Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗

ѕантелеймон ул?ш

„ќ–Ќј –ј?ј

’рон?ка 1663 року

–оман

––––––––––—

I

ѕо весн? 1663 року двоЇ подорожн?х, верхи на добрих кон€х, ?зближались до иЇва з Ѕ?логородського шл€ху. ќдин був молодий соб? козак, збройний, €к до в?йни; другий, по одеж? ? по сив?й бород?, сказать би, п?п, а по шаблюц? п?д р€сою, по п?стол€х за по€сом ? по довгих шрамах на виду Ч старий козарлюга. он? в њх потомлен?, одежа й тороки позапилюван?: зараз було знати, що њдуть не зблизька.

Ќе доњзд€чи верстов зо дв? чи зо три до иЇва, вз€ли вони у л?ву руку, да й побрались гаЇм, по крив?й дор?жц?. ? хто т?льки бачив, €к вони з пол€ повернули в гай, ус€ке зараз домисл€лось, куди вони простують. рива дор?жка вела до „ереваневого хутора, ’марища. ј „еревань був т€жко грошовитий, да й веселий пан ?з козацтва, що збагатилось за дес€тил?тню в?йну з л€хами. –?ч тут про Ѕогдана ’мельницького, €к в?н рок?в з дес€ток шарпав з козаками шл€хетних л€х?в ? недол€шк?в. ќт тод?-то й „еревань доскочив соб? незчисленного скарбу та п?сл€ в?йни й с?в хутором коло иЇва.

Ѕуло вже надвеч?р. —онце св?тило стиха, без жари; ? любо було погл€нути, €к воно розливалось по зелених в?тах, по суковатих, мохнатих дубах ? по молод?й травиц?. ѕташки сп?вали ? свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усм?халось. ј подорожн? були €кось смутн?њ. Ќ?хто б не сказав, що вони њдуть у гост? до веселого пана „ереван€.

ќтже вони вже й п?д ’марищем. ј те ’марище було окрите га€ми, справд? наче хмарами. ругом обн€ла його р?чка з зеленими плавами, лозами й очеретами. „ерез р?чку йшла до вор?т гребелька. ј ворота в „ереван€ не прост?, а державськ?њ.[1. д?дичевський - прим.авт.] «ам?сть ушул[2. стовпи в брам? - прим.авт.] Ч рублена башта п?д іонтовим щитом, ? п?д башту вже дубов? ворота, густо од верху до низу цв€хован?. Ѕувало тод?, у ту старовину, таке, що ? вдень ? вноч? спод?вайсь лихого гост€ Ч татарина або л€ха. “ак над вор?тьми у башт? було й в?конце, щоб роздивитись перше, чи впускати гост€ до господи, чи н?. Ќад щитом Ч гостроверхий греб?нь ?з дубових паль, а округ хутора Ч год€щий вал.

ѕ?д’њхавши гост? п?д браму, почали грюкати шаблею в цв€хи. ѕо гаю п?шла луна, а в хутор? не озивавсь н?хто; да вже нескоро хтось за вор?тьми почав кашл€ти, ? стало чути, €к щось або старе, або недуже беретьс€ в башт? по сходах до в?конц€, л?зе да й гуторить само з собою.

Ч ¬раг його, Ч каже, Ч знаЇ, €кий тепер люд настав! ѕрињде казна-що, казна-зв?дки та й грюкотить, €к вор?т не розламле. ј €кби рок?в п’€тнадц€ть або двадц€ть назад! “ак ус€ке сид?ло по ¬крањн? тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. vе, тото бо!.. якби враж? л€хи, соб? на лихо, не потривожили козацького рою, то й дос? б, може, так би сид?ли. ѕогано було за л€х?в, та вже ж ? наш? гул€ють не в свою голову! ќх, боже правий, боже правий!

Ч —е ¬асиль Ќевольник, Ч каже тод? п?п. Ч ќднаковий ? дос?.

