Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗

Генріх Манн

МОЛОДІ ЛІТА КОРОЛЯ ГЕНРІХА IV

Роман

^©

_{Переклав з німецької Юрій Лісняк}

_{Передмова і примітки Кіри Шахової}

_{ВОЙОВНИЧИЙ ГУМАНІСТ}

_{В повісті польської письменниці Зофії Посмиш «Пасажирка» є сцена на пароплаві: американський журналіст і західнонімецький дипломат дискутують, намагаючись з'ясувати для себе, чому більшість німців пішли за Гітлером, не виступивши сміливо й мужньо проти фашизму. Німецький дипломат не був активним фашистом, членом націонал-соціалістської партії, не заплямував себе злочинними діями проти своїх співвітчизників чи представників інших народів. Він просто жив під владою гітлеризму, так би мовити, співіснував з фашистською диктатурою. І тепер, у розмові з американцем, він намагається довести свою безневинність. Він нікого не вбивав, не проливав нічиєї крові, не бажав нікому зла. Щоправда, він не боровся проти фашизму із зброєю в руках, не засуджував його відверто, на повний голос, але в цьому, мовляв, він не відрізнявся від більшості своїх співвітчизників. Що вдіє беззбройна людина проти могутньої машини влади? І тут у німця вихоплюються слова: «Адже не кожний може бути Генріхом Майном!»}

_{Ці слова дуже знаменні. Байдуже, що авторка вклала їх в уста пристосованця, людини пасивної, саме пасивність якої робить її співучасником фашистських злочинів. Важливо, що ім'я Генріха Манна стало символом, почало асоціюватися з такими поняттями, як незламна мужність, послідовність, принциповість, протиборство злу в ім'я людини і людства, в ім'я справжньої демократії, справжньої культури, в ім'я щасливого майбутнього.}

_{Генріх Манн — людина і письменник — своєю творчістю, своєю громадською діяльністю здобув глибоку пошану всіх прогресивних людей світу. І те, що його ім'я стало для мільйонів символом громадянської мужності, гідної наслідування і глибокого захоплення, — було логічним наслідком всього життя письменника,}.

_{Генріх Манн народився 27 березня 1871 року. Це був рік Паризької комуни і рік, коли щойно створена імперіалістична агресивна держава кайзера Вільгельма І та його «залізного канцлера» Бісмарка святкувала, захлинаючись від захоплення, свою перемогу над Францією. Цей рік дав Німеччині великих борців проти кайзерівського рейху і його людиноненависницької ідеології — Карла Лібкнехта, Розу Люксембург, Генріха Манна. Вони були дуже різні, ці троє, народжені у 1871-му, — комуністи Лібкнехт та Люксембург і буржуазний гуманіст Генріх Манн. Але було й таке, що єднало цих людей, — ненависть до імперіалізму, до несправедливих воєн, до експлуатації людини людиною, до войовничої буржуазності, огидного міщанського духу німецького бюргера, раба, що плазує перед владою, і велика любов до трудового народу.}

_{У творчості видатного німецького письменника щасливо поєдналися велика загальноєвропейська культурна традиція і глибоке знання національної дійсності. Генріх Мани з молодих років був захопленим шанувальником французького народу, прекрасного мистецтва і культури Італії. Найвеличнішою подією в історії людства він вважав Французьку революцію, яка «коштувала стільки крові, осяяла казковим світлом наступні століття і досі зігріває людей». Манн високо цінував великих французьких письменників Стендаля, Бальзака, Золя. Він бачив у них митців, які служили своєму народові і прогресу людства. На думку Манна, письменник повинен виконувати «всі веління розуму, стати агітатором, вступити в союз із народом проти влади, всю силу слова віддати боротьбі народу, яка і є боротьбою розуму». Ці слова написані ще 1910 року. В них сформульоване його письменницьке і громадянське кредо. Таких митців, як Золя, Генріх Манн глибоко поважав саме за те, що вбачав у їхньому житті й творчості здійснення цієї високої місії письменника.}

