Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн (читать книги онлайн бесплатно регистрация .txt) 📗
- Поклади свої сюди, - сказала вона мені, встаючи на коліна перед відкритою, - і тоді ми побачимо. Що у нас тут? – Вона витягла, грандіозне на вигляд, лляне плаття та обережно розгорнула його. У кожному згині були коричневі крихти трави. – Хм, - сказала вона, оглядаючи та нюхаючи. Її обличчя стало дуже жорстким. Якусь мить вона просто стояла на колінах. Тоді вона бадьоро підняла голову та сказала мені, - Ну-ну. Мевенне безсумнівно намагається захиститися від молі, і робить це неправильно, як завжди. Візьми кожний предмет одягу, як я передам його тобі, та витруси його за борт. Враховуючи вітер. Переконайся, що жодна з цих нещасних рослин не торкнулася корабля, чи тебе, якщо зможеш уникай цього. І вона передала скручене плаття у мої руки.
Це зайняло в мене півгодини – витрусити усі трави. Тітонька Бек передавала мені одяг, за очищеним одягом, кожний також загорнутий, кожний нашпигований травами як гуска, готова до смаження. Струшування з деяких із вовняної тканини було безкінечне, оскільки крихітні частинки трав застрягли у тканині і чіплялися за неї. Десь у середині процесу, я згадала, що слід запитати:
- А це не отруїть море, Тітонька Бек?
- Ні, ні в найменшій мірі, - відповіла Тітонька Бек, виймаючи нижню білизну. – Немає нічого подібного до солоної води, щоб погашати погану магію.
- Навіть якщо її було застосовано ненавмисно? – запитала я.
Тітонька Бек посміхнулася похмурою ледь помітною посмішкою.
- Щодо цього, - сказала вона, і тоді більше нічого не казала, але просто передала мені клунок з нижньої білизни.
У кінці, ми мали купу вільного одягу та чотири порожні сумки. Тітонька Бек стала колінами на купу, збираючи сорочки та рукави, нюхаючи та хитаючи головою.
- Все ще пахне, - сказала вона. – Це такий хороший одяг, що я не можу примусити себе викинути його також у море. Стань колінами на нього, Ейлін, чи його унесе вітром, а я подивлюся, що зможу зробити.
Вона жваво відійшла і скоро повернулася з котушкою мотузки для сушіння білизни та кошиком прищіпок. Лише Богиня знає, де вона їх узяла. Тоді ми разом стали дуже заклопотані, підвішуючи мотузку навколо палуби та прикріпляючи плескаючий одяг по всьому кораблю. Івар та Ого вийшли на палубу подивитися. Моряки стали дуже роздратовані, пірнаючи під одяг, коли йшли у справах, та гнівно нюхаючи поганий запах ромашки.
Зрештою, прийшов Капітан та заговорив із Тітонькою Бек, під пледом, що здіймався.
- Що це ти тут робиш, жінко? Це прекрасний час, щоб прати!
- Я лише роблю те, що треба робити, Шеймус Хеміш, - відповіла Тітонька Бек, приколюючи дико хлопаючі панталони. – Цей одяг забруднений.
- Він безумовно таким і є, - сказав Капітан. – Тхне як носки демона. Це ти підняла цей вітер, щоб видув запах?
Тітонька Бек закінчила приколювати панталони та обернулася обличчям до Капітана, із червоними підборами встановленими доволі роздільно, та схрестивши руки на грудях.
- Шеймус Хеміш, я ніколи в житті не здіймала вітер. Навіщо він на Скаррі? Яка потреба у ньому тут?
Шеймус Хеміш також схрестив руки на грудях. Це було вражаюче, тому що його руки були масивні та вкриті малюнками.
- Тоді це робить запах.
Щоб це не робило, не було сумніву, що вітер піднімається. Коли я визирнула з-за хлопаючого одягу, я побачила жовто-коричневі хвилі, що рубалися вгору та униз, а піна відлітала від їх гребенів. У даний час довгі чорні пасма волосся Тітоньки Бек видувалися з її акуратно заплетеної голови.
- Нісенітниця!- сказала вона та відвернулася.
- Кажу тобі це він! – гудів Капітан. – І перетворює небо у багряне. Дивись, жінко! – Він вказав величезною рукою і, звичайно ж, частина неба, яку я могла бачити, була дивного, туманно-бузкового кольору.
Тітонька Бек сказала:
- Нісенітниця, чоловіче. Це робить бар’єр. – Вона підняла одну з сумок та почала вдаряти та колошматити її, щоб вивернути на виворіт.
- Я ніколи в житті не бачив небо такого кольору, - заявив Шеймус Хеміш. – А ти маєш, щонайменше, зняти цей плед. Мій рульовий не бачить шляху.
