Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
— Що було у відправленому факсі? — вимогливо спитав голос по рації.
Рейчел була рада почути підтвердження, що факс відправлено за планом.
— Залиште цю зону, — сказала Рейчел. — Усе скінчено. Ваша таємниця стала надбанням громадськості. — І вона переповіла нападникам усю щойно відправлену інформацію — неспростовні відомості про те, що метеорит — це шахрайство. — Якщо ви завдасте нам шкоди, то собі ж зробите гірше.
Настала гнітюча пауза.
— Кому ви надіслали факс?
Та Рейчел не збиралася відповідати на це запитання. Їй і Толландові треба було виграти якомога більше часу. І вони розташувалися на палубі біля відкритої ляди на прямій лінії з «Тритоном», щоб гелікоптер не міг поцілити в них, не влучивши при цьому й у військовика, який теліпався в механічних руках.
— Вільямові Пікерінгу, — з надією в голосі висловив припущення контролер. — Ви надіслали факс Вільямові Пікерінгу.
«Відповідь неправильна», — подумала Рейчел. Так, Пікерінг був би її найпершим варіантом, але вона була змушена зробити інший вибір, побоюючись, що нападники вже встигли ліквідувати її шефа. Такий зухвалий крок міг свідчити лише про одне — про моторошну рішучість їхніх ворогів. Тієї миті, коли потрібно було терміново приймати рішення, Рейчел у відчаї надіслала інформацію на єдиний факсовий номер, який пам’ятала.
Вона надіслала факс до офісу свого батька.
Цей номер болісно закарбувався в її пам’яті після смерті матері, коли батько визнав за краще спілкуватися про численні деталі щодо статків, не зустрічаючись із Рейчел. Вона ніколи не думала, що їй доведеться звертатися до батька у скрутну годину, але сьогодні цей чоловік мав дві критично важливі риси: політичну спонуку без вагань оприлюднити інформацію про метеорит і достатній вплив, щоб зателефонувати до Білого дому, аби той відкликав свою команду кілерів.
Хоча, скоріш за все, о такій пізній годині батька в офісі не було, Рейчел знала, що він надійно забезпечив його охорону, перетворивши на справжній сейф. Фактично Рейчел послала інформацію до сейфа, який має замок з годинниковим механізмом. Навіть якщо нападники і прознають, куди пішла інформація, навряд чи вони зможуть проникнути крізь щільну державну охорону в офісній будівлі імені Філіпа А. Гарта і непоміченими прокрастися до батькового кабінету.
— Хоч би куди ви не надіслали факс, — почувся голос згори, — ви наражаєте ту людину на велику небезпеку.
Рейчел знала, що має говорити з позиції сили, попри той страх, який вона відчувала. Вона кивнула на військовика, який теліпався в пазурах «Тритона» над прірвою. З висоти тридцяти футів краплі крові з його ноги падали в океан.
— Єдиним, хто наражається на небезпеку, є ваш агент, — сказала вона в мікрофон. — Усе. Забирайтеся геть. Інформація вже пішла. Ви програли. Залиште територію, інакше цей чоловік помре.
— Міс Секстон, — наполягав контролер. — Ви просто не розумієте важливості...
— Не розумію?! — вибухнула Рейчел. — Я розумію, що ви вбили невинних людей. Я розумію, що ви брехали про метеорит! І я розумію, що тепер це вам не зійде з рук! Навіть якщо ви нас уб’єте, вам усе одно гаплик!
Запала тиша. Нарешті почувся голос:
— Я спускаюся.
Рейчел відчула, як напружилися її м’язи. Спускається?
— Я не маю при собі зброї, — сказав голос. — І не робіть дурниць. Нам треба поговорити тет-а-тет.
Не встигла Рейчел відповісти, як гелікоптер буквально впав на палубу «Гої». Двері з пасажирського боку відчинилися, і на палубу хтось вийшов. То був непоказний чоловік у чорному піджаку й краватці. На мить розум Рейчел затьмарився.
Вона побачила перед собою Вільяма Пікерінга.
Вільям Пікерінг стояв на палубі «Гої» і з жалем дивився на Рейчел Секстон. Вона ніколи не думала, що ця страшна пригода матиме таке завершення. Коли він рушив до неї, то побачив у очах своєї підлеглої небезпечну суміш емоцій.
