мамчиного чоловiка: "Я не розумiю, ти хто - дiвчинка чи вовк?" Вони розумiли, що вони батьки, а не вовки.
А я перебував у снах. Скажiть, що означає, коли людинi сняться чужi сни? Хтось натиснув на гальма, схованi в моєму органiзмi, i ноги з них не прибирав. Спочатку я вирiшив, що треба скористатися нагодою i трохи вiдпочити, але це "трохи" затягувалося, менi нiхто не телефонував, я нiкому не телефонував, я жив серед близьких менi людей, але тiльки дратував їх. Порушник спокою, як це жахливо, ви були коли-небудь порушником спокою? Коли це не говориться вам у вiчi, то це вiдчувається щоразу, коли ви доповзаєте до кухнi, щоб залiзти до холодильника, чи вмикаєте телевiзор, чи шелестите сторiнками книги. Ви це вiдчуваєте з мовчазних спин матерi та батька, з того, як мати здригається, коли ви берете улюблену кицьку на руки.
Потiм я почав телефонувати сам. Менi потрiбна була робота, грошви на рахунках залишалося несказанно мало. Бiльшiсть партнерiв тестя говорили менi, що я дуже вправний керiвник, що вдало керувати бiзнесом закладено в моїй кровi. Дивно, але одночасно з кiнцем мого шлюбу з моєї кровi наче хтось висмоктав цей бiзнесовий хист. Усi тi, хто називав мене "синку", плескав по спинi, посмiхався та пригощав дорогими сигарами або з повагою звертався до мене "Станiславе Владиславовичу", вклоняючись майже до персiянських килимiв на пiдлозi мого офiсу, раптом не могли пригадати, хто я. Куди ж їм було згадати про хист до бiзнесу в моїй кровi? Де там.
"Стасику", - Iгор Григорович завжди був занадто прямий, такий прямий, що його нiколи не брали на переговори пiсля кiлькох казусiв. "Насере в найбiльш невiдповiдний момент", - так зауважував мiй iнтелiгентний тесть. "Стасику, ти що, не розумiєш, що для тебе в цьому бiзнесi мiсця вже не iснує?
Ти, до речi, не дуже шкодуй i вбивайся, вiдверто кажучи, ти й тодi займав чуже". "Тобто на роботу я можу не розраховувати, взагалi нi на яку?"
"На якусь - можеш. Але на таку, на якiй ти звик просиджувати свої "кавалiйськi" штанята? Боже ж мiй, Стасе, хiба можна бути таким наївним бовдуром? Менi здається, що твоє знайомство з цiєю чудовою родиною сприяло лише тому, що в тебе повнiстю атрофувався мозок. Знаєш, що? Коли за твоєю спиною є тiльки солодка пика та вправний член, а бiльше нiчого, i ти раптом одружуєшся на доньцi людини, котра володiє величезними ресурсами, то треба велосипедити лапкою, як цуцик, якого чухають, скавчати та метляти хвостом, а не трахкати на днях народженнях розбещених шльондр". "Член i пика не за спиною, Iгоре Григоровичу.
Коли член i пика у вас за спиною, треба хвилюватися за цноту своєї дупи, шкода, що ви в своєму вiцi цього не знаєте". "Шкода, любий, що ти в своєму вiцi знаєш тiльки це".
Всi iншi не подарували менi так багато слiв, навiть секретарки, тi, що кожного разу намагалися влiзти до мене в штанцi, зараз, наче скаженi, жбурляли слухавки.
А де були мої друзi? Агов, друзяки, то ви де? На мiй галас прийшов Сергiй. Авжеж, бо вiн був "сером". Вiн прийшов iз пляшкою португальського вина. "Ти, мабуть, страждаєш вiд неякiсного питва?" - запитав вiн, метнувши очима по батькiвський не такiй уже старiй, але нiяк не ультрамоднiй оселi. "Кепсько тобi, га?" - це було його друге запитання. Я пiдвiвся, принiс склянки. Вiн незадоволено повiв носом: аякже, яка гидота, то був простий скляний посуд.
