Сплячий лелека - Ячейкин Юрий Дмитриевич (читать книгу онлайн бесплатно без txt) 📗

У нервовій лихоманці минали дні. Гітлер нетерпляче ждав звісток із Східного фронту і найбільше — з помпезно проголошеної ним «фортеці». Слово «котел», що було увійшло в мову, вмить зникло як з воєнної термінології, так і з приватного вжитку: його вже ніхто не насмілювався вимовляти й пошепки.

Дні летіли, як миттєві спалахи, а генералітет все не наважувався глянути правді в очі. Він пом’якшував прикрі повідомлення, применшував значення очевидних фактів, намагався витлумачити їх вигідно для себе, як міг, заспокоював стривоженого фюрера. Та й сам щиро не вірив у можливу поразку мало не півмільйонної армії.

1 грудня фюрер чекав неодмінного дзвінка нового начальника штабу ОКВ [6] Цейтцлера, що був призначений замість набридлого Гальдера. Головна провина колишнього начальника штабу полягала в тому, що він із власної ініціативи ще влітку, тобто у самий розпал стрімкого наступу на Кавказ і Сталінград, без погодження і дозволу фюрера склав і підписав «поразницьку» директиву «про будівництво зимових позицій». І хоч зараз ця завбачлива директива раптом виявилася доцільною, йому отой «середньовічний феодалізм» з самоврядуванням не вибачили: адже «дер фюрер денкт фюр унс аллєс» — «фюрер думає за нас усіх».

А Цейтцлер?

Він слухняний.

Попередня посада — начальник штабу групи армій «Захід», яка не мала жодної поразки. Ще раніше він зразково виконував свої службові обов’язки як начальник штабу танкової групи фон Клейста під час тріумфального походу на Францію.

У точно визначений час загув зумер телефону. Гітлер схопив трубку. Впізнав урівноважений і завжди заспокійливий голос Цейтцлера. Новий начальник штабу ніколи не висловлював недоречних сумнівів, що останнім часом узяв було собі чомусь за правило панікуючий Гальдер. У Цейтцлера завжди — все ясно!

— Мій фюрере, я доповідаю, — неквапом, навіть дещо знудьговано промовляв у телефон Цейтцлер. — Передусім загальне. У групі армій «Б» Вейхса все гаразд. У центрі північна і східна ділянки в задовільному стані. У Великих Луках також задовільно. У цілому я можу, починаючи з центру, доповісти наступне: на Східному фронті все в порядку. Всі наступи відбито. Справи йдуть в найвищому ступені гладенько.

«Гладенько?.. А «фортеця»?..»

Далі фюрер майже не слухав, але й не переривав оперативного звіту і не гримав у рурку, що було не схоже на нього, його збуджений мозок, заполонений невисловленими думками про Сталінград, сприймав лише уривки з докладного і послідовного повідомлення Цейтцлера:

— Командир гренадерського полку «Великонімеччина» загинув на власному командному посту… Під Новосокольниками атаку відбито… У групі Манштейна під Котельниковом нічого особливого не сталося… В 17-й армії Руоффа на Чорноморському узбережжі і в 1-й танковій армії Клейста на Північному Кавказі теж нічого особливого…

Коли Цейтцлер сказав: «Це все, мій фюрере», Гітлер мовчки кинув трубку.

А ще зовсім недавно генерал Йодль, перший з найближчого оточення порадник фюрера, — закинув пророчі слова:

«Доля Кавказу вирішуватиметься під Сталінградом». Отже, з втратою Сталінграда… Та ліпше про це не думати!

Того ж дня Фрідріху Паулюсу для морального заохочення боронити «фортецю» до переможного кінця було присвоєно звання генерал-полковника.

Розділ 2

СПРАВА СПАЛЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

Зрештою, що він за один — оберштурмфюрер Віллі Майєр? Що тамує у своїй рудій голові? Ці запитання чи не з першого знайомства мучили шарфюрера СС фольксдойче Крістіну Бергер — блакитнооку, пишноволосу блондинку, гарну, мов мальований рекламний стандарт істинної арійки. То була не пустопорожня допитливість, що призводить до манірного, кокетливого флірту. У фрейлейн Бергер насторожена цікавість виникла зовсім не з жіночого бажання проникнути в світ, здавалося, товариського, відвертого і привітного, а насправді — і це Крістіна щоразу відчувала — глибоко затаєного в собі, свідомо усамітненого чоловіка.

