Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
На сойм 1607 р. шляхта українських воєводств принесла цїлу пачку жалїв і нарікань на се українське своєвільство, і на соймі ухвалено цїлий ряд законів на погамованнє його. Окрім конституції „Про україннї міста”, зверненої головно против міщан браславських, але виданої, здаєть ся, взагалї як норма для всяких таких міщанських своєвільств, — маємо ще кілька постанов в високій мірі характеристичних для тодїшнїх українських відносин. Конституція „Про своєволю українську”, видана „для приведення в добрий звичай і порядок міст і староств українських”, постановляє, що в воєводстві Київськім міщане 26), а в Подольськім — міщане і бояре мусять бути під властю і зверхністю старост, повинні сповняти воєнну і замкову службу на їх роспорядженнє, і старости мають відправляти суд в справах міських і боярських (видко, що вже перестали ті суди й відправляти ся, бо нїхто їх не хотїв слухати); для переведення в житє сих прав і постанов старостам повинні помагати воєнними силами гетьмани 27). Конституція „Про козаків запорозьких”, потверджуючи давнїйші постанови (1589, 1590 і 1601 р.), пригадувала, що козаки, мешкаючи по королївщинах, мають підлягати юрисдикції старостинській, а ті що мешкають в маєтностях приватних і духовних — власти своїх панів і їх суду, „а також каранню за всякі проступки”; на своєвільні купи козацькі даєть ся право репресій як на бунтівників 28). Нарештї серед конституцій в. кн. Литовського, ухвалених на тім де соймі, на першім місцї читаємо довгу постанову „Про погамованнє своєвільних українських людей”, де дають ся широкі судові і екзекутивні права на всяких своєвільних людей, „плебеїв” і шляхтичів, які зберають людей, нападають на чужі держави і нарушають спокій та стягають клопоти на річ посполиту 29).
Всї сї постанови одначе полишили ся тільки виразом ріа desideria української шляхти та характеристикою українських відносин. Бо ж вони нїчого не давали нового адмінїстрації: всї ті широкі права на своєвільників вона мала й перед тим, і як не могла з ними перед тим нїчого позитивного вчинити, так само і тепер, коли правительство полишало її далї своїм силам. А правительство далї було вповні занято рокошевим рухом, що з новою силою зірвав ся по сїм соймі, і не могло думати нї про що иньше; а рокошевий рух і сусїдні замішання московські тільки далї підсилювали всякі своєвільні елєменти в державі, а в тім і козацьку стихію. Тому в постановах найблизшого сойму (поч. 1609 р.) ми знову читаємо постанову про своєвільних людей, яка констатує ще більше множеннє таких своєвільних воєнних компанїй в останнїх часах, а далї довгу й інтересну постанову „Про козаків запорозьких”, яка свідчить тільки про дальший розвій козацької стихії в супереч всїм шляхетським постановам і ляментаціям 30). Згадавши про попереднї ухвали, що козаки мають признавати власть і юрисдикцію дїдичів і державцїв королївщин, вона констатує, що дїєть ся зовсїм противне: „всупереч тій конституції й давнїм звичаям сї козаки чинять велике безправє і своєвілє, не тільки не признають власти старост наших і панів своїх, але мають своїх гетьманів і иньшу форму своєї справедливости (власний козацький устрій і суд); тим вони утискають міста і міщан наших, роблять перешкоди власти наших урядників і уряду українного (конкуренцією свого козацького присуду), чинять безкарно незносні шкоди й кривди, насильства і убийства; нарештї — своєвільно, без волї й відомости нашої й урядників наших воєнних збираючи великі купи, чинять наїзди на міста наші у волостях і на замки неприятельські, нарушаючи публичний спокій і наші договори з сусїдами”. Супроти сього сойм наказує містам і міщанам, аби не піддавали ся під юрисдикцію козацьку і синам своїм того не позволяли. Для приведення ж козачини до порядку визначає комісарів, які разом з гетьманом коронним, яко воєводою і старостою київським 31), мають зробити суд над всякими допущеними своєвільствами, покликавши до сього козаків запорозьких, „які мешкають на вільностях”; козакам низовим наказує настановити старшого і завести між ними порядок; міста від козацької юрисдикції й ,,опресії” увільнити; взагалї забезпечити ті сторони від своєвільства, „приладжуючись до обставин і потреб тих країв і мешканцїв їх”.
