Вогнем і мечем. Том перший - Сенкевич Генрик (читаем книги онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
С. 181. Еріх Лясота (1550–1616) — австрійський дипломат. У 1594 році відвідав Запорозьку Січ, автор «Дневника Эриха Ляссоты из Стеблау», у якому описав політичне життя і побут у Січі, класові суперечності між рядовими запорожцями і козацькою старшиною. Надрукований у книзі «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси», Киев, 1890.
С. 203. Гійом-Левассер де Боплан (близько 1600–1673) — французький військовий інженер, автор записок про Україну. У 1630–1648 роках перебував на службі у польського уряду, будував фортеці в Україні, призначенням яких була оборона шляхетської Польщі від татарських нападів і зміцнення її влади над українським народом. Керував будівництвом замків у Бродах, Барі, Підгірцях, фортеці Кодак та ін. Повернувшись до Франції, склав «Опис України або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансільванії», виданий 1650 року в Руані, а потім перекладений англійською, німецькою, латинською, польською і російською (1832) мовами. Твір є цінним джерелом для вивчення історії, географії, культури, етнографії України. Боплан склав також карти України, для яких використав власні виміри.
С. 205. Самійло Величко (рік народження невідомий — близько 1728) — український козацько-старшинський літописець. Народився на Полтавщині. Освіту здобув у Київській колегії. Служив канцеляристом у генерального писаря В. Кочубея, згодом у Генеральній військовій канцелярії. 1708 року усунутий із посади гетьманом І. Мазепою. Відтоді аж до смерті жив у маєтку Кочубеїв у с. Жуках під Полтавою. Автор «Летописи событий в Юго-Западной России в XVII веке», що складається з чотирьох томів і поділяється на дві частини. У першій частині «Сказание о войне козацкой с поляками» описуються події до 1659 року. Джерелами її були українські літописи, поема польського шляхтича С. Твардовського, «Wojna domowa», записи польського хроніста С. Оскольського, твори німецького історика С. Пуфендорфа. У ній зустрічаються домисли, доповнення і запозичення з історії інших народів. Друга частина, що має назву «Повествование летописная с малороссийских и иных поведениях собранная и зде описанная», присвячена описові подій 1660–1700 і 1720–1723 років. Вона складена на підставі власних спостережень і свідчень сучасників-очевидців. У ній великою мірою використано документи Генеральної військової канцелярії. Як історик Величко не досить критично ставився до використовуваних джерел. Цим пояснюються неточності й помилки в описі низки історичних подій. Проте загалом літопис є цінним історичним джерелом.
С. 206. Михайло Кричевський (рік народження невідомий — 1649) — київський полковник (1648–1649), сподвижник Богдана Хмельницького. Походив з української шляхти Брестського воєводства. Служив у польському війську, а з 1643 року обіймав посаду чигиринського полковника реєстрових козаків.
1647 року взяв на поруки заарештованого Хмельницького, врятувавши його від розправи, яку готували польсько-шляхетські урядовці Чигиринського староства. На початку народно-визвольної війни перейшов на. бік повсталого народу і був призначений полковником Київського полку. 1649 року йому, як досвідченому воєначальникові, було доручене командування селянсько-козацьким військом, що обороняло північні кордони України. Об’єднані сили українських козаків і білоруських повстанців скували сили литовсько-шляхетської армії, очолюваної князем Я. Радзивіллом. У бою з переважаючим військом литовської шляхти був тяжко поранений і попав у полон. Відмовившись видати ворогові воєнні плани Хмельницького, Кричевський заподіяв собі смерть.
С. 211…. бачив у ньому наступника Стефана Хмелецького… — Стефан Хмелецький (помер 1630 року) був одним із видатних воєначальників Речі Посполитої. Походив із небагатої шляхетської родини. Відзначився у походах проти Туреччини і Криму, брав участь у битвах під Цецорою і Хотином, у відбитті татарських набігів на Україну. Уславився як відчайдушний сміливець, тонкий тактик у сутичках із татарами, відзначався умінням ладити з козаками і тамтешнім населенням.
