Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе (читать книги онлайн бесплатно серию книг .TXT, .FB2) 📗

Жузе Сарамаґу

Смерть бере відпустку

Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах все­світньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щед­ро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова. Навіть через жодну автотрощу, коли, за святковим звичаєм, грайлива безвідповідальність і надмір випитого змагаються між собою на дорогах, щоб визначити, кому першому пощастить доскочити смерти. Новорічна ніч не залишила по собі звичайного безрадісного потоку смертей, так ніби стара атропа з вишкіреними зубами постановила на один день вкласти ножиці до піхов. А от крови, натомість, аж ніяк не бракувало. Приголом­шені, ошелешені, настрашені, насилу поборюючи нудоту, рятувальники витягали з понівечених кузовів безталанні людські тіла, які математично, зважаючи на кількість і силу зударів, мали б бути мертві-мертвісінькі, але, попри всю тяжкість зазнаних поранень і скалічень, залишалися живими й тепер їхали до лікарень у машинах швидкої допомоги під несамовите виття сирен. Із-поміж них жодна особа не помре по дорозі, й усі вони спростують щонайпесимістичніші медичні прогнози, Цьому бідоласі вже нічого не допоможе, не варто й час марнувати на операцію, казав хірург медсестрі, коли та надягала йому маску на обличчя. Напередодні неборакові, може, й не було б порятунку, але цього дня жертва з усією очевидністю відмовлялася помирати. І це відбувалося не тільки тут; по всій країні повторювалася та сама історія. Точнісінько до опівночі останнього дня року ще знаходилися такі, що приставали на смерть у цілковитій відповідності до правил, дотичних чи вже до суті питання, тобто до закінчення життя, чи вже до розмаїтих видозмін, яких вона, вищезгадана суть питання, з більшою чи меншою пишністю й урочистістю набуває, коли настає ота фатальна хвилина. Найбільший з-по­серед усього інтерес, звісно ж, з огляду на особу, про яку йшлося, ви´кликав випадок дуже поважної віком і всіма високо шанованої королеви-матері. О годині двадцять третій із п’ятдесятьма дев’ятьма хвилинами тридцять першого грудня жоден простак і шеляга ламаного не поставив би на те, що найясніша монархиня виживе. По втраті останньої надії, коли лікарі скапітулювали перед види´мою неминучістю, королівська родина, вишикувана нав­коло ліжка згідно з ранґом кожного, скорилася долі й чекала на останній подих її материнської величности, можливо, на кілька промовлених слів, на останню повчальну сентенцію задля морального напучення коханих принців-онуків, а може й на гарний заокруглений вислів, призначений для завше невдячної пам’яті прийдешніх підданців. Аж ось час ніби зупинився й не сталося нічого. Королеві-матері не покращало й не погіршало, вона залишилася в підвішеному стані, її крихке тільце балансувало на краю життя, падіння потойбіч їй загрожувало щомиті, але до посейбіччя її прив’язувала тоненька ниточка, яку смерть, адже то могла бути тільки вона, не знати з якої дивної примхи заповзялася тримати. Уже-бо розпочався наступний день, коли ніхто не мав померти, як було повідомлено на самому початку нашої оповіді.