Людина-таємниця? Службовий ребус?.. До цього молодій службистці з СД було байдуже, якби не багатозначна репліка рудого Віллі, кинута з притиском, з прихованим, наче сталевий гачок у м’якій наживці, натяком, через те й запам’яталася, як пересторога:

«Вам замало двох трупів, фрейлейн?»

Пройняло її холодом од тих слів, бо знала, про які трупи йдеться.

Перший — заступник містечкового коменданта обер-лейтенант Мюллер.

Другий — офіціантка окупаційного казино і водночас агентка СД пані Несмітська, що мала гучно класичний псевдонім — Есмеральда.

Мюллер був убитий пострілом у спину. На спусковий гачок мініатюрного «вальтера» натиснув тендітний пальчик чарівної фрейлейн Крістіни Бергер. Але ж про це ніхто з німців не відав…

Есмеральда була жорстоко катована слідчим Кеслером і власноручно ним пристрелена в потилицю як зрадниця і радянська шпигунка. Насправді ж руками садиста Кеслера її знешкодив тоді ще унтерштурмфюрер Віллі Майєр. І про це також ніхто не знав…

Загибель Есмеральди врятувала чарівницю Крістіну Бергер, на яку впала було підозра у вбивстві обер-лейтенанта Мюллера. Проте й це нібито пішло в безвість…

Між двома співробітниками СД, шарфюрером Крістіною Бергер та оберштурмфюрером Віллі Майєром, склалися дивні стосунки. Спільна таємниця подвійного вбивства в’язала їх між собою, викликаючи в обох, хоч і з різних причин, тривогу і занепокоєння, але вони про це ніколи не говорили, а неясні здогади ховали в собі. Вдавали, що їх анітрохи не бентежать жодні докори сумління. Все розтало без сліду, вкрилося пилом забуття…

Вони їхали удвох в персональній машині слідчого Кеслера, який разом зі своїми товстезними ремінними валізами примудрився перебратися до надійного бронетранспортера оберштурмбанфюрера Хейніша. Видно, своє майно черевань Кеслер оберігав від партизанів не менш, ніж себе. А втім, все залежало від Хейнішевого ад’ютанта, чи поступиться місцем? Ад’ютантом був Віллі Майєр. Поступився не сперечаючись. Узяв на віру якусь непереконливу службову дурницю, про яку белькотів Кеслер, силкуючись вмотивувати свої явно позаслужбові прагнення. Місцем для натоптаних, як і сам хазяїн, чемоданів обережного слідчого люб’язно поступилася перекладачка Крістіна Бергер.

І от вони опинилися удвох в одній машині. Без свідків. І надовго. Принаймні до столиці Кабардино-Балкарії — Нальчика. їхали удвох, якщо не зважати на улюбленого пса німкені, що розлігся на задньому сидінні.

Подорож усього особового складу служби Хейніша з оцинкованими в ящиках-сейфах архівами, особистим майном і навіть польовою кухнею (головним предметом неугавної допитливості слідчого Кеслера) була вимушеною і спланованою нашвидкуруч. Внаслідок безупинних і небезпечних, бо мали відчутний успіх, контрударів Червоної Армії в районі Моздока, Алагіра, Ельхотова, Чиколи і Малгобека створилася реальна загроза втрати прифронтового містечка, де базувалася служба Хейніша. Вирушили згідно з наказом з П’ятигорська, зі штабу 1-ї танкової армії фон Клейста, що входила до кавказької групи армій «А». Наказ був дубльований ще й розпорядженням вищого керівництва оперативної каральної групи СД на Північному Кавказі, з центром у Ставрополі, обер-фюрера СС Біркампа.

Місце призначення — Ставрополь. Місце розташування — триповерховий будинок у центральному районі міста (зрозуміло, з просторим підвалом, який легко переустаткувати в надійні камери для ув’язнених). Місце поселення — готель «тільки для німців». Єдина за всю дорогу ночівля передбачалася в Нальчику. Там же «для підняття істинно арійського духу» мали отримати ордери на одяг та взуття, що обіцяло радісні турботи і приємно хвилювало, як і завжди, перед відвідинами багатих покладів фельджандармерії і зондеркоманд по очищенню території від злочинних і расово неповноцінних елементів.

У складах каральних загонів очі розбігалися від дбайливо накопичених скарбів Тут було все — від дитячих валяночків, яких не знайдеш у всій Європі, і жіночої спідньої білизни з тонкої теплої- фланелі до коштовних виробів із чорнобурок та з полярних блакитних песців. У фатерлянді таке хутро пересічний німець може побачити хіба що в зоологічному саду.