Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Яса. Том 2 - Мушкетик Юрий Михайлович (книги бесплатно читать без .TXT) 📗

Яса. Том 2 - Мушкетик Юрий Михайлович (книги бесплатно читать без .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Яса. Том 2 - Мушкетик Юрий Михайлович (книги бесплатно читать без .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Це куца думка. Перо теж комусь потрібно тримати, — одказав Ждан. І тим особливо сподобався Сіркові.

— Хлопець ти, бачу, кмітливий, — усміхнувся. — Йди до мене в джури.

— Дякую, — крутнув довгою шиєю парубок. — Я вже слугував одному…

— То ти мене ставиш на одну мостину із смердючим паном? — скипів Сірко і аж кулаком грюкнув.

Але парубок не злякався й цього разу:

— Якби ставив — не прийшов би сюди.

— Таке виходить, ніби ми до тебе просимося, а не ти до нас…

— Я — до товариства. Дозвольте, пане — батьку, в курінь… Я таки хочу… навчитися тримати шаблю.

— А для чого? — запитав Сірко.

— У ній більше правди, — одказав Ждан.

— Куца думка! — засміявся кошовий. — Дивлячись у чиїх руках та шабля. Гаразд. Іди, виваж власним серцем, що важче. Впишіть його до залоги.

Ждан вклонився Сіркові, пішов слідом за дячком, який повів усіх трьох прибульців до церкви.

Останніми були двоє татарських аг, які сутяжили між собою за пограниччя урочищ. Не розв’язали своєї суперечки ні в Перекопі, ні в Бахчисараї, приїхали на Січ. Вклонилися Сіркові, казали одні й ті ж слова.

— Як ти скажеш, так і буде.

Це були хоч і ошатно одягнені, але втомлені й засмикані люди, такі втомлені, що в них уже й злість перегоріла.

— Пробі! — заволав Сірко. — Та при чому тут я?

— Як ти скажеш, так і буде, — знову вклонилися татари. — Ти справедливий. Нам немає більше куди їхати.

Врешті Сіркові вдалося спровадити аг. Пообіцяв розв’язати їхню суперечку, але спочатку мав послати на ті урочища свого осавула.

Провів за вікном позивачів довгим поглядом, а тоді підвівся й собі, пішов на крам — базар. Не запрошував з собою ні Брекала, ні Яковлєва, ні будь — кого з старшин. Йому й самому здавалося, немов вступає не в широкі ворота, а тиснеться у вузенький, проламаний у палісаді лаз. З одного боку, воно достеменно так, з іншого ж… Десь там чекає на нього Мокій Сироватка зі своїм чорним горем. Сьогодні впівполудні зустрів його на майдані. Сироватка потоптався на місці, подивився отаманові в очі, аж в того по душі потекли гарячі струмені, сказав: «Покликав оце братчиків. Хочу пом’янути чисту Лаврінову душу». Він не запрошував кошового — не одважився. Сірко допіру згадав те, згадав усе інше, й йому засмоктало під серцем, — вже знав, що не зможе погасити той лихий вогонь пекучим зіллям. Він не вельми собі попускав — у поході, в дорозі й на Січі в будень з чаркою розминався рішуче. Поклав собі таку заборону й тримався її пильно. Хоч не був і святенником, як деякі інші. Серед запорожців немало таких: або ж поїхали на лимани множити статок, або ж дали обітницю тверезості Богові. То суворі люди, майже святі, але повна зумисна святість чомусь ніколи не тішила отаманові серця. Вона йому чомусь виділася жовтою, як віск, і твердою, як прісний сухар. Любив хміль життя, хміль бою, а часом і хміль вина. Щоправда, нині на Січі той хміль розбродився: скрізь верховодили буйні голови, Січ гуляла, Січ віншувала звитяжний похід. Крам — базар клекотів, як Дніпро біля Пекла. Витинали музики, вставала на майдані курява, дужі горлянки ревіли, аж рвалися з припону перелякані верблюди, якими приїхали купці з — під Перекопа, самі ж іноземці поховалися на заїжджім дворі й хутенько та дешево спродували крам тутешнім крамарям. Шинки, ятки, будки ходили ходором, з розчинених вікон валував дим, здавалося, там курили смолу. Біля пристані, просто посеред дороги, вивернувши проти сонця голе черево, спав п’яний козак. Мідно горіла в лівому вусі сережка, великий рот щирився вибитими передніми зубами. Де козака носила лиха доля, в яких побував лабетах — відав тільки він сам.

За пристанню над Чортомликом ширмувало на шаблях двоє козаків. Сірко подумав: зараз запорожці до військових вправ мало охочі, може, стали на герць з перепою? Й поспішив, поки не дійшло до крові, а відтак і суворої покари. Дивина: обоє не п’яні. Один — велетенської статури, широкий у плечах — натирав, другий — молодший, тонкий у стані — закладався. Той козак, що натирав, видався Сіркові схожим на Кайдана. Він вимахував шаблею, мовби граючись, вона в його руках свистіла, шипіла, то завмирала в повітрі, то зблискувала — не вдивитися. Невелика крива шабля доброго булату з коротким, вуточкою, перехрестям; шабля ж в руці молодого козака — велетенська, потовщена на кінці, з широким і довгим кресалом — перехрестом, воно добре захищало руку, але заважало при замахові.

