У відкритому морі - Капица Петр Иосифович (бесплатная регистрация книга TXT) 📗

Він замовк тільки тоді, як боцман почав квапливо вибирати трос із води.

— Приготуватися, спливає!

Човен не сплив, він лише виткнув із води перископ.

— Ич, видивляється, чи ми бува не відчепились. Та й сплохував же я, бовдур старий, не догадався перископ розбити. Ану, Восьмьоркін, ми з Чижеєвим підтягнемося, а ти лупони йому по оку. Це по твоїй спеціальності.

Кльоцко з Чижеєвим ривками взялися вибирати трос, а Восьмьоркін затис у правій руці замашний лом. Але підводники так наче догадалися про його наміри, сховали перископ і знову стрімко пішли на глибину. Буксирний кінець так шарпонуло, що боцман з мотористом не втрималися на ногах і трохи не вилетіли за борт.

На цей раз човен спустився на велику глибину. Якби Кльоцко вчасно не подовжив кінець, троса невистачило б.

Через деякий час по дрижанню троса мічман знову відчув, що підводний човен спливає.

Раптом Восьмьоркін побачив біля себе перископ, що виткнувся з води. Він замахнувся і щосили вдарив по ненависній мідній голівці. В перископі щось дзвякнуло. Восьмьоркін ще раз замахнувся і бубухнув по звуженій частині перископа так, що той схилив свою однооку голівку набік,

— Молодчина, Степане! Хай гадюка сліпою…

Кльоцко не встиг доказати. Від сильного поштовху його ноги втратили опору. Баркас кілька разів підскочив, загойдався, зарипів. Підводний човен, намагаючись перекинути дерев'яне суденце, що причепилося до нього, сплив прямо під ним.

Коли боцман опам'ятався після падіння, він почув гучний і недоречний у їх становищі сміх Восьмьоркіна.

— От психонули! — весело заливався гаковий. — Не подобається їм без ока ходити.

Баркас опинився на палубі підводного човна, майже поряд з бойовою рубкою.

— Припинити сміх! Здурів, чи що?.. — занепокоївся Кльоцко. — Зараз же до вихідного люка.

Голос у боцмана був такий, що моторист з гаковим одразу зрозуміли всю небезпечність свого становища і кількома стрибками опинилися на містку підводного човна.

Мічман прислухався. Спочатку до його слуху долинув шум якогось неясного вовтузіння, потім удари, короткий зойк і кілька приглушених пострілів. Що діється на містку, в темряві не можна було розгледіти.

Після хвилини тиші почувся тривожний голос Чижеєва.

— Стьопо, тебе не поранили?

— Ні-і. Я йому зацідив так, що він на бровах по трапу пішов ще й ніжками замелькав, — не без хвастощів відповів Восьмьоркін.

— Гей, субмарини! Хто ще хоче цирковий помер показати! Вилізай нагору, нічого гаком чіплятися… — гукнув у відхилений люк Чижеєв і при цьому додав дещо таке, від чого Восьмьоркін аж застогнав, смакуючи, і знову голосно зареготав.

Восьмьоркін з Чижеєвим ніби захмеліли від пострілів, що дихнули їм жаром в обличчя.

«Чого вони там знову натворили?» занепокоївся здивований боцман і поспішив до друзів.

— Що тут у вас?

— Та ми оце двох телепнів униз махонули, і зараз вони люка не можуть задраїти. Наш лом під кришкою сидить, — пояснив гаковий. — В глибину їм тепер не втекти.

— Рано тішитеся. Люк рубки в двох місцях задраюється. Вони його з центрального поста закриють і пірнуть, коли схочуть, — докірливо кинув боцман, хоча в душі радів не менше за Восьмьоркіна.

Тепер підводники не могли зануритись, не затопивши рубки. Правда, від води вони зрештою зуміли б звільнитися, випустивши її при сплитті в центральний відсік, проте це вже була для них велика неприємність.

«У човні є ще кормовий і носовий люки, — згадав Кльоцко. — Їх не рекомендується віддраювати в поході, але хто в такому стані зважатиме на інструкцію? Чого доброго, підводники повилазять та нападуть з двох боків».

Він вдивлявся в щораз густішу імлу. Човен ішов у позиційному положенні. Вся носова палуба була під водою. «Їм треба ще трохи спливти, щоб відкрити люки, — метикував Кльоцко. — Коли дадуть пузир, ми відчуємо. Можна поки що не боятися».

Тим часом Восьмьоркін, який добре змерз на вітрі, умовляв Чижеєва:

— Ти, Сеню, спец по-іноземному говорити. Поагітуй-но фашистів, може, здадуться? От буде здорово! Прямо на містку трофейного човна повз усі кораблі з фасоном пройдемо! Народу скільки вийде подивитися!

