Олександр Довженко - Панасенко Т. М. (электронные книги без регистрации .txt) 📗

Олександр Петрович починає знімати фільм узимку 1937 року. «За останні два роки у Довженка розвилася серцева хвороба, яку лікарі вважають невиліковною <…> Він справляє враження зовсім засмиканої, змученої людини, що стоїть на межі душевної хвороби», – це уривок з оперативного повідомлення НКВС тих часів, коли Олександр Петрович знімав фільм «Щорс». Тих самих часів, про які пізніше енциклопедії будуть пафосно писати як про «етап у творчості Довженка». А от ще кілька фрагментів – з того ж повідомлення під грифом «абсолютно секретно»: «Режисер Довженко під час обговорення на нараді його роботи над фільмом “Щорс” висловився так: він, Довженко, “не хоче більше жити”, “не може більше жити” <…>» У «Щоденнику» митця знаходимо згадку про ці слова, записану 1945 року: «Один лише раз, коли десь на фабричних зборах заявив я, що хочу вмерти, прислали до мене молодого лакея узнати, чому саме я забажав умерти і чому я прилюдно про се заявляю». Співробітники НКВС додавали: «Дружина Довженка скаржилася, що Олександр не спить ночами й увесь час говорить про те, що його переслідують і йому загрожує загибель». У листі до В. Вишневського [44] Довженко пише про своє здоров’я: «У меня со склерозом сосудов, особенно головных и аорты, дела плохи. Я быстро устаю и не всегда остро уже думаю…» З одного боку – наради, збори, виступи, розповіді, робота, робота, робота… А з іншого – підупале серце, виснаження, постійний душевний біль. Таким у ту пору було життя Олександра Петровича. Час від часу Довженко переривав зйомки через хворобу. Мабуть, найприємнішим у роботі над фільмом «Щорс» було те, що режисер, а потім режисер зі знімальною групою, їздили Україною: Київ, Харків, Чернігів, Велика Багачка, Яреськи… Кілька разів Довженко переробляв сценарій, намагаючись удосконалити свій твір.

Нарешті у березні 1939 року в Комітеті у справах кінематографії відбувається прем’єрний перегляд такого очікуваного, вистражданого режисером кінофільму «Щорс». Після перегляду фільму в Будинку кіно серед інших виступив В. Мейєрхольд, який зазначив, що Довженко – це «універсальний художник. Не лише діяч кінематографії, але й чудовий письменник <…> Проте письменник, якщо він не поет, – ще не є письменником. Довженко прекрасний тим, що він – поет. Довженковий стиль оптимістичний…» А друг Олександра Петровича, письменник В. Вишневський оголосив рішення Спілки письменників прийняти О. П. Довженка до своїх лав. Виступивши із заключним словом, Олександр Петрович зазначив, що тепер, ставши членом Спілки радянських письменників, він обов’язково напише книгу про Миколу Щорса. Віктор Шкловський [45] написав, що С. Ейзенштейн в «Олександрі Невському» безмежно поглибив екран, а О. Довженко в своєму новому фільмі безмежно розсунув його.

Пізніше Довженко напише про цей фільм: «“Щорсу” я віддав весь свій життєвий досвід. Всі знання, набуті за дванадцять років роботи, знайшли в цьому фільмі своє повне відображення. Я робив його з любов’ю і великим напруженням всіх своїх сил, як пам’ятник народу, як знак своєї любові і глибокої поваги до героя великого українського Жовтня…» Це було написано щиро й захоплено, але ж зауважмо, що нотатки до майбутнього сценарію омріяного «Тараса Бульби» припадали порохом десь у столі митця, а здоров’я підводило все частіше й частіше саме під час зйомок замовленого Сталіним «Українського Чапаєва».

За фільм «Щорс» О. Довженко був удостоєний Державної премії СРСР (1941 рік).

