Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен (читать полные книги онлайн бесплатно txt) 📗

— Добривечір, сей Торін, — привіталася Петті. Не встигла Корал і рота розтулити, як повія поставила на шинквас склянку й наповнила її віскі по самі вінця. Корал злякано на неї подивилася. Виходить, вони всі вже були в курсі?

— Я не хочу, — відрубала хазяйка. — Нащо, в ім’я Ельда, ти мені наливаєш? Ще навіть сонце не сіло! Вилий назад у пляшку і вимітайся звідси, заради свого батька. Кого ти надумала тут обслуговувати о п’ятій годині? Привидів?

Обличчя Петті скам’яніло, на товстому шарі макіяжу, здавалося, проступили тріщини. Вона дістала з-під шинкваса лійку, вставила в шийку пляшки й вилила віскі назад. Її руки (без перснів — усі персні вона вже давно виміняла в крамниці через дорогу на їжу) так тремтіли, що трохи віски вилилося на шинквас навіть попри лійку.

— Вибачте, сей. Я лише…

— Мені начхати, що ти там лише, — Корал повернулася і змірила поглядом налитих кров’ю очей Шеба. Коли вона зайшла, той сидів на лавці перед піаніно й гортав старі ноти, але тепер вибалушив на неї очі. — А ти чого витріщаєшся, жабо?

— Нічого, сей Торін. Я…

— Тоді йди витріщатися деінде. І свиню цю прихопи з собою. Попердоль її там. Це буде корисно для її шкіри. І для твоєї теж.

— Я…

— Геть звідси! Ти глухий? Обоє геть!

Замість рвонути нагору, в «номери», Петті й Шеб пішли на кухню. Але Корал було до того байдуже. Хай би вони хоч у пекло провалилися. Куди завгодно, аби геть з її очей.

Зайшовши за шинквас, вона роззирнулася. Двоє грали в карти в дальньому кутку. Сьорбаючи пиво, за ними спостерігав той крутелик Рейнолдз. На дальньому боці шинкваса сидів ще один чоловік, але він замріяно дивився поперед себе, перебуваючи десь у своєму світі. На сей Торін ніхто не дивився. Але що з того, якби й дивилися? Якщо Петті знала, то вони й поготів.

Вона провела пальцем по калюжі віскі на шинквасі, посмоктала палець, знову провела і знову посмоктала. Потім взялася за пляшку. Але налити не встигла. На шинквас стрибнула зеленоока, схожа на павука потвора, яка голосно сичала. Зойкнувши, Корал впустила пляшку собі під ноги. Але сталося диво: пляшка не розбилася. А от її голова могла луснути — принаймні, так їй певний час здавалося. Спухлий пульсуючий мозок погрожував розколоти череп, як гнилу шкаралупу яйця. Картярі з гуркотом перевернули свій столик, Рейнолдз витяг револьвер.

— Ні, — сказала вона тремким голосом, у якому заледве впізнала свій. В очах пульсувала кров, серце шалено калатало в грудях. Тепер вона зрозуміла, що з переляку справді можна вмерти. — Ні, джентльмени, все гаразд.

Шестинога потвора на шинквасі розтулила рота, оголивши ікла, і знову засичала.

Корал нахилилася (коли голова опинилася на рівні талії, їй знову здалося, що вона от-от лусне), підняла пляшку, в якій залишалося ще на чверть рідини, і жадібно присмокталася до шийки, більше не ховаючись від чужих очей і не зважаючи на те, що про неї подумають.

Наче прочитавши її думки, Чахлик знову засичав. На ньому був червоний нашийник — радше зловісний, ніж веселенький.

— Пристрелити цю гидоту? — спроквола спитав чийсь голос. — Якщо скажеш, я пристрелю. Одна куля — і від нього лишаться самі пазурі, — між стулковими дверима стояв Джонас. І хоча вигляд у нього був не ліпший, ніж у неї самої, Корал не сумнівалася, що він спроможний виконати погрозу.

— Ні. Стара сука перетворить нас усіх на цвіркунів чи на щось подібне, якщо ти вб’єш її улюбленця.

— Яка сука? — поцікавився Джонас, підходячи до шинкваса.

— Рея Дубатіво. Її називають Реєю з Коосу.

— А! То ж не сука, а відьма.

— І сука теж.

Джонас погладив кота по спині. Той дозволив себе попестити, навіть вигнувся дугою, але Джонас провів рукою лише раз. Шерсть у тварини була огидно волога на дотик.

— Не проти, якщо я приєднаюся? — спитав Джонас, киваючи на пляшку. — Ще рано, але моя нога ниє, як шкура грішника в пеклі.

