Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі (бесплатные книги онлайн без регистрации txt) 📗
— Моє, дай мені, — нетерпляче гарчав він, його очі були повні явної ненависті.
Річард підняв голову, дивлячись на Шоту. Вона склала руки, показуючи, що це і справді його останній шанс. Останній шанс коли-небудь дістатися до правди.
Якби була інша можливість знайти рішення, він міг би ризикнути і зберегти меч. Але виходу не було. Він не міг дозволити собі втратити можливість дізнатися те, що відомо Шоті. Він не міг нічого вдіяти.
Тремтячими руками Річард простягнув меч.
Самуель нетерпляче схопив його і втік геть, притискаючи до грудей бажаний приз.
На його обличчі з'явився дивний вираз. Його широко розплющені очі дивилися в очі Річарда, рот був розкритий від подиву. Річард не міг уявити, що відчуває Самуель, коли його руки, нарешті, торкнулися Меча Істини. Можливо, припустив Річард, він просто був сповнений благоговіння, лякаючись повірити, що меч знову належить йому.
Він стрімко втік геть, петляючи серед дерев. Меч Істини в останній раз майнув серед тіней.
Річард відчув себе голим і приголомшеним. Він дивився туди, де сховався Самуель. Він шкодував, що не вбив компаньйона Шоти ще тоді, коли той вперше напав на нього. Самуель не раз нападав на Річарда, який надав йому стільки можливостей уникнути смерті.
Він звернув палаючий погляд на Шоту. — Якщо він принесе шкоду, це буде на твоїй совісті.
— А хіба я дала йому меч? Це зробив ти, з доброї волі. Я не викручувала тобі рук, не користувалася силою, щоб змусити зробити це. Не намагайся скласти з себе відповідальність за власні дії та власний вибір.
— Не я відповідаю за його дії. Якщо він заподіє шкоду, я простежу, щоб на цей раз він заплатив за свої злочини.
Шота оглянула долину. — Тут немає нікого, кому б він міг нашкодити. У нього є його меч. Тепер він щасливий.
Річард серйозно сумнівався в цьому.
У тихій люті він повернувся до свого запитання. Він не хотів чути її виправдань, тому відразу перейшов до справи.
— Ти отримала свою плату.
Вона довго дивилася на нього з непроникним виразом на обличчі. Нарешті тихо промовила єдине слово.
— Вогняний Ланцюг.
Вона повернулася й пішла геть.
Річард схопив її за руку і розвернув до себе. — Що?
— Ти хотів дізнатися те, що допоможе відшукати істину. Я дала тобі це. Вогняний Ланцюг.
Річард не вірив сам собі.
— Вогняний Ланцюг? Що це значить?
Шота знизала плечима.
— Поняття не маю. Я знаю лише, що ти повинен дізнатися про нього, щоб зрозуміти, що відбувається.
— Що значить, поняття не маєш? Ти не можеш сказати одне слово, якого ніхто не розуміє і просто піти. Це несправедливо, після того, що я віддав тобі.
— Тим не менш, це — те, заради чого ми уклали угоду. Угода укладена і виