Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги онлайн регистрации .txt) 📗

Мертвим і живим — яких любив

і люблю досьогодні

Автор

ББК 84.4УКР6

Юрій Щербак. Час смертохристів: Міражі 2077 року: роман.

К., Ярославів Вал. — 480 с.

ISBN 978-966-2151-82-4

© Ю.М. Щербак, 2011

© І.В. Женченко, художнє оформлення, макет,.2011

© Видавництво «Ярославів Вал», 2011

Роман Юрія Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року» є гостросюжетним політичним трилером, дія якого розгортається напередодні Четвертої глобальної війни.

Це антиутопія, сигнал тривоги, в якому за гротескною формою і фантастичністю ситуацій стоїть реальна масштабність можливих геополітичних подій майбутнього. Автор широко використовує прийом цитування таємних документів, які розкривають цинізм і подвійні стандарти акторів світової політичної сцени.

Роман Юрія Щербака з'явився через двадцять років після написання автором останнього прозового твору (документальна повість «Чорнобиль»). Збагачений досвідом політичної, державної і дипломатичної діяльності, автор, екс-посол України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі, дає своє парадоксальне і пророче бачення того, що може статися з Україною в майбутньому.

Видавництво «Ярославів Вал» складає глибоку подяку меценатові Леоніду Ліщині (Торонто, Канада) за фінансову підтримку цього видання

...постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних...

А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» - не виходьте, «Ось Він у криївках» — не вірте! Бо, як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід сина Людського.

Бо де труп, — там зберуться орли.

А про день той й годину не знає ніхто:

Ані Анголи небесні, ані Син, — лише Сам Отець.

Євангелія від Св. Матвія, 24:24,26,27,28,36

Міраж (франц. mirage), марево — явище аномальної рефракції світла, коли людина бачить, крім предметів у дійсному положенні або замість них, їхнє уявне зміщене зображення — перевернуте, збільшене або зменшене.

Українська радянська енциклопедія, К. 1982, т. 7, с. 29

Частина перша

1.

20 квітня 2077 p.

Шифрограма 63-80/CNAS

Посольство України в Конфедерації Держав

Північної Америки, Вашінгтон.

Цілком таємно. Знищити по прочитанню.

Начальнику науково-технологічного Управління Військової Розвідки України (ВІРУ)

Гайдуку І.П.

Шановний Ігоре Петровичу, вітаю Вас з присвоєнням чергового військового звання генерала-хорунжого ЗСУ. У зв'язку з нагальними обставинами наказую терміново (строк виконання 1-3 дні) прибути до Києва для одержання нового призначення.

Підписав — Його Ясновельможність Гетьман України, Генерал армії Кузьма-Данило Махун

2.

Гайдук прокинувся на світанку, коли вашінгтонське весняне небо щойно почало наповнюватися тихим і спочатку ледь відчутним сяєвом. На екрані електронного будильника виникла неонова цифра: 4:00AM. Тривожно схопився, не розуміючи, де опинився, хто він і що відбувається навколо. Такі падіння у чорну діру безпам'ятства траплялися з ним дуже рідко — як наслідок тяжкої перевтоми чи катастрофічних переміщень у часі й просторі з Вашінгтону до Токіо і далі до Канберри.

Гайдуку здалося, що крім нього і Лінди у кімнаті є ще хтось. Він навіть не згадав учорашньої шифрограми і здивовано-зляканого погляду шифрувальника Бєлкіна — хоча саме це неочікуване повідомлення спричинило, мабуть, тимчасовий колапс пам'яті.

Шифровка була як розривна куля в мозок, перекреслюючи все дотеперішнє вільне життя Гайдука. Він відчув чийсь пильний погляд: у тьмяному просторі спальні Гайдук побачив за два фути від ліжка невеличкого дрона, завбільшки з тенісний м'яч, тільки не пружного і пухнастого, а металевого, оптика якого зловісно виблискувала. Гайдук знерухомів, приречено чекаючи пострілу: ще у лютому він вислав до Центру опис нового дрона-кіллера під кодовою назвою «Горобчик» (Sparrow), здатного знищувати лідерів терористичних організацій, вищих офіцерів ворожих армій та інших супротивників Конфедерації.

Темношкіра пуерторіканка Лінда Кенворсі безтурботно спала поруч, ледве прикривши живіт білим покривалом. Вона лежала навзнаки, посилаючи тихі й смішні звуки глибокого сну після нічних любощів — наче вітер грав на дитячій мунгармоніці. Тіло Лінди чорніло в сутінках: ледь розставлені важкуваті ноги, сіра смуга покривала, оголений торс, повняві груди, ліва рука підкладена під голову — все дихало спокоєм і беззахисністю.