— У тебе нога, в мене голова. Рано, пізно — не має значення. За рахунок закладу.

Джонас здивовано звів білі брови.

— Подякуєш потім. Призволяйся.

Вона простягнула руку до Чахлика. Той знову засичав, але дозволив витягти папірець з-за нашийника. Розгорнувши його, Корал прочитала чотири слова, написані друкованими літерами:

— Можна глянути? — спитав Джонас. Після першого ковтка, який тепер приємно грів йому живіт, світ здавався не таким уже й паскудним.

— Дивись, — простягнула вона записку. Прочитавши, Джонас віддав її назад. Він і думати забув про Рею. А не варто було. Але ж так важко тримати в голові геть усе, чи не так? Просто останнім часом Джонас почувався не найманим убивцею, а кухарем, що силкується встигнути подати на учту всі дев’ять перемін страв. На щастя, стара карга сама нагадала йому про себе. Хай буде благословенна її спрага. І його спрага теж, адже саме завдяки їй він опинився в потрібному місці в потрібний час.

— Шимі! — заволала Корал. Віскі почало діяти і на неї: вона вже майже прийшла до тями, майже почувалася людиною. Їй навіть стало цікаво, чи не захоче Елдред Джонас розважитися ввечері з сестрою мера… хтозна, може, це пришвидшить плин часу?

Шимі зайшов крізь стулкові двері, руки в нього були брудні, рожевий солом’яний бриль висів на спині, гойдаючись на своєму мотузкові.

— Агов, Корал Торін! Я тут!

Вона глянула повз нього на небо. Тільки не сьогодні ввечері, навіть для Реї. Вона не відправить Шимі проти ночі, і крапка.

— Нічого, — лагідніше, ніж зазвичай, проказала вона. — Повертайся до своїх квітів, гарненько їх укрий. Схоже, вночі будуть заморозки.

Повернувшись до Реїної цидулки, вона нашкрябала на ній одне-єдине слово:

ЗАВТРА

А тоді згорнула записку і простягнула її Джонасові.

— Ти не міг би запхати її під ошийник цій смердючці? Не хочу до нього торкатися.

Джонас виконав її прохання. Наостанок кіт обдарував їх диким поглядом зелених очей, зістрибнув із шинкваса і прослизнув під дверима.

— Часу обмаль, — мовила Корал, сама достоту не знаючи, що мала на увазі. Але Джонас кивнув, нібито чудово її зрозумівши. — Не хочеш піти нагору з п’яницею, що закладає за комір таємно? Я маю не найліпший вигляд, але ноги розставляти вмію. І в ліжку не лежу як колода.

Замислившись, він кивнув. Його очі заблищали. Вона була худа, як Корделія Дельґадо… але ж різниця між ними двома була, ге? Ще й яка!

— Добре.

— У мене слава брудної на язик. Просто попереджаю.

— Леді, я весь перетворюся на слух.

Вона всміхнулася. Голова вже не боліла.

— Еге ж. Не сумніваюся.

— Одну хвилину. Нікуди не йди, — і він попрямував до Рейнолдза.

— Візьми собі стільця, Елдреде.

— Ні. Жінка чекає.

Рейнолдз зиркнув у бік шинкваса.

— Жартуєш.

— Я ніколи не жартую, коли це стосується жінок, Клаю. А тепер слухай сюди.

Не зводячи з нього погляду, Рейнолдз підсунувся ближче. І Джонас подякував богам, що то не Діпейп. Рой виконував усі накази і зазвичай робив це досить доладно. Та тільки після того, як йому десять разів розтлумачать.

— Їдь до Ленґіла. Скажи, що треба виставити на нафтовому полі з дванадцятеро людей, не менше. Надійних, таких, що вміють не рипатись без потреби й сидіти в засідці, якщо це знадобиться. Скажи, нехай Брайан Гукі буде за старшого. В нього є мізки, чого не скажеш про більшість цих бідолах.

Від щастя у Рейнолдза загорілися очі.

— Гадаєш, шмаркачі?..

— Вони там уже побували, можуть побувати ще раз. Якщо це станеться, їх треба пристрелити. Відразу, без попередження. Затямив?

— Атож! А як відмиємось?

— Скажемо, що їх підіслали по нафту і цистерни, — криво посміхаючись, сказав Джонас. — Звеліли привезти їх Фарсону. Та в місті нас носитимуть на руках до самих Жнив. Прославлятимуть як тих, хто виявив запроданців. Де Рой?

— Поїхав до Скелі Вішальників. Я бачив його опівдні. Він сказав, що вони їдуть, Елдреде. Каже, що коли вітер повертає на схід, він чує цокіт кінських копит.