Ч ’то там грюкаЇ, наче в своњ ворота? Ч питав ¬асиль Ќевольник кр?зь в?конце.

Ч ?а год? тоб? розпитувати! Ч озвавс€ п?п. Ч Ѕачиш, що не татаре, то ? впускай.

Ч Ѕоже м?й правий! Ч аж скрикнув ¬асиль Ќевольник. Ч “а се ж паволоцький Ўрам!.. Ќе знаю ж, чи одчин€ти ворота, чи перше б?гти до пана.

Ч ќдчини перше ворота, Ч озвавс€ Ўрам, Ч а пот?м б?жи соб?, куди хоч.

Ч ѕравда, правда, доброд?ю м?й любий! Ч каже старий ключник да й почав ?спускатис€ униз, усе-таки розмовл€ючи сам ?з собою. Ч vора з горою не з?йдетьс€, а чолов?к з чолов?ком з?йдетьс€. ќх, не думали ж моњ стар? оч? вбачати пана Ўрама!

ќт одчинились ворота. ѕолковник Ўрам ?з сином (той молодий козак був його син), схилившись ? в’њхали. ¬асиль Ќевольник з великоњ радост? не знав, що й робити: кинувс€ до Ўрама ? поц?лував йрго в кол?но.

?ал? до сина:

Ч Ѕоже правий! Ѕоже правий! “а се ж тв?й ѕетрусь! ќрел, а не козак!

ѕетро нагнувсь ?з с?дла ? поц?лувавсь ?з ¬асилем Ќевольником.

Ч ќрел, а не козак! Ч каже знов ¬асиль Ќевольник. Ч ўо, €кби таких друз€к припливло хоч дв? чайки до ермана, €к € пропадав там у невол?? ќх, боже правий! ?алась мен? та прокл€та невол€ добре знати, не забуду њњ дов?ку!

—правд?, ¬асиль Ќевольник був соб? д?дусь такий ? м?зерний, мов зараз т?лько з невол? випущений: невеличкий, похилий, оч? йому позападали ? наче до чого придивл€ютьс€, а губи €кось покривились, що ти б сказав Ч в?н ? зроду не см?€вс€. ” синьому жупанков?, у старих полотн€них шароварах, да й те на йому було, мов позичене.

ѕетро, старого Ўрама син, скочив на землю ? вз€в од панотц€ кон€.

Ч ¬еди ж нас, ¬асилю, до пана, Ч каже полковник Ўрам. Ч ?е в?н? „и в св?тлиц?, чи в пас?ц?? ” нього здавна була охота до бджоли; так тепер певно вже пас?чникуЇ.

Ч ?ге, доброд?ю, Ч каже ¬асиль Ќевольник, Ч благую часть ?збрав соб? пан „еревань Ч нехай його господь на св?т? подержить! ћало куди й виходить ?з пас?ки.

Ч Ќу, да все ж од людей ?ще не одцуравс€! „и, може, справд? зробивсь пустинножителем?

Ч …ому од людей одцуратись! Ч каже ¬асиль Ќевольник. Ч “а йому й хл?б не п?де в душу, €кби його люде покинули. ” нас ? тепер не без гостей. ѕобачиш сам, що в нас за г?сть тепер у ’марищ?.

?а, одчинивши д?дусь у пас?ку хв?рточку, ? пов?в Ўрама поп?д деревом.

ўо ж то був за Ўрам такий, ? €к се в?н був разом п?п ? полковник?

