Емма - Остин Джейн (читать книги полные TXT) 📗
— Моя люба Еммо…
— А знаєте, — додала вона вже трохи веселіше, — якщо вам здається, що ваш брат про мене не надто високої думки, то дочекайтеся, доки про цю таємницю не дізнається мій татусь, а тоді спитайтеся його думки. Повірте мені, про вас він буде думки ще нижчої. Він вважатиме, що від нашого шлюбу виграєте лише ви і що на вашому боці буде все щастя і всі вигоди такої партії, а на моєму — лише мої чесноти. Дуже сподіваюся, що я не відразу стану для нього «бідолашною Еммою». Це — та межа, якої може досягти його ніжне співчуття до ображеної доброчесності.
— Та ото ж! — вигукнув містер Найтлі. — От якби вашого татуся можна було так само легко, як і Джона, переконати, що ми маємо всі підстави, які тільки здатна забезпечити однакова доброчесність, жити разом і бути щасливими! Ви помітили, що мене здивувала одна частина Джонового листа — це та, де він говорить, що моє повідомлення не захопило його зненацька і що він уже був готовий почути щось у цьому дусі.
— Якщо я правильно зрозуміла вашого брата, то він говорить лише про ваш намір одружитися. Про мене він не знав нічого. Схоже, що він був до цього абсолютно не готовий.
— Авжеж, але мені дивно, що він зміг так глибоко проникнути в мої почуття. З чого ж він судив? Я не помітив якихось змін у своєму настрої чи манері говорити, котрі могли дати йому підстави вважати мене більш схильним одружитися саме зараз, а не в якийсь інший час. Однак саме так і сталося. Але стривайте — наступного дня після мого приїзду переміна таки мала місце. Здається, я бавився з його дітьми менше, ніж зазвичай. Пам'ятаю навіть, як одного разу ввечері сердешні хлопчаки казали: «Тепер наш дядько завжди каже, що почувається втомленим».
Підходив час поширити новину й подивитись, як на неї відреагують інші. Як тільки місіс Вестон почала почуватися достатньо добре, щоб витримувати візити містера Вудхауса, Емма, сподіваючись при нагоді скористатись її здатністю до ніжних умовлянь, вирішила, що спершу оголосить новину вдома, а потім — невідкладно — у Рендоллзі. Але як же, нарешті, сповістити свого батька?! Вона призначила зробити це в такий час, коли містера Найтлі не буде, але він незабаром матиме прийти, щоб продовжити розмову, якщо у неї не витримають нерви. Далі відкладати уже не можна було, і Емма просто зобов'язана була про все розповісти, але розповісти — оптимістичним тоном. Вона не мусила говорити з сумом у голосі, бо тим самим лише поглибила б його страждання. Аж ніяк не має вона продемонструвати, що вважає майбутні переміни якимось нещастям. Спочатку, зібравши всі свої душевні сили, вона приготувала батька почути щось незвичайне, а потім скупо сповістила його, що коли він виявить свою згоду і схвальне ставлення, то вони з містером Найтлі збираються побратися і що вона сподівається на його швидку згоду, тому що, на її думку, цей задум принесе щастя їм усім, бо тим самим товариство в Гартфілді отримає поповнення у вигляді людини, котру, наскільки вона знає, містер Вудхаус любив не набагато менше, ніж власних дочок та місіс Вестон.
Бідолашний містер Вудхаус! Спочатку це було для нього сильним потрясінням, і він ревно намагався її відговорити. Еммі неодноразово нагадали про її обіцянку ніколи не виходити заміж, запевняючи, що незаміжній їй було б набагато краще; розповіли про бідолашну Ізабеллу й бідолашну міс Тейлор. Але марно. Емма улещувала його з усією ніжністю — і всміхалась, і повторювала, що саме так і мусить бути, і казала, що він не мусить порівнювати її з Ізабеллою та місіс Вестон, котрим після заміжжя довелося покинути Гартфілд (що було дійсно сумною переміною). Але ж вона нікуди з Гартфілда їхати не збирається, вона залишиться в ньому назавжди; ті зміни в їхній чисельності чи в їхньому комфорті, які вона обстоює, будуть змінами лише на краще; до того ж вона не сумнівається, що коли він звикнеться з цією думкою, то виявить, що буде набагато краще завжди мати містера Найтлі під рукою. Хіба ж він не любить містера Найтлі? Вона не сумнівається, що він не буде цього заперечувати. З ким він завжди радився у своїх справах, як не з містером Найтлі? Хто, як не він, завжди ставав для нього в пригоді, завжди з готовністю писав для нього листи, завжди радо допомагав йому? Хто, як не містер Найтлі, є таким веселим, таким уважним, таким відданим йому? Хіба ж не захоче він завжди мати його поруч? Авжеж захоче. Все це цілком вірно. Містер Найтлі завжди буде тут бажаною людиною; він радий буде бачитися з ним щодня — але ж вони фактично й так бачилися з ним щодня! Чому б тоді не продовжувати так, як раніше?
