Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Современная проза » Юрій Мушкетик Крапля крові - Мушкетик Юрий Михайлович (бесплатная библиотека электронных книг .TXT) 📗

Юрій Мушкетик Крапля крові - Мушкетик Юрий Михайлович (бесплатная библиотека электронных книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Юрій Мушкетик Крапля крові - Мушкетик Юрий Михайлович (бесплатная библиотека электронных книг .TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Мало його вчинено. — Олександр Кіндратович встав, пройшов по кабінету, розганяючи втому кволим потиском рук. Йому кортить сперечатися з Холодом, він завше умисно дратує його, підкидає запитання, немов гарячі голки. Такі розмови ведуть не день і не два, з тих літ, коли доля знову привела їх на один шлях. Колись, за студентських літ, пригадує Білан, вони розмовляли, інакше. Молодість не вміє філософствувати не лише за браком знань, а й за браком часу. В неї його забирають любов, дружба, а все те, що сплило на думку у вільну хвилину, одразу ж оголошується відкриттям. Щоправда, Холод і тоді був схильний до всяких мудрувань. Біланові чомусь здається, Що зараз той сушить собі голову якоюсь філософською проблемою, але криється з нею з непевності чи побоюючись глузу. Олександрові Кіндратовичу спливають на згадку дні їхньої юності, і йому знову кортить побігти розмовою легко, прудко, як у ті дні.

— Пам'ятаєш ювілей академіка Беца? — сказав він. — Ми, аспіранти, проводили старого додому. І теж в отакім плані заговорили. Пригадуєш, що Бец відповів? «Ви думаєте, щастя — титули, посада, ступені? Я б і'х віддав усі оптом за першу шлюбну ніч». — Білан засміявся, але якось невесело. Знову сів на стілець, запитав ніби байдуже, а насправді неспокійно:

— От ти. Був по — справжньому коли — небудь щасливим?

— Часто. І зараз. Скажімо, коли лягаю спати. Поки засну.

— Жартуєш. А я справді… По — твоєму, щастя існує в чистому вигляді, як радій? А я таки певен — воно в отій свічці. Хоч, звичайно, кожна людина на якомусь відтинку шляху буває щасливою. А більше вона — нещасна. Нам завжди здається, що щастя приарканив собі інший. В світі найчастіше справжнім щасливцем почуває себе дурень. Чи не так? Розумний, хоч і досягнув чогось, прагне більшого. Щастя — це лише вволене бажання. А тому, що немає межі бажанням, немає й щастя. Життя — довжелезна путь. Позначено на ньому лише кінцевий пункт. Один до нього добувається поїздом, другий — возом, третій іде пішки. Та й у поїзді яке випаде місце: в м'якому, купейному чи безплацкартному вагоні. Отож всі й поспішають захопити в м'якому.

— А м'який заколихує на сон. Сам же сказав: прекрасне те, чого не досяг. А досягнеш, коли прагнеш, коли маєш сумніви, коли щоразу починаєш, немов від початку. Не чим їхати, а до чого. Яка перед тобою мета. Один весь вік засіває ниву, чекає на врожай, другий жениться, третій лежить на печі, поклавши ноги на комин. Коли б це з моєї волі, — казав він далі по паузі, — я звелів би створити комісію, яка кожну робітну людину хоч один раз приводила б до великої радості. Комісія вивчала б людину і наділяла її радістю. Одному, може, достатньо кількох рядків у газеті, а над щастям іншого, сливе, довелося б поміркувати. Але треба поставити людину на центр уваги. І побачити, що з неї буде. Вона неодмінно мусить розкритися.

— Вона й буває один раз посеред уваги. На весіллі.

— Тоді вже двічі. Ще на похороні. Холод підвівся, сховав до кишені цигарки. Вів словесну змагу з Біланом, а сам ловив себе на тому, що в такий спосіб зволікає неприємну розмову. А вона муляє, як гострий цвях у чоботі подорожнього.

Вагання стомило Прокопа Гордійовича. «Сашко знервований операцією. Потім. Подивимося ще… А він і сам, либонь, почуває каяття. Недарма заговорив про таке», — знайшов заспокійливе рішення.

— Забалакались ми, — мовив уголос. — Піду я.

— Може, ходімо зі мною. В мене сьогодні ніби маленький ювілей — десята операція. Володя там буде…

— Вже пообіцяв на інше торжество. Місцевого значення. Іменини.

— Клавині?

Холод ствердно хитнув головою.

— Я вже й так припізнився. А ще треба забігти додому переодягтися.

— Кудись в ресторан?

— В «Поплавок», мабуть. На воду.

— Ох, на воду, — підвівся й собі Білан, звільна взяв капелюха. — Коли ми з тобою виберемось на Дніпро? Мої вудки вже павуки обснували.

Холод наморщив чоло, щось пригадуючи.

— Може, в неділю? Згода — злагода?

— Коли б то цю злагоду та ніщо не перебило.

* * *

Звичайно, Клава ще й не починала збиратись. Прокіп Гордійович вже давно звик до такої жіночої пунктуальності, гортав у кутку журнали, перевівши червоненьку стрілку Клавиного будильника на п'ять поділок вперед.

