Доктор Сон - Кінг Стівен (библиотека книг txt) 📗
— Кричи скільки завгодно, — сказала Роза, поглянувши вгору з-між її стегон. — Вони удосталь чули криків. Як добрих, так і поганих.
— То секс для всіх такий? — Якщо так, що вона проґавила! Що той проклятий батько у неї вкрав! А люди думали, це вона злодійка.
— Такий він для нас, коли ми приймаємо дух, — сказала Роза. — Це все, що тобі треба знати.
Вона опустила голову і розпочала знову.
11
Близько півночі Мітка Чарлі з Бабою Росіянкою сиділи на східцях «Баундера»[28] Мітки Чарлі й курили траву, передаючи косячок одне одному. З «ЕрфКрузера» Рози знову полинули крики.
Чарлі й Баба, вишкірившись, скинулися очима.
— Декому таке подобається, — зауважила Баба.
— А чом би й не бі, коли лесбі? — мовив Чарлі.
12
Енді прокинулася з першим світлом дня і з головою, що замість подушки лежала на грудях Рози. Вона почувалася абсолютно інакшою; інакшою вона абсолютно не почувалася. Підвівши голову, вона побачила, що Роза дивиться на неї тими своїми неймовірними сірими очима.
— Ти врятувала мене, — промовила Енді. — Ти змусила мене знову прийти у світ.
— Я не змогла б цього зробити сама. Ти сама хотіла приходу. «У більш як єдиному сенсі цього слова, медова лялечко».
— Те, що ми робили після… ми не зможемо більше такого робити, чи як?
Роза похитала головою, усміхаючись.
— Ні. І це добре. Деякі переживання абсолютно неможливо перевершити. Крім того, сьогодні повертається мій мужчина.
— Як його ім’я?
— Він зветься Генрі Ротменом, але це лише для мугирів. Його справжнє ім’я Татко Крук.
— Ти кохаєш його? Кохаєш насправді, авжеж?
Роза посміхнулася і, притягнувши Енді до себе, поцілувала. Але не відповіла.
— Розі?
— Так?
— А я… я так само людина?
На це Роза відповіла точно так, як одного разу Дік Хеллоран відповів юному Денні Торренсу, і таким самим холодним тоном:
— Тобі це не байдуже?
Енді вирішила, що байдуже. Енді вирішила, що вона вже вдома.
Мама
1
Плутанина кошмарних сновидінь — хтось, розмахуючи молотком, переслідує його безкінечними коридорами, якийсь ліфт, що сам собі їздить, живоплоти у формі ожилих тварин намагаються його оточити — і насамкінець єдина ясна думка: «Краще б мені було вмерти».
Ден Торренс розплющив очі. Крізь них у його болючу голову, загрожуючи займанням мозку, стрельнуло сонячне світло. Похмілля було — всім похміллям похмілля. Лице в нього аж сіпалося. Ніздрі були цілком забиті, окрім крихітної, ніби голкою проколотої дірочки в лівій, крізь яку можна втягнути бодай цівку повітря. У лівій? Та ні, це ж права. Він міг би дихати ротом, але той тхнув смородом віскі й сигарет. Шлунок справляв враження заповненої всяким непотребом свинцевої кулі. «Похмільний сміттєживіт», — називав це скорботне відчуття котрийсь із його старих друзів по п’янках.
Поряд із ним гучне хропіння. Попри протестуючий скрик шиї, Ден повернув голову в той бік, і чергова нестерпно болюча блискавка прохромила йому скроню. Він знову розплющив очі, проте лише трішечки; будь ласка, не треба більше того сліпучого сонця. Поки що ні. Він лежав на голому матраці, кинутому на голу підлогу. Гола жінка горілиць розпласталася поряд нього. Ден опустив очі й побачив, що він також гольцем голий, як із фрески знятий.
«Її звуть… Долорес? Ні. Деббі? Це вже ближче, але не зовсім…»
Діні. Її ім’я Діні. Він познайомився з нею в барі, який називається «Молочний Шлях», і все розгорталося доволі безтурботно, поки не…
Він силувався пригадати, проте один погляд собі на руки — обидві напухлі, шкіра на кісточках пальців правої здерта і взялася струпами — спонукав до думки, що згадувати йому не хочеться. Та хіба це мало якесь значення? Базовий сценарій завжди залишався незмінним. Він дедалі п’янішає, хтось щось не те каже, а потім хаос і класична барна кривава бійня. Якийсь небезпечний собака живе в його голові. Поки тверезий, він може тримати його на шворці. Коли нап’ється, шворка зникає. «Рано чи пізно я когось вб’ю». Хтозна, чи не зробив він цього вже минулого вечора.