— «З фасоном», — перекривив його Чижеєв. — Фашистів так легко не візьмеш. Їм треба цілу промову виголошувати. Коли б удень, то я б на пальцях з ними поговорив, а так, мабуть, не второпають.

Восьмьоркін ще трохи підняв кришку люка. Чижеєв прокашлявся, склав руки рупором і гукнув униз:

— По руссішу ферштеєн зі?

Відповіді не було.

— Хенде хох! Здавайтеся — кажу! Бо інакше діло шлєхт, усім вам капут! Ясно?

— Русе, здавайся! Здавайся, русе… — понуро твердив якийсь меланхолійний голос.

— От йолопи! — обурився Чижеєв. — Не нам, а вам здаватися сказано! Хенде хох, кажу!.. — знову закричав він униз, але при цьому, видно, висунувся більше, ніж слід було. Знизу гримнув постріл. Куля шльопнула об стальний пружок кришки і, пискнувши, відлетіла вбік.

— От кретини нещасні! — розізлився Чижеєв. Він сплюнув у люк і додав: — Переговори закінчені. Енде!

Фашисти не робили ніяких нових вилазок. Втративши надію спекатися чорноморців, які захопили рубку, вони вирішили не поринаючи іти до своїх баз.

У підводному човні швидко запрацював дизель.

— Підірвати б їх, — запропонував Восьмьоркін. — Підготовимо снаряди і кинемо в люк. Хай усі к бісу летять.

— Смілива ідея, але нерозсудлива, — сказав мічман. — По-перше, снаряди від удару можуть і не розірватися, а, по-друге, нам нема потреби злітати в повітря. Кожен моряк повинен жити до останньої крайності.

Не забувайте, що в баркасі поранений Чупчуренко, за нього теж треба подумати. У мене інша думка: нашкодити якнайбільше — і навтікача. Ніч нас прикриє.

— Прикриє чи накриє — діло темне, — пробурчав Чижеєв. — Накажете діяти?

— Дійте, братця! — раптом незвичайно лагідно сказав Кльоцко. — Я помаленьку снарядами займусь, а ви з баркаса притягніть усе, що може горіти. Зрозуміло?

— Менше, як наполовину, — відповів Чижеєв, — але гадаю, під кінець зрозуміємо.

Перебираючись на баркас, Чижеєв сказав Восьмьоркіну:

— Боцман задумав лишитись на підводному човні, а нас на баркасі спровадити. Це не вийде. Краще я підірву і вплав відійду. Я вивернусь.

— Оце так придумав! — обурився Восьмьоркін. — А хто за мотором стоятиме? Підривати човен — мені. Я можу тридцять кілометрів пропливти. На змаганнях перевірено.

— Тоді потягнемо жеребок. У якій руці в мене запальничка?

— У лівій. — Восьмьоркін схопив Чижеєва за руку.

Він вгадав. Спір кінчився.

Моторист з гаковим перетягли на човен бідон із запасним бензином, ганчір'я, пробкові пояси і два старих бушлати.

— Мало, — сказав Кльоцко. — А пояси ще згодяться, віднесіть їх назад. Несіть весла, рибіни ^[10], чохли… Коротше: все, що горить.

Не минуло й півгодини, як у рубці з'явилася купа нарубаного дерева та всякого шмаття, змоченого мазутом та бензином. Боцман познімав з усіх снарядів захисні ковпачки. З трьох гільз відсипав порох і почав майструвати саморобні бомби. Він загортав снаряди у ганчір'я, облите бензином, присипав порохом і, ще раз загорнувши в ганчір'я, засовував їх під барбет, під місток.

Бікфордового шнура не було. Мічман вирішив підірвати снаряди вогнем, розкладеним у надбудові підводного човна. Найбільше вогнище, за його задумом, мало спалахнути біля вихідного люка, щоб підводники не змогли вибратися нагору і загасити полум'я. Відкинуту кришку люка він міцно принайтовив до палуби антенним тросом.

— Тепер усі на баркас, — сказав Кльоцко, закінчивши свою роботу. — На Чупчуренка надіньте два рятувальних пояси і спускайте баркас на чисту воду. Тільки глядіть, щоб він не перекинувся. На підводному човні лишаюсь я.

— Так не вийде, товаришу мічман, — сказав Чижеєв. — Ми тут хвилинні комсомольські збори провели. Так би мовити, перестрахувалися, щоб згідно з вашою радою мудро і розумно вирішувати. Без вас команда баркаса загине у відкритому морі. А мені за мотором треба стояти. Висадження в повітря покладено на Восьмьоркіна.