— Вже вивірений час, — сказав з посмішкою. Холод не поспішав і сам. Однак їх ніхто не чекає. Звичайно, міг би згодитись на Біланове запрошення, але Клава туди не піде. І не тільки тому, що їхнє право йти під руку не скріплено загсівською печаткою. Там збирається чоловіча компанія з нудними, як на неї, лікарняними розмовами і завеликою чаркою.

Знайомство його з цією жінкою склалося давно. Колись хотіли одружитись, але Клаві не давав розлучення чоловік, артист, що за життя зіграв по — справжньому лише одну роль — гіркого п'яниці. А потім… Потім, коли чоловік таки дав розлучення, вони обоє якось враз поглянули на дітей, — у Клави росла дівчинка, — і побачили, як далеко ті відсунули їхню молодість. За цей час обоє оббулися, обзвичаїлися і не почували незручності такого становища.

А що хтось там примружить на них солоденько хитре око, кахикне в кулак — намагалися не помічати.

— Я зібралася.

Тої миті задзвонив будильник. Обоє засміялися. В отакому жартівливому настрої Прокіп Гордійович прийшов і до ресторану. Дорогою смішив Клаву, йому подобалося, як вона сміється, як заплющує очі, покусує повні, ледь підфарбовані губи. Ні, Клава не була легкосмішкою, і, може, тому, що йому нечасто вдавалося вивести з рівноваги строгу «директоршу школи», він і докладав стільки зусиль.

— Бачиш, бульдог хазяїна повів. — І було в тому обличчі щось справді тупе, бульдоже, а натомість собака дивився осмисленими, розумними очима. — Пес за нього й дисертацію на машинці клацає.

Мабуть, це негарно, що кепкував з зустрічних, але він так само кепкував з себе, і Клані було весело. Обоє вже «настроїлись» на таку хвилю і почували, що вечір їм спливе радістю.

Однак несподівано помилились, їхній веселий настрій розбився, тільки — но вони переступили поріг ресторану.

— О, Прокіп! Клава! До нас, — з?за частоколу пляшок вимахував до них рукою Білан. Опріч нього за столом — Володька — заступник міністра Володимир Володимирович Полив'яний і ще кілька чоловік. — Ми вже наловили карасів.

Клава міцно стиснула Прокопа Гордійовича за лікоть, і вони пішли далі.

— Ми ще собі вловимо.

— Ох, ти ж і індивідуаліст, — жартівливо насварився пальцем Полив'яний. Нам на всіх хоч би одну жіночу посмішку. Зачекай, прийдеш до мене просити грошей на свої трубочки — лампочки…

Холод знизав плечима і не відповів нічого. Зараз він не мав образи на Полив'яного. То більше, в того вже хмільно блищали очі. Але Сашко… Навіщо Сашко привів їх сюди? Адже знав, куди підемо з Клавою. Звичайно, це він навмисне… Хотів втягнути до свого веселого товариства.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

— Ти, Гаргантюа, таки прожив би серед диких, — сказав Холод, коли Білан витягнув третього в'язя. — Посадою керівною їх підманюєш чи дармовий харч обіцяєш?

В широких мисливських чоботях, величезнім капелюсі, опасистий, натоптаний, Олександр Кіндратович справді скидався на Гаргантюа. Він приклав палець до губів, відтак вказав Холоду на поплавок: мовляв, мовчи, пильнуй. А воно й пильнувати не хочеться. Луг довкола м'який і голубливий, отак упав би долілиць у траву, безмрійно лежав, слухав. Отави пахнуть п'янко, хоч і не так, як перші сіна. Вони — ніби друга чи третя любов.

Червоненький, з веселим біленьким обідком Холодів поплавок ніби вмерз у річкову блакить. В металевій сітці Прокопа Гордійовича вільно гуляє два йоржі. Може б, і впіймав щось, коли б не принесло оцю придибу, оцього сизоокого. Мабуть, якийсь значний начальник. Про це засвідчує старого керівного крою зелений з відкладним коміром френч. Ще майже новий. Певно, пошив у старі часи і не встиг зносити. Тримав, тримав у шухляді, але фасон не вертався, і він налагодив його на рибу. Начальник всівся, ніби в себе в кабінеті. Кидав у воду недокурки, тирликав пісеньку, погукував на шофера. Той ліпив з глею та макухи болобанці, заходив у воду, пускав їх на дно. На корм спливалася дрібнота, за нею прийшов хижак. Окунь плескав під самим берегом, аж бризки летіли на блискучі начальницькі чоботи. Врешті той плюнув і, схопивши складного стільця, поволік свої дорогі снасті праворуч, під кущі, де вудило двоє хлопчаків. На те місце, де на піску лишилося чотири дірки від складного стільця, прийшов Білан. Прилаштував невелику латунну блешеньку, запустив під берег.

Перейти на страницу:

Мушкетик Юрий Михайлович читать все книги автора по порядку

Мушкетик Юрий Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Юрій Мушкетик Крапля крові отзывы

Отзывы читателей о книге Юрій Мушкетик Крапля крові, автор: Мушкетик Юрий Михайлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*