Ѕув в?н син паволоцького попа, по пр?звищу „епурного, учивс€ в ињвськ?й братськ?й школ?, ? вже сам вийшов був на попи. як же п?дн€лись козаки з гетьманом ќстр€ницею, то ? в?н устр€в до козацького в?йська; бо гар€чий був чолов?к Ўрам ? не всид?в би у своњй параф?њ, чуючи, €к ?ллЇтьс€ р?дна йому кров за безбожний глум польських консистент?в ? ур€дник?в над украњнц€ми, за наругу католик?в ? ун?т?в над греко-руською в?рою. “од?-бо д?йшло безладд€ в ѕольщ? до того, що робив ус€кий староста, ус€кий ротм?стр, ус€кий значний чолов?к, що йому в божев?льну голову прийде, а найб?льш ?з народом неоружним, з м?щанами ? хл?боробами, котор? не мали жодного способу супротив його стати. ѕочали жовн?ри, консистуючи в городах ? селах, беззаконн? окорми ? напитки од людей вимагати, ж?нок та д?вчат козачих, м?щанських ? посполитих безчестити ? мордовати, людей серед зими по ломках льодових у плуг запр€гати, а жидам приказували њх бичовати й поган€ти, щоб, на один см?х ? наругу, л?д плугом орали й рисовали. ј тим часом католицьк? пани з нашими перевертн€ми усиловались ун?ю на ¬крањн? прищепити ? не в одну церкву попом ун?та на огиду люд€м поставили; в?ру благочестиву мужицькою в?рою називали, а оддаючи жидам у оренду села, не раз ?з селами й церкви њм на одкуп оддавали. ? н?кому було на так? наруги жаловатись, бо й самого корол€ сенатори, пани да Їпископи у руках держали. vородова ж козацька старшина за коронного гетьмана, за старост, за державц?в ? њх нам?сник?в ? орендар?в руку т€гнула, а м?ж себе д?лилась козацькою платою Ч по тридц€ти злотих на вс€кого реЇстрового од корол€ ? –еч? ѕосполитоњ. “о й реЇстровим, чи городовим, козакам було т?сно. Ѕагато з них до п?дданства старостам ? державц€м приневолено; котор? ж остались реЇстровими козаками, т?њ робили в своЇњ старшини вс€ку роботу по дворах. Ў?сть тис€ч т?лько њх оставлено в реЇстр?, да й т?њ, бувши в велик?й невол? в старшини, т€гли, хот€ й нехот€, за л€х?в руку ? т?лько вже при ’мельницькому одностайне за ¬крањну повстали. “ак €к би њм земл€ки у своњй т?снот? й нуждах жаловались?.. ?аловались мир€не ? попи благочестив?њ т?лько далеким своњм земл€кам Ч козакам запорозьким, котор?, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою сам? з себе вибирали ? гетьману коронному уз€ти себе за шию не давали. ќт ? виходили з «апорожж€ один за одним гетьмани козацьк?њ: “арас “р€сило, ѕавлюк, ќстр€ниц€ Ч з мечем ? пожежею супротив ворог?в р?дного краю.

“?лько ж не надовго п?д?ймали украњнц? п?д њх корогвами похилу голову. Ћ€хи держались м?цно за руки з недол€шками, гасили хутко полом’€ ? знов по-свойому обертали ”крањну. јж ось п?дн€всь страшенний, невгасимий пожар ?з «апорожж€ Ч п?дн€всь на л€х?в ? на вс?х недруг?в отчизни батько ’мельницький. „ого вже не робили т?њ старости ? ком?сари з городовими козаками, т?њ консистенти-ротм?стри з своњми жовн?рами, да й наш? перевертн? недол€шки з надв?рною сторожею. як уже не вмудр€лись, щоб погасити теЇ полом’€! як уже не перегороджували степов? дороги своњми заставами, щоб не пустити н?кого з ”крањни на «апорожжЇ, так де ж? идаЇ пахар на пол? плуг ?з волами, кидаЇ пивовар казани в броварн?, кидають шевц?, кравц? ? ковал? свою роботу, батьки покидають маленьких д?тей, сини Ч немощних батьк?в ? мат?рок, ? вс€ке ман?вцем да ночами, степами, тернами да байраками чимчикуЇ на «апорожжЇ до ’мельницького. ? отод?-то вже Ђрозлилась козацька слава по вс?й ”крањн?…ї