Визволення

Після виходу на екрани «Щорса» і чергової хвороби режисер вирішує проїхати зі своїм новим фільмом Україною. Мандрівка мала початися з села Яреськи, але звідти Олександр Петрович Довженко терміново виїхав у Москву, бо по радіо передали урядове повідомлення про визволення Західної України й Західної Білорусії. Незважаючи на хворобу і слабкість, Олександр Петрович хотів бачити все на власні очі, хотів усе зняти, саме тому терміново виїхав на Захід України зі знімальною групою. Прибувши в Тернопіль, Довженко прийняв рішення їхати в основному по лінії Львів – Перемишль. Містечко Галич, Станіслав, Коломия, Косове… В об’єктиві уваги режисера – мудрі старожили, старовинні церкви, унікальні пам’ятки культури. Працювалося натхненно і швидко. Олександр Довженко задумав змонтувати звуковий документальний фільм про визволення західноукраїнських земель. Особливо хвилюючою подією, яка ввійшла у фільм, було відвідання Личаківського кладовища, де поховано Івана Франка. Хоча в руках у Довженка був вінок від імені уряду УРСР, а поруч стояв драматург О. Корнійчук [46], та це була можливість уперше вклонитися пам’яті великого Майстра.

На початку 1940 року, коли Олександр Довженко взявся монтувати фільм про визволення Західної України, він казав: «Початок нового року я присвячую розробці цього багатющого матеріалу, який увійде в повнометражний документальний фільм «Звільнення народів Західної України і Західної Білорусії». Далі почну роботу над фільмом «Тарас Бульба» за геніальним твором М. В. Гоголя». На хронікально-документальних матеріалах Олександр Довженко разом зі своєю дружиною і асистентом Юлією Солнцевою створюють фільм «Визволення», який вийшов на екрани у липні 1940 року. Фільм було створено на Київській кіностудії одразу в двох варіантах – українською і російською мовами. Дикторський текст «Визволення» відкривав нові драматургічні можливості філософського осмислення тих історичних подій. Стараннями Довженкового генія український документально-хронікальний кінематограф вступав у якісно новий етап свого розвитку. У жовтні цього ж року Олександра Петровича призначили художнім керівником Київської кіностудії. Розповідаючи в інтерв’ю про подальшу роботу кіностудії, режисер сказав: «Ми будемо випускати особливо важливі у художньому й політичному відношенні фільми водночас українською і російською мовами»; також митець зазначив, що режисерам-початківцям кіностудія надасть усебічну допомогу.

Напередодні війни Олександр Довженко здійснює свою давню мрію – за однойменною повістю Миколи Гоголя він створює сценарій фільму «Тарас Бульба». Ідейно-емоційна спрямованість твору, героїка минулого українського народу, гоголівський світ були співзвучні духу передгрозових років і творчим пошукам Довженка. Сам режисер зазначав, що «Сценарій “Тарас Бульба” побудовано так, що вся сила і краса твору М. Гоголя залишилась недоторканною». Уже в травні 1941 року Олександр Довженко почав підготовку до постановки фільму, дав інтерв’ю про майбутній фільм газеті «Известия». За два дні до початку війни на Київській кіностудії вийшов черговий номер багатотиражки «За більшовицький фільм», в якому вся перша сторінка була присвячена великій події в українському кінематографі – запуску у виробництво нового фільму О. Довженка «Тарас Бульба».

Війна

У 1938 році Олександр Петрович писав В. Вишневському: «Война, страшная, невообразимая, в которую повергнется человечество, близится. Она уже началась. Перед ней блекнут все исторические аналогии, как старые выцветшие олеографийки, и ее чудовищному масштабу, очевидно, соответствуют и чудовищные наросты рака на человеческом обществе, в человеческой душе…» Стосовно себе пише: «Как мне готовиться к участию в войне с моей дерьмовой аортой (мне уже снова ходить трудно)? Только словом и экраном. Правда, но все же жаль, что я одряхлел и не могу быть таким универсальным, как ты». Завершення роботи над «Щорсом» припало на початок Другої світової війни в Європі. Ще кілька років тому Олександр Довженко у доповіді на Всесоюзній творчій нараді працівників радянської кінематографії (1935) з тривогою пророче застерігав: «Я не розкрию тут ніякої військової таємниці, якщо стверджуватиму, що через кілька років у нас може бути війна. Буде величезна світова війна, учасниками якої ми обов’язково повинні бути». Антивоєнна тема в творчості О. Довженка з’являється ще до початку Великої Вітчизняної війни. Передчуття майбутньої катастрофи він виразно передав у «Аерограді».