— Важка шабля — дурна шабля, — гомонів разважливо схожий на ведмедя козак, немовби не ширмував, а сидів з козаками на колодках, — вибирай оружжя по руці, а не по страхові. І не лінуйся, швидше повертайся. Ось так. Зліва рубаю, зліва, прикривайся! — І в голосі вже побрязкувала погроза. — Тепер з правої руки, по нозі, по плечу, по голові… Ну ж, ну… Заміряйся очима в одне місце, а бий в інше. Отак, отак…

Козак натирав усе дужче, він розпалився, шабля його викреслювала кола вужчі й вужчі, молодик — спантеличений, збитий з місця, зляканий — задки відступав до води. А той не зупинявся, тиснув дужче, гнав у високий, вище людського зросту, ситняг. Ось молодик уже у воді по кісточки, по коліна, по пояс. А шабля в руці козака — велетня сичала, як гад, стригла на січку зелений ситняг, він падав на воду, обсипав молодика з усіх боків, і той врешті злякався не на жарт, заволав:

— Пробі! На поміч! Убивають!

Ситняг було вистрижено до води, лишився тільки біля молодика — зрізаний врівень з його головою та плечима. Достеменно як кущ у панських садах, обтятий садівником з усіх боків. Сірко, хоч який був зажурений, посміхнувся.

Коли молодик виліз із води, козак сховав до піхов шаблю, сказав:

— З тебе штоф за науку.

Молодик крутив переляканими очима, витирав руками піт. Побачивши кошового, кинувся до нього, навіть забув підібрати покинуту на березі шаблю.

— Він мене хотів убити. Він… — Сльози ганьби й злості не давали козакові говорити, молодик ковтав їх, вимахуючи руками в бік велетня. А той стояв і посміхався. Аж тепер Сірко роздивився, що це не Кайдан. Просто козак був дуже схожий на Кайдана. Сіркові спохмурніло на душі. Він чув, що Кайдан пішов на Оріль і не повернувся. Отаман знав про татарський набіг на приорільські слободи. Надії на те, що Кайдан залишився живий, було дуже мало. Й споночіло в кошового на душі. Загинув ще один валечний козак. І збіднів світ, і сам Сірко наблизився на крок до рокованого пруга. Гай — гай, який козак був! Все менше і менше родить їх рідна земля, а ворогів більшає.

— Дурного твоя мати має сина, — махнув на молодика рукою велетень і пішов до куренів.

— Ви ж бачили, пане кошовий, — вже трохи погамувавши сльози й страх, закликав Сірка собі в свідки молодик. — Хотів зарубати у воді. Щоб, значся, ніхто не дознав…

— Коли б хотів — зарубав би сто разів, — сказав розважливо Сірко. — А то, може, й носитимеш голову в його дяку. Він таки заробив своє око горілки чесно.

Молодик спантеличено подивився на Сірка й, тицяючи широким лезом шаблі, не влучаючи в наділки, подався навздогін за козаком.

Отаман пішов до шинку. З пониззя тягло вологим вітром, на плавні накочувалася туга сіра хмара. Підминала грудьми високі осокори, налягала на дуби, верболіз гнувся долу й випорскував — пручався. Отаман повів краєм ока на хмару: буде велика гроза.

Він ще не дійшов до шинку, як з майдану полетіло сіно, сухо зашаруділо на дубах листя. Синьо мигнула блискавиця, грім пішов верхом. І враз вітер рвонувся з такою силою, аж заскрипіли дуби і з крайньої стріхи вирвало кілька стріпків соломи. Закипіла в протоці вода, очерети на косі впали і вже не підводилися. Десь у лузі спалахнула пожежа — блискавиця підпалила стіг або суху деревину.

Отаман зайшов у сінці шинку, зупинився. Любив грозу, любив спостерігати її. Косо лив дощ, косо хилився очерет, косо кресали блискавиці. Потоки води падали на острів, на річку, на кущі й дерева, на Великий Луг, де попричаювалася, поховалася звірота, завмерла в чорній паніці й страхові. До самого дна просвічували синю водяну гладінь палюче — білі блискавиці, й велетенські смугасті й рябі од старості щуки, що пережили за вік тисячі таких гроз, умудрено очікували, коли скінчиться шал вогню та води й дурне, отетеріле на радощах риб’я кинеться гуляти по озеру їм на поживу. Хижаки, вони всі мають поживу по вереміях. І молода сова, що вибрала собі пристановисько в дуплі осики біля млина, гойдалася разом зі стовбуром, а коли він затріщав, хотіла вилетіти, проте, осліплена блискавицею, пугукнула зі страху, і її крик одразу ж накрила громовиця.

Перейти на страницу:

Мушкетик Юрий Михайлович читать все книги автора по порядку

Мушкетик Юрий Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Яса. Том 2 отзывы

Отзывы читателей о книге Яса. Том 2, автор: Мушкетик Юрий Михайлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*