_{Захоплення історією і літературою сусідніх народів було виявом не тільки загальногуманістичних принципів, демократичних переконань Генріха Манна, а й його справжнього інтернаціоналізму. Письменник неухильно, з самого початку свого літературного шляху, виступає проти всіляких форм національної зверхності й нетерпимості, проти буржуазного націоналізму та шовінізму. В своїх публіцистичних і літературознавчих статтях «Дух і дія», «Вольтер і Гете» (обидві 1910), «Гюстав Флобер і Жорж Санд», есе про Золя (1915), в такому масштабному творі, як дилогія про французького короля-гуманіста «Молоді літа короля Генріха IV» та «Зрілість короля Генріха IV» (1935–1938), Генріх Манн — інтернаціоналіст підкреслює свою пошану до революційного духу Франції, до її мужнього й некорисливого народу, який віками, не боячись смерті, підіймаючись знову й знову після поразок, боровся за свободу й людську гідність.}

_{Перший великий твір Генріха Манна — роман «Земля обітована» (1900) — написаний під впливом романів Бальзака і Мопассана, присвячених долі молодого буржуа, що прагне зробити кар'єру. Андреас Цумзе — це німецький варіант мопассанівського Жоржа Дюруа, образ великої сатиричної сили. Такі, як він, не можуть змінитися, стати іншими, кращими людьми, вони безперспективні, як саме буржуазне суспільство доби імперіалізму. Розклад цього суспільства Генріх Манн фіксував з надзвичайною точністю.}

_{У творі немає жодного позитивного персонажа, але це не означає, що роман перейнятий настроєм безнадії. Його сила у войовничому, активному запереченні буржуазного світу, в критичному пафосі. Сатира Генріха Манна несе в собі великий гуманістичний заряд. Змальована ним гротескова картина є антитезою позитивного ідеалу митця. Не мріючи про інший світ — світ добра, рівності, любові, людської гідності, не можна з такою зневагою зображувати суспільне зло, як це робив молодий письменник.}

_{Наступні твори Генріха Манна розвивали далі основні напрями критики буржуазного суспільства, що намітились у його першому романі. Магістральною лінією його творчості була вбивчої сили антибуржуазна сатира таких творів, як «Вчитель Унрат, або Кінець одного тирана» (1905) та один з найкращих романів письменника «Вірнопідданий» (1914).}

_{Твори письменника, написані в перші десятиліття XX століття, — це підвалини великого соціального роману в німецькій літературі, вони були і лишаються в арсеналі найзначніших досягнень німецькомовної прози критичного реалізму. Розвінчання буржуазності у всіх її виявах — від сфери духовної до сфери практичної, гостра критика вільгельмівської держави насильства, мілітаризму, шовінізму втілюються у високохудожніх, надзвичайно своєрідних за формою творах Генріха Манна. Почерк митця вирізняють емоційна насиченість, яскравість барв, пластичність, драматизм. Для Манна характерні постійні пошуки нових рішень, інтерес до художнього експерименту, велика чутливість до народжених літературою нової доби новацій. У кращих творах пошуки в плані ідейному і формальному дають блискучі результати.}

_{Але творчість письменника розвивалася нерівно, після ідейно глибоких, мудро-прозорливих книг з'являлися також книги досить нечіткі за своїм ідейним змістом, позначені впливом буржуазно-ліберальних концепцій, декадентської, модерністської естетики. Так, після «Вірнопідданого», цього сатиричного шедевра, він пише дві інші частини трилогії «Імперія» — романи «Бідні» (1917) та «Голова» (1925), що значно поступаються перед «Вірнопідданим». Зображення робітничого класу в «Бідних», попри всю симпатію автора до пролетарів, не йшло далі того, що вже було відоме з творів буржуазних реалістів XIX століття. Що ж до змалювання боротьби робітників проти капіталістів, то Манн в епоху великих масових рухів, напередодні революційних виступів трудящих багатьох країн, в тому числі й Німеччини, відтворював її у зовсім непереконливій формі індивідуальної боротьби робітника-ідеаліста і мрійника, що сподівається перемогти всесильного власника концерну з допомогою… буржуазного суду.}