Наскільки пусте одначе було все се говореннє, буде нам ясним, коли пригадаємо, що той же сойм принціпіально (хоч і неофіціально) ухвалив війну з Москвою, і удїлив кредити для неї, і король з гетьманом в дїйсности думали не про приборканнє козачини, а про притягненнє її в розмірах можливо як найбільших для будучого походу на Московщину як незрівняно дешевого, а користного війська. Не маємо близших відомостей про визначену комісію, але можемо сказати на певно, що визначені комісари навіть не пробували сповнити вложене на них порученнє. З кінця серпня, вже з походу на Москву, король висилає лист з своїм дворянином до сенїора українських маґнатів кн. Януша Острозького, поручаючи йому ,,загамувати козацьке своєвільство по Українї, аби не збирало ся до купи і не нарушало договорів з сусїднїми державами”. Але кн. Острозький, неприхильний плянам московської війни, досить різко відповів королеви, що він не чує себе з силами своїми особистими заходами направляти того, що псують з усїх боків: на Українї як раз іде вербунок козацтва на королївську службу, і се дає права кому небудь заявляти себе королївським військом і підносити всякі претенсїї. „Тепер іменем вашої кор. милости по Українї корогви носять і ріжні люде називають себе слугами ваш. кор. милости, хоч то і не правда; і я бачу, що під такою управою не тільки я, але й сильнїйший від мене не потрапить вгамувати сього” 32). Острозький не міг виразно сказати в очі королеви, що він сам своїми вербунками підтримує українську самоволю, і щож тут жадати від поодиноких українських достойників, аби вони ту самоволю гамували!
Примітки
1) Див. лист в Archiwum Radziwillow c. 233 (переказана реляція очевидця). В історичній лїтературі сих козаків, що брали участь в першій стадії царевичевих операцій, вважають донськими (новійший перегляд питання у Жуковича Сейм. борьба, вип. І, с. 119). Але зовсїм неймовірно, щоб донські козаки прилучили ся до царевича ще на правім боцї Днїпра, перед Київом; се мусїли бути українські. З сучасних мемуаристів нїхто не називає їх донськими (Маскєвіч каже, що царевич мав в битві з Новгородом 2 тис. запорозьких козаків, Борша називає їх козаками українськими — Pamietniki S. Maskiewicza c. 2, Рус. ист. библ. I с. 367; оден з ватажків сих козаків — Куцко навіть виглядав на давнїйшого гетьмана Куцковича). Донцї мусїли зявити ся вже далї за Днїпром. І в московських повістях про цар. Дмитра першими союзниками його виступають козаки українські, а пізнїйше вже донські — Рус. ист. библ. III с. 25, пор. 156, 799).
2) Рус. истор. библіотека с. 383, Сказаній современниковъ о ДимитріЂ — самозванцЂ II с. 16, кор. Собраніе госуд. грамотъ II с. 171 (тут згадано тільки 4 тис. — мабуть передовий полк).
3) Рус. ист. библ. І с. 387-388, Сказанія II с. 20-1. Критичні замітки до сих оповідань у Пірлїнґа La Russie et la Sainte Siege III c. 139-140, пор. Жуковича op. c. прим. 14.
4) Жерела VIII ч. 78.
5) Жерела VIII ч. 82.
6) Жерела VIII ч. 84, Архивъ III. І ч. 45.
7) Про рокошевий рух див. в т. VI с. 577-8.
8) Рус. ист. библ. I с. 125, 127.
9) Marchocki Hist. wojny moskiewskiej c 9-10.
10) Звістки зібрані у Соловйова 847 й далї.
11) Пор. оповіданнє Мархоцкого про екскурсію з Тушина під Новгород kozakow Zaporoskich, ktorych sie iuz bylo do nas nagarnelo nie malo (c. 47).
12) Листи Мик. Радивила в Публ. бібл., Пол. № 185.
13) Кореспонденція 1606 р., — Жерела ч. 80-90 і записка в Соllectanea-х Сенковского І с. 123.
14) Матеріали до історії гетьманства Сагайдачного в Чтеніях київських т. XV ч. 2; проф. Жукович толкує, що тут мова про замір козаків іти на турецькі землї (ор. с. І с. 122), але се не вірно.