Потрясіння через зраду, сум’яття і лють.
«Що ж, її можна зрозуміти, — подумав керівник військово-космічної розвідки. — Але вона багато чого не знає».
На мить Пікерінг пригадав власну доньку, Діану, і подумав про те, які емоції вона переживала перед смертю. Діана та Рейчел були жертвами тієї самої війни, війни, яку Пікерінг поклявся вести до скону. Інколи жертви цієї війни були випадковими.
— Рейчел, — мовив Пікерінг. — Ми й досі маємо можливість усе владнати. Мені багато чого треба пояснити.
Рейчел була приголомшена. Її майже нудило. Толланд націлив автомат у груди Пікерінгу. На його обличчі теж застигло здивування.
— Назад! — закричав він.
Пікерінг зупинився за п’ять футів від Рейчел.
— Ваш батько бере хабарі. Відкати од приватних космічних компаній. Він планує розформувати НАСА і відкрити космос для приватного сектору. Його треба зупинити. Це питання національної безпеки.
Рейчел поглянула на нього непроникними очима.
Пікерінг зітхнув.
— НАСА, попри всі свої недоліки, мусить залишатися державною організацією.
Невже вона не розуміє небезпеки? Приватизація призведе до того, що найкращі уми НАСА потоком хлинуть у приватний сектор. Мозковий трест припинить своє існування. Військові втратять доступ до технологій. Приватні компанії у гонитві за прибутками почнуть продавати патенти та ідеї НАСА всім, хто добряче заплатить. Будь-кому у світі!
Рейчел відповіла, і голос її тремтів:
— Ви підробили інформацію про метеорит і вбили безневинних людей... в ім’я національної безпеки?
— Ми не розраховували, що так станеться, — відповів Пікерінг. — План полягав у тому, щоб урятувати державне відомство. Він не передбачав убивства.
Пікерінг знав, що шахрайство з метеоритом, як і багато інших проектів спецслужб, стало породженням страху. Три роки тому, намагаючись поширити зону застосування гідрофонів розвідувального управління на глибоководні райони, щоб до них не змогли добратися ворожі агенти, Пікерінг очолив проект, у якому використовувалися розроблені в лабораторіях НАСА матеріали. Вони давали змогу створити неймовірно міцну субмарину, здатну транспортувати людей до найглибших районів океану — включно із Маріанською западиною.
Цей підводний човен, із принципово нових надміцних матеріалів, було спроектовано із застосуванням креслень, викрадених з комп’ютера одного каліфорнійського інженера на ім’я Грем Гоукс. Геніальний інженер плекав мрію: збудувати суперглибоководний апарат, який він назвав «Політ углиб-2». Та Гоукс мав проблеми з фінансуванням, а у Пікерінга був практично необмежений бюджет.
Використовуючи секретний підводний човен, Пікерінг таємно послав команду підводників, щоб прикріпити нові гідрофони до стінок Маріанської западини, куди не зміг би дістатися жоден супротивник. Однак під час буріння схилів западини підводники виявили геологічні структури, які ще ніколи не траплялися на очі науковцям. Ці породи містили також хондри та кілька скам’янілих решток. І ясна річ, через те що здатність військово-космічної розвідки занурюватися на такі глибини була інформацією секретною, ніхто про знахідки так і не дізнався.
І лише не так давно, знову ж таки під впливом страху, Пікерінг та його таємна команда наукових радників вирішили скористатися інформацією про унікальну геологію Маріанської западини, щоб урятувати НАСА. Перетворення породи з Маріанської западини на метеорит виявилося завданням напрочуд простим. За допомогою силової установки, що працювала на скрапленому водні, науковці Національного управління військово-космічної розвідки обвуглили камінь, надавши йому правдоподібної кори плавлення. А потім за допомогою транспортної субмарини спустилися під льодовиковий шельф Мілна і ввели камінь знизу в кригу. Коли шахта замерзла, камінь набув такого вигляду, наче він пролежав там триста років.
На жаль, як це часто трапляється, найграндіозніший з планів зазнав фіаско через найменшу випадковість. І вчора ретельно створена ілюзія розбилася об таку тривіальну дрібницю, як біолюмінесцентний планктон...