Десь надвечір пішла ширитися чутка, що після настання нового року, а точніше від нульової години поточного дня першого січня, в усій країні не зафіксовано жоднісінького випадку смерти. Можна було б думати, наприклад, що цю чутку породила подивугідна чіпкість королеви-матері до тієї дрібки життя, яка їй лишалася; однак правдою є, що традиційне медичне комюніке, поширене пресслужбою палацу по засобах масової інформації не лише стверджувало факт помітного поліпшення загального стану монаршої пацієнтки впродовж ночі, а навіть натякало чи давало зрозуміти, за допомогою старанно дібраних слів, що існує можливість цілковитого відновлення її високоцінного здоров’я. У своїх перших виявах чутка могла так само природно мати джерелом якесь похоронне чи транс­портне бюро, Виглядає так, що нікому не хочеться помирати в перший день року, або якусь лікарню, Що то за один у двадцять сьомому ліжку, ні туди, ні сюди, або речника дорожньої поліції, Справжньою загадкою є те, що, попри велику кількість нещасних випадків на шляхах, немає жодного загиблого ані на показ. Першоджерело чутки назавжди залишилося невідомим, хоча, з другого боку, беручи до уваги наступні події, на тому не дуже й залежить, адже так чи так вона незабаром дійде до газет, радіо й телебачення, як наслідок, умить нашорошать вуха головні та випускові редактори, керівники новинарських відділів, люди не лише поспішливі до винюхування здалеку великих подій світової історії, а й натреновані їх за потреби роздмухувати. За лічені хвилини на вулицях з’явилися десятки репортерів-розслідувачів, що налітали з запитаннями на всякого стрічного, водночас у розігрітих редакціях запрацювали батареї телефонів, мало не розриваючись у вивідацькій лихоманці. Телефоновано до лікарень, до червоного хреста, до трупарні, до похоронних бюр, до поліції всіх мастей, за винятком, зі зрозумілих причин, таємної, але всі відповіді сходили на однакові лаконічні повідом­лення, Померлих немає. Більше пощастило одній молодій телерепортерці, що їй якийсь перехожий, зиркаючи навперемін то на неї, то в камеру, розповів про особисто пережитий випадок, абсолютно подібний до вже переказаної історії з королевою-матір’ю, Саме вибивало північ, сказав він, як раптом мій дідусь, що вже нібито остаточно віддавав Богові душу, притьмом, іще перед останнім ударом дзиґарів на вежі, розплющив очі, неначе передумавши робити замислений крок, і не вмер. Репортерка впала в такий шал, що, не зважаючи на заперечення та благання, Панянко, будь ласка, я не можу, я мушу до аптеки, дідусь на ліки чекають, запхала того чолов’ягу до службової автівки, Їдьмо, їдьмо зі мною, на дідька тепер Вашому дідусеві ті ліки, закричала вона й сказала рушати до телестудії, де саме в цю мить ішли приготування до дебатів між трьома фахівцями з паранормальних явищ, а саме між двома авторитетними відьмаками та широкославною ясновидицею, наспіх запрошеними для того, щоб розібрати й оцінити ситуацію, яку дотепники, з тих, що нічого не шанують, уже встиг­ли охрестити страйком смерти. Нахабна репортерка припустилася страшенної помилки, витлумачивши слова свого джерела інформації в тому сенсі, що напівмрець буквально передумав робити наступний крок, тобто вмирати, переставлятися, вріза`ти дуба, а отже постановив дати задній хід. Насправді ж слова, вимовлені зраділим онуком, Неначе передумавши, були докорінно відмінні від безапеляційного, Передумав. Дрібка обізнаности в засадах синтакси та ліпше розуміння тонкощів значення дієприслівників і часток дозволили були б уникнути непорозуміння та подальшої нагінки від безпосереднього начальника, яка загнала бідолашну дівчину в глибоку краску від сорому та приниження. Однак ні він, ні вона й гадки не могли мати, що цю фразу, повторену опитаним наживо й відтак у записі трансльовану у вечірньому випуску новин, мільйони людей зрозуміють у той самий двозначний спосіб, бентежливим наслідком чого в дуже недалекому майбутньому стане створення цілого руху громадян, твердо переконаних у тому, що простим актом волі можна подолати смерть, а відтак, що єдиною причиною цілком заслуженого зникнення такої сили людей у минулому було слабовілля попередніх поколінь. Та на цьому справа не зупиниться. Позаяк люди, не мусячи заради того робити щонайменшого зусилля, й надалі не вмиратимуть, інший масовий народний рух, озброєний далекосяжнішим баченням на перспективу, заявить про те, що найбільша споконвічна мрія людства, тобто щасливе користання з вічного життя на землі, стало загальним надбанням, як сонце, що сходить день у день, та повітря, яким ми дихаємо. І хоча вони змагалися, так би мовити, за один і той самий електорат, знайшовся один пункт, щодо якого обидва рухи зуміли дійти згоди, а саме висунення на почесного президента, з огляду на його достогідне попередництво, відважного ветерана, який у мить істини кинув виклик смерті й переміг її. Скільки відомо, ніякої особливої ваги не буде надано тій обставині, що дідусь перебував у стані глибокої коми, за всіма ознаками незворотної.