Виявилося, що містера Вудхауса не так-то й легко вмовити; але найгірше було вже позаду, думка висловлена. Решта — це справа часу і невпинного повторювання. До Емминих благань і запевнень невдовзі приєднався містер Найтлі, чиї сповнені ніжності похвали на адресу Емми навіть додали приємності розмові. Містер Вудхаус незабаром звик до їхніх умовлянь, котрі траплялися з кожної слушної нагоди. Їм усіляко допомагала Ізабелла — своїми листами й надзвичайно схвальним ставленням до ідеї шлюбу, а місіс Вестон не змусила себе довго чекати і при першій же зустрічі розглянула цю справу в найсприятливішому світлі: по-перше, як уже вирішену, а по-друге — як справу добру, бо чудово знала, що і перший аргумент, і другий є однаково важливими для містера Вудхауса. Він погодився з цим — як і можна було сподіватися. Всі, до чиїх слів він звик прислухатися, запевняли його, що це робиться заради його ж блага; він і сам уже став схилятися до згоди, і в нього з'явилася думка, що колись — може, через рік-два — буде не так уже й погано, якщо весілля таки відбудеться.
В усьому тому, що місіс Вестон сказала містеру Вудхаусу з приводу обговорюваної події, вона була щирою і почуття її були непідробними. Спочатку, коли Емма вперше повідала їй про задум, вона була вкрай здивована, як ніколи, але побачила в ньому лише можливість зробити усіх їх іще щасливішими, і тому щосили і без еківоків почала вмовляти Емминого батька. Вона сказала, що дуже поважає містера Найтлі та вважає його гідним навіть її дорогої Еммочки, що в усіх відношеннях це буде надзвичайно доречний, підходящий і винятково гарний шлюб, а в одному, — вкрай важливому аспекті — такий бажаний, такий виключно вдалий, бо Еммі просто поталанило покохати саме цього — і ніякого іншого чоловіка — і що сама вона виявилася дуже недалекоглядною й лише тому не бажала цього шлюбу раніше. Хіба зміг би хоч хто-небудь із гідних Емми чоловіків проміняти свою власну домівку на Гартфілд?! А хто, крім містера Найтлі, який поважає містера Вудхауса і добре знає його звички, зміг би так прекрасно вписатися в цю схему, зробивши її такою бажаною? Коли вони з чоловіком обговорювали плани одруження Емми з Френком, то подальша доля містера Вудхауса завжди являла собою велику проблему. Врівноваження інтересів Енскума і Гартфілда було тим ускладненням, що завжди стояло на перешкоді, і її це турбувало більше, ніж містера Вестона, але навіть він не спромігся сказати з цього приводу нічого кращого за таку фразу: «Все якось уладнається само собою; молодята знайдуть якийсь вихід». В цьому ж випадку нічого не треба було відкладати з надією на туманне майбутнє. Тут усе було добре, все було відверто й на рівних засадах. Жодна із сторін не робила нічого такого, що навіть віддалено нагадувало б самопожертву. Це було єднання, котре передвіщало лише щастя, й не існувало жодної реальної й виразної перешкоди, здатної йому зашкодити чи змусити відкласти його на майбутнє.
Місіс Вестон, вдаючись до таких міркувань і тримаючи на колінах дитинча, почувалася найщасливішою жінкою на світі. Якщо і могло щось збільшити її радість, так це усвідомлення, що її крихітка скоро виросте зі своїх перших капелюшків.
Новина про майбутній шлюб викликала подив та захват скрізь, де б вона не поширювалася, — викликала вона подив та захват і в містера Вестона — на цілих п'ять хвилин. Але п'яти хвилин вистачило його легкій вдачі для того, щоби звикнутися з цією думкою. Своїм метикуватим розумом він швидко побачив усі переваги цього шлюбу і зрадів їм так само беззастережно, як і його дружина; але чудесність цієї новини незабаром зійшла нанівець; і коли спливла година, він уже ладен був вірити, що завжди мав цей шлюб на думці.