Дрон продовжував нерухомо висіти перед Гайдуком, наче згусток темної енергії. Гайдук знав, що всередині кулі кипить електронне життя. Невідомий оператор з Центральної служби безпеки сидить десь неподалік від Аннаполіса, позіхаючи, перед екраном монітора і, ковтаючи вистиглу каву, вивчає нічне життя Гайдука і Лінди в усіх його безсоромних подробицях, вирішуючи — чи спопелити їх лазерним променем, чи дарувати ще трохи життя.

Остовпіння минуло, і Гайдук зробив ледь помітний рух лівою рукою (стріляв з лівої) до подушки, під якою лежав старий, але надійний штурмовий пістолет морських піхотинців «Беретта» М9А11, заряджений самонавідними кулями. Дрон миттєво відреагував на рух, злетівши до стелі і засліпивши Гайдука фотоспалахом, від якого кімнату сповнило болюче ртутне світло, що знерухомило новоспеченого генерала-хорунжого Збройних сил України. Коли чорнота повернулася на зміну спалаху, чорнотавсеохоплююча і щільна, без будь-яких натяків на світанок, Гайдук зрозумів, що дрона в кімнаті нема. Він згадав, що сьогодні його запрошено до Білого дому, і збагнув, що існує прямий зв'язок між тим запрошенням, шифровкою і рейдом дрона. Потім подумав, що в Києві доведеться замовляти генеральську форму в камуфляжному, штабному і парадному варіантах. Йому стало гидко, бо забув, коли востаннє носив військову уніформу — хіба що під час служби в спецназі розвідки, коли закінчувалася румунсько-українська війна. Потім був Бостон. Ворухнулася Лінда, на мить розплющивши очі: що? що? Він ніжно поцілував її у вічі, носика й губи. «Спи, все гаразд». Що буде з нею, самотньою касиркою з банку «Continental» на М-стріт? Він звик до покірливої й мовчазної Лінди Кенворсі може й любив її?) — і відчув відразу до цього ранку, коли зацвітали на березі Потомаку сакури, й тихо лайнувся: "Fuck it!".

3.

Службовий автомобіль Гайдука залишився на Дюпон-серкл. Закінчилися талони на пальне, і тому він викликав таксі на Канал-Роуд, де знімав двоповерховий невеличкий будинок, неподалік від Джорджтаунського університету, в зелених ярах, що виходили на водоймище. Таксист — пакистанець у чалмі салатного кольору, зовні типовий офіцер Інформаційної ісламської служби, якими був наповнений Вашінгтон — спочатку відмовився їхати до «Сонного Птеродактиля» на Пенсільванія авеню 1600 (так звали потворну гігантську бетонну споруду з химерними гострими кутами, що ховала під собою Білий дім, виконавчий офіс імені Д. Айзенгавера, де колись містилося Воєнне міністерство, урядову резиденцію «Блер-Гаус» і Міністерство фінансів: урядові чиновники твердили, що «Птеродактиль» витримає удари балістичних ракет з ядерними боезарядами, хоча ніхто цьому не вірив). Таксист довго, як на східному базарі, торгувався, доки Гайдук не звабив його, пообіцявши сплатити не амеро чи юанями, а глобо. Коли під'їжджали по F-стріт до 18 вулиці, таксист, побачивши попереду чорні поліцейські «черепахи», якими оточений був «Птеродактиль», рішуче звернув ліворуч, навідріз відмовившись під'їжджати ближче: кляті копи, побачивши чалму, заарештують його і відберуть ліцензію. Пакистанець вихопив у Гайдука 20 глобо з зображенням Білла Гейтса, і, не давши здачі, моментально від'їхав. Гайдук мусив пройти два квартали, перш, ніж наблизився до КПП. Була друга година пополудні, й чорні поліцейські вже розм'якли від спеки, весняної млості, післяланчової сонливості, страждаючи під вагою кулевідпорних шоломів, бронежилетів, наколінників, довгих палиць з шоковими зарядами, кайданів і потужних автоматів-коротунів НК-МР 5/11, які мали вигляд доволі грізний, якщо не знати, що Китай відмовився постачати Конфедерації супернабої, здатні пробити наскрізь захисні лати. Американські ж заряди й кулі були безсилі подолати кулевідпорний пластик.