«Агов-но, Діні, помняцькай ми в пахвині».
Невже він насправді таке говорив? Він не на жарт перелякався, що дійсно таки говорив. Дещо з учорашнього почало йому зараз надходити, і навіть оцього «дещо» було вже занадто. Грав у «вісімку» на більярді. Хотів було хвацько підкрутити биткову кулю, але кіксонув, і та, вимазана крейдою мала сучка, тільки черкнула через край столу і покотилася, підскакуючи, аж до джукбоксу, з якого якраз звучала — та що ж іще інше з нього могло грати — кантрі музика. Пригадалося, начебто Джо Діффі[29]. Навіщо він так несамовито крутонув того кия? Тому що був п’яний, а ще тому, що в нього за спиною стояла Діні, нижче краю столу Діні якраз мняцькала йому отого в пахвині, і він приндився перед нею. Всяко добра була забава. Але потім той парубок у кашкеті «Кейс»[30] і химерній шовковій ковбойській сорочці взяв та й розреготався, і в тім була його помилка.
Хаос і кривава барна бійка.
Ден торкнувся свого рота і відчув надуті сосиски там, де були ще нормальні губи, коли він учора вдень виходив із того закладу, де міняють чеки на готівку, з більш як п’ятьма сотнями баксів у передній кишені штанів.
«Всі зуби в мене принаймні, здається…»
Раптом йому різко булькотнуло в шлунку. Відригнулося повен рот якоїсь кислої гидоти зі смаком віскі, і він проковтнув її назад. Аж запекло, поки вона падала на місце. Скотившись із матраца, він укляк на колінах, мало не втратив рівноваги, підводячись на ноги, а потім став, хитаючись, серед кімнати, яка погойдувалася в лагіднім танго. Його мучило похмілля, розривалася голова, кишки були забиті всяким дешевим харчем, яким він закидався учора ввечері, аби лиш якось трамбувати пійло… але крім того він також все ще залишався п’яним.
Підхопивши з підлоги свої труси, він, з чіпко затиснутими в одній руці трусами, пішов зі спальні, не те щоби зовсім кульгаючи, але явно надаючи перевагу лівій нозі. Йому туманно пригадалося — картина, що ніколи, як він надіявся, цілком не проясниться в пам’яті, — як ковбой у кашкеті «Кейс» кидає стілець. Це було вже тоді, коли він з Діні-помняцькай-ми-в-пахвині йшли звідти геть, не те щоби бігом тікали, але регочучи, немов навіжені.
Знов відригнулося з його нещасного нутра. Цього разу в супроводі спазму, що вчувся, ніби чиясь рука у слизькій гумовій рукавичці. Це звільнило всі пускачі блювоти: оцтовий запах круто зварених яєць у великому скляному слоїку, смак і дух підгорілих шкварок зі свинячої шкірки, вигляд смаженої в олії картопляної стружки, потопаючої в наточеному ніби з кровоточивого носа кетчупі. Усе те лайно, що він його пхав учора собі до рота між чарками. Він збирався трохи зблювати, але ті самі картини не переставали надходити, крутячись на якомусь кошмарному призовому колесі з вікторини.
«Що ми маємо для нашого наступного конкурсанта, Джонні? Ну, Бобе, це велика тареля, повна чудових МАСНИХ САРДИН!»[31]
Ванна кімната була навпроти, по той бік крихітних сіней. Її двері стояли прочинені, сидіння унітаза підняте. Ден рвонув уперед, упав на коліна і видав із себе потужний потік жовто-коричневої рідини прямо на плаваючий кавалок лайна. Відвернувшись убік, він потягнувся до важеля змиву, намацав, натиснув. Стрімко ринула вода, але звичайних звуків стікання до каналізації по тому не почулося. Він знов поглянув туди і побачив дещо тривожне: лайно, ймовірно його власне, спливало поверх моря напівперетравлених барних закусок до забризканих сечею берегів унітаза. За мить до того, як йому перелитися, додавши завершеності банальним жахам цього ранку, щось в унітазовому горлі прокашлялося і всю ту масу всмоктало геть. Ден знову вирвав, потім сів навпочіпки, спершись спиною на стіну ванної, похиливши свою стугонливу голову, чекаючи, поки наповниться бачок, щоби змити знову.