С. 225. Жовті Води — урочище біля витоків річки Жовтої (поблизу сучасного міста Жовті Води Дніпропетровської області), притоки Інгульця. Там відбулася битва між селянсько-козацьким військом Богдана Хмельницького (його союзником був кримський хан) і польсько-шляхетським військом на чолі із Стефаном Потоцьким (сином коронного гетьмана Миколая Потоцького) та рейментарем Яном Шембергом. У битві 5–6 травня 1648 року Богдан Хмельницький одержав першу перемогу у визвольній війні в урочищі Жовті Води.
С. 229. Стефан Чарнецький (1599–1665) — коронний гетьман шляхетської Польщі (1665). Походив зі шляхетської родини. Здобув військову освіту. У битві під Жовтими Водами був полонений козаками. Повернувшись із полону, брав участь у битвах проти селянсько-козацьких військ під Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652). Навесні 1653 року польсько-шляхетське військо, очолюване Чарнецьким, котрий вважався одним із найдосвідченіших воєначальників шляхетської Польщі, було розгромлене на Поділлі селянсько-козацьким військом, очолюваним Іваном Богуном. Чарнецький брав також участь у війнах проти Швеції (1654–1656) і Трансільванії (1655–1658).
С. 318…. дав обітницю босоніж до Ченстохови піти… — У Ченстохові знаходиться кляштор паулінів на Ясній Горі (заснований у XIV столітті), де зберігається шанований віря— нами у Польщі образ Богоматері. Саме через це Ченстохова стала одним із найважливіших центрів католицького культу, місцем паломництва.
С. 389…. ми віддамо їх за королевича Карла… — Карл-Фердинанд Ваза (1613–1655) був сином Сигізмунда III (1587–1632), єдинокровним братом Владислава IV (1632–1648) і рідним — Яна II Казимира (1648–1668), вроцлавським і плоцьким єпископом. Його кандидатуру підтримували магнати — прибічники негайного збройного придушення народного повстання в Україні.
С. 392…. на свято Божого Тіла… — Боже Тіло — католицьке свято, яке відзначається щороку 29 травня.
С. 399. Прийшли азовський і астраханський царки… — Азов із 1471 року був турецькою фортецею, спираючись на яку кримські й ногайські татари робили набіги на південноруські землі. Астраханське ханство — татарська феодальна держава, що існувала у Нижньому Поволжі й передкавказьких степах у XV–XVI століттях. 1556 року було остаточно приєднане до Росії.
С. 399…. орди ногайської… — Ногайська орда — татарське феодальне державне утворення, що виникло наприкінці XIV століття у Поволжі внаслідок розпаду Золотої Орди. Назва походить від імені воєначальника Ногая. Із XVI століття населення Ногайської орди у російських та українських писемних джерелах називалося «ногайцями», «ногаями» або «ногайськими татарами» Ногайські орди на теренах південноукраїнських степів входили до складу Кримського ханства. Ногайці брали участь в організовуваних кримськими ханами наскоках на російські й українські землі. Проти Ногайської орди вели запеклу оборонну і наступальну боротьбу запорозькі й донські козаки.
С. 404. Ян Рудавський (1617–1690) — історик, автор латинської «Історії Польщі від смерті Владислава IV до Оливського миру у дев’яти книгах» (вид. 1755 року).
С. 410…. під Кумейками і на Старці… — Кумейки (нині Черкаського району Черкаської області) — село, під яким 16 грудня 1637 року відбувся бій селянсько-козацьких повстанських загонів із польсько-шляхетським військом. Повстанців очолював гетьман нереєстрового козацтва Павло Михнович Павлюк (Бут), польське військо — польний гетьман Миколай Потоцький. Повстанці, попри мужність і героїзм, зазнали поразки. Павлюк був захоплений у полон і страчений 1638 року у Варшаві. Цього самого року під час повстання, очоленого Яцьком Острянином, після невдалого бою під Жовнином і відступу Острянина на Слобідську Україну повстанці у червні під проводом гетьмана Дмитра Гуні відступили до гирла Сули. Вони збудували поблизу річки Старця укріплений шанцями табір і упродовж червня-липня відбивали атаки польсько-шляхетських військ. Через великі втрати і голод обложені повстанці змушені були погодитися на капітуляцію, а Гуня із частиною козаків, прорвавши вороже оточення, відступив у межі Російської держави.