- Ейлін, - сказала Тітонька Бек, - зніми плед та перевісь його у інше місце.
Я зробила, як мене попросили. Єдине інше місце, яке я змогла знайти була мотузка спереду корабля. Я залучила Ого, щоб допоміг мені, тому що вітер зараз був настільки лютий, що я не могла сама втримати плед. Ми залишили його вилітати за ніс корабля, як дивний прапор, і пішли назад, де виявили, що Тітонька Бек вивернула на виворіт усі сумки та прив’язувала їх до веслувального човна, у повітрі. Над нею навис корабельний кок.
- І якщо не ти забрала мою миску, тоді хто? – казав він.
Ого та я обмінялися винуватими поглядами. Ого приніс миску для Івара, а я упустила її у море.
Тітонька Бек знизала плечима.
- Це не моїх рук справа, чоловіче. Принцу Кінросса вночі було зле. Тепер миска не придатна для приготування їжі.
Кок повернувся та глянув на Івара, який притулився до однієї з щогл, із розвиваючимся волоссям, виглядаючи дуже адаптованим та рум’яним. Він глянув на кока, у дуже величний манері.
- Мої вибачення, - сказав він піднесено.
- Тоді я повинен замісити моє тісто якимось іншим чином, припускаю, - сварливо сказав кок. І він пішов, мурмочучи, - Завжди приносить нещастя подорож із відьмою. Прокляття Самотності на всіх вас!
Здається, Тітонька Бек не почула, на щастя. Ніщо не розлючує її більше, ніж коли її називають відьмою. Вона просто піднялася та пішла униз, поправити своє волосся.
- Що таке прокляття Самотності? – стривожено запитав мене Ого, коли ми стояли серед хлопаючого одягу. Він хлопав сильніше та сильніше, оскільки вітер піднявся. Корабель заривався та хвилі шипіли навпроти палуби.
Я ніколи не чула про це прокляття, але Івар сказав:
- Очевидне. Це означає, що ти зникнеш як це зробила Земля Самотності.
Ледь слова злетіли з його вуст, коли відбулося молотіння та трясіння унизу, у супроводі хрускоту десь вище, спереду. Корабель нахилився набік та, здавалося, перестав рухатися. Через шум декількох величезних хвиль, що обмивали палубу, я могла чути, як Шеймус Хеміш викрикує прокляття на голову рульового, а рульовий реве у відповідь.
- Ти слизька, сліпа віслюкова дупа! Дивись що ти накоїв!
- Як людина може управляти, із пранням тієї жінки перед його обличчям? Все що я міг бачити, це її хлопаючи панталони!
- Я би хотіла, щоби ти не казав про те прокляття, - прокричала я Івару. – Гадаю ми врізалися у бар’єр.
- Це кок наслав прокляття, не я! – кричав він у відповідь. Він вчепився у щоглу. Ого та я зачепилися за веслувальний човен. Біля наших щиколоток плескала морська вода.
Глава 5.
Але ми не врізалися у бар’єр. Коли Тітонька Бек вискочила на палубу, все ще пришпилюючи її косу навколо голови, вона сказала:
- А, я так і подумала, виходячи з кольору моря. Ми зараз у місці загубленої землі.
Як Вчитель часто розповідав нам, є лінія з рифів та скель у морі між Логрою та Скарром, що нагадує Землю Самотності, після того, як вона розламалася та затонула під час землетрусу. Вчитель відпливав, щоб побачити на власні очі, коли був молодий, і він казав, що там цілком достатньо доказів, що колись там було заселено. Він знайшов поламані черепки посуду та рештки різьбленого житла серед скель. Моряки казали йому, що деякі з довших рифів навіть нагадують їм будинки. Ого завжди був дуже вражений цим.
- Вчитель казав нам про все це, - схвильовано сказав він Тітоньці Бек. – Він знайшов різьблену гробницю та більшість прекрасної вази. Ми можемо піти і подивитися, як ти думаєш?
- О, замовкни! Кому цікаво? – сказав Івар.
- Але я завжди дивувався… - знову почав Ого.
На цей час, Шеймус Хеміш кричав на нас, щоби усі вибралися на скелі та полегшили корабель, так щоб він міг вирівняти його на плаву, і глянути, яку завдано шкоду. Бідний корабель молотився назад і уперед, назад і уперед, із дуже загрозливим звуком, а моряки вже пірнали під мотузку із одягом, із коробками та клунками вантажу, щоб обережно спустити їх за борт. Деякі з них зупинилися та допомогли також і нам спуститися. Ого був настільки нетерплячий, що сам зістрибнув у великому звиваючомуся стрибку.