"Ти знаєш, що вона вийшла замiж?" "Щось дуже багато запитань", - сказав я. Я не знав, що вона вийшла замiж, але не можу сказати, щоб я був шокований чи здивований. Вийшла - то й вийшла. Буде iнший батько у моєї дитинки. Хоча чому iнший? Я що, був їй батьком? Нарештi дитина отримає батька. Ось що подумав я, а ще я подумав, що починаю ненавидiти людство. Людство з його спорожнiлими думками, людство з його фальшивими словами, людство, котре мене перекроїло так, як йому було зручно. "А я пiддався, вона ж була така рада", - проспiвав я. "Тiльки не треба про хор", - попередив Сергiй. "О'кей", - згодився я. I подумав: "Коли ж ти пiдеш?" I вiдповiв сам собi: "Вiн не пiде, поки ми не вип'ємо цю кляту пляшку вина, бо залишити менi такий дарунок життя - на це вiн не здатний". I налив нам по повнiй.
"I за кого вона вийшла?" - спитав я, бо далi мовчати було незручно. "За Костика". "О", - тiльки й мiг вичавити я. "О!" Костя був другом дитинства моєї дружини, його батьки товаришували з її батьками, i для всiх було набагато простiше, приємнiше й кориснiше, якби вони побралися, їхнi нiжнi дiтки. Але тут з'явився я. Такий собi Коваленко. Стас Коваленко. I всi їхнi плани полетiли шкереберть, можу собi уявити, як гарчав її татусь, коли дiзнався, що вона вагiтна, закохана й не збирається "щось вирiшувати з плодом".
Костя - небезпечна потвора. Хлопцi, стережiться друзiв дитинства ваших коханих, тому що цi чоловiки були першими, хто бачив дитячi круглi сiднички ваших жiнок, а таке нiколи не забувається. Чи то вона йому перша показала, чи то вони так гралися в лiкарiв, але факт залишається фактом, вiн бачить її дитячий задок, вiн першим лiзе в її трусики, хай усе це невинно, дитячi забавки, але i вона, i вiн поєднанi таємницями. А це надзвичайно зближує людей. Таємницi. Спiльнi таємницi.
На наше весiлля вiн, незважаючи на те, що був парубком небiдним, подарував нам альбом для фотокарток. Вам дарували альбоми? Такий - навряд чи. Якщо вам подарують такий альбом, то прошу вас зупинитися й подумати: що це за людина у вашому життi? Тугенький альбом жовтого кольору з красенем-павуком посерединi у своєму змереженому павутиннi. Павучок - ситий i вдоволений, такий висновок можна зробити тому, що камiнець, який грає роль його павучачого живота, зроблений iз напiвкоштовного камiнця червоного кольору. Напився крiвоньки, потворонько.
Карлсон назвав би цю картинку на обкладинцi весiльного подарунка - альбому для фотокарток - "Моя улюблена муха". А коли б хтось питався, чому саме так називається ця картина, де ж улюблена муха i хiба це не павук, Карлсон би пояснював: "Авжеж, це - павук, а муха всерединi, бо вiн її з'їв". Я тицьнув пальцем у павука пiсля обов'язкового рукостискання i спитав: "О, друже, то цей симпатичний павучок - я?" Це було жартiвливе запитання, дружина пирснула, смiшно їй, ти ба. Костя дивився менi в очi, хижо примружившись, i вичавлював iз себе: "Нi, але чому ти так подумав?" "Так, нiчого. Щось навiяло", - збрехав я. Усi ми втрьох, вона в бiлому, нiжна, наче весняний нарцис, я в костюмi кольору беж та краватцi, що коштувала, як уживаний форд, i вiн, за дивним збiгом обставин теж у бiлому -
