П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Террі Гудкайнд

П'ЯТЕ ПРАВИЛО ЧАРІВНИКА,

або

ДУХ ВОГНЮ

_{Переклад з російської}

КНИГА 1

1

— Цікаво, що сполошило курей? — Ліниво вимовив Річард.

Келен лише міцніше притулилася до його плеча.

— Може, це твій дід на них лається. — Оскільки відповіді не послідувало, вона підняла голову й зазирнула йому в обличчя, освітлене тьмяним світлом вогнища. Річард дивився на двері. — А може, вони незадоволені тим, що ми з тобою не давали їм спати майже всю ніч.

Річард, посміхнувшись, поцілував її в лоб. Курячий переполох за дверима вщух. Напевно це сільські дітлахи, що брали участь в усіх тривалих весільних урочистостях, прогнали курей з їх улюблених сідал на низенькій стінці, що оточувала будинок духів.

До тихого притулку долинали віддалений сміх, голоси і спів. Запах просочених бальзамом полін, які завжди горіли тут у вогнищі, змішувався з ароматом пристрасті і солодкувато-пряним запахом смаженого перцю і цибулі. Келен мовчки милувалася відблисками вогню в сірих очах чоловіка, потім знову влаштувалася позручніше у нього під пахвою, слухаючи приглушений гул барабанів і дзенькіт бубна.

Барабанна дріб то злітала вгору, то стихала, майстерно виготовлені бубни творили чарівну мелодію, що пронизувала порожнечу будинку духів, запрошуючи духів предків взяти участь у торжестві.

Річард потягнувся, дістав з завбачливо залишеного для них Зеддом підноса шматок коржа.

— Ще теплий. Хочеш?

— Вам так швидко набридла ваша нова дружина, лорд Рал? — Келен посміхнулася, почувши його задоволений сміх.

— Ми ж і справді одружені, так? Це не сон? — Їй подобалося слухати, як він сміється. Скільки разів благала вона добрих духів, щоб Річард знову став веселим. Щоб вони обидва заново навчилися сміятися.

— Сон, що втілився в життя, — пробурмотіла вона.

Келен відвернула увагу Річарда від коржа, пригорнувшись до нього в довгому поцілунку. Дихання його почастішало, він міцно стиснув її в обіймах. Вона пробігла пальцями по вологих від поту широких плечах і заплуталася в густому волоссі Річарда, не відриваючись від його губ.

Саме тут, в будинку духів Племені Тіни, одного разу вночі (з тих пір, здавалося, минула ціла життя) Келен вперше усвідомила, наскільки безнадійно вона закохана в нього. Тоді вона змушена була тримати в таємниці свою заборонену пристрасть. Саме в той давній приїзд, після битв і боїв, їх з Річардом взяли в плем'я. У наступний приїзд Річард, знову ж в будинку духів, скоївши перед цим неможливе — він знайшов спосіб нейтралізувати магію сповідниці, — попросив Келен стати його дружиною. І ось тепер вони нарешті провели свою першу шлюбну ніч у будинку духів Племені Тіни.

Хоча одружилися вони по любові, і тільки по любові, їхній шлюб означав формальне об'єднання Серединних Земель і Д'хари. Побажай вони скоїти весільний обряд у будь-якому з великих міст Серединних Земель, церемонія, без сумніву, перетворилася би на грандіозне торжество, якому не було б рівних. Келен знала на власному досвіді, що таке пишні урочистості. А люди Племені Тіни розуміли щирість їх з Річардом почуттів і ті прості причини, з яких вони бажали стати чоловіком і дружиною. І вона віддала перевагу веселому весіллю серед людей, люблячих їх усім серцем, перед пишною і холодною церемонією.

Для Племені Тіни, що жило суворим життям серед степів, таке свято було рідкісною можливістю повеселитися, поїсти, потанцювати та розважитися бесідою. Келен не знала випадку, щоб когось, крім них, брали в Плем'я Тіни, а значить, їх весілля було єдиним у своєму роді. Келен підозрювала, що весілля ця увійде в перекази племені. Коли-небудь все, що тут зараз відбувається, стануть зображати танцюристи, одягнені в шати з трави і гілок, з лицями, розфарбованими чорною і білою глиною.

— Упевнена, що своїм чарівним дотиком ти спокусиш будь-яку незайману дівчину, — піддразнила Келен Річарда. Вона почала забувати про те, наскільки втомилися ноги.

Річард відкотився на спину, переводячи подих.

— Думаєш, нам варто вийти і з'ясувати, що потрібно Зедду? — Келен грайливо шльопнула його по ребрах.

— Так-так, лорд Рал, схоже, вам дійсно набридла ваша молода дружина. Спочатку кури, потім коржик, а тепер твій дід!

Річард знову подивився на двері.

— Я відчуваю запах крові. — Келен миттєво сіла.

— Напевно, це просто пахне дичина, принесена мисливцями. Якщо б дійсно щось сталося, ми б про це дізналися, Річард. Адже нас охороняють. Взагалі за нами стежить все село. Ніхто не зможе прослизнути непоміченим повз мисливців Племені Тіни.

Але Річард, здавалося, не чув її слів. Він лежав нерухомо, всю увагу зосередивши на дверях. Лише коли Келен погладила його руку і опустила голову йому на плече, Річард розслабився і повернувся до неї.

— Ти права, — винувато посміхнувся він. — Схоже, я просто розучився розслаблятися.

Майже все своє життя Келен ходила коридорами влади і могутності. З ранніх років її привчали до дисципліни і відповідальності, їй постійно твердили про небезпеки, що скрізь оточують її. Коли вона очолила Серединні Землі, ці уроки вже в'їлися їй у кров і плоть.

Річард же зростав у зовсім іншій атмосфері. Він любив спокій дикої природи і мріяв стати лісовим провідником. Але прийшли бурхливі часи, і доля його склалася інакше. Борг змусив його змінити спосіб життя і стати правителем Д'харіанської Імперії. Постійна пильність стала його головним союзником, і від цієї звички було важко відмовитися.

Келен помітила, як він водить рукою в пошуках меча. Але Річарду довелося відправитися в Плем'я Тіни без чарівної зброї.

Незліченну кількість разів бачила Келен, як він несвідомо перевіряє, чи під рукою Меч Істини. Багато місяців меч був його постійним супутником, це був час крутих змін — і для самого Річарда, і для всього світу. Меч був його захисником, а Річард, у свою чергу, був захисником чарівного меча, людиною, пов'язаною зобов'язаннями, які меч накладав на свого власника, Шукача Істини.

В якійсь мірі Меч Істини був всього лише знаряддям. Істинною могутністю володів той, у чиїх руках меч перебував, — Шукач Істини. Він сам був зброєю. Меч же був скоріше символом, приблизно як біле плаття було символом звання Келен — Матері-сповідниці.

Нахилившись, Келен поцілувала чоловіка. Він знову пригорнув її до себе. Келен грайливо відштовхнула його.

— Ну і як воно, бути одруженим на самій Матері-сповідниці?

Підвівшись на лікті, Річард заглянув їй в очі.

— Чудово! — Прошепотів він. — Чудово і радісно. І утомливо. — Він ласкаво провів пальцем по її щоці. — А як воно — бути заміжньою за самим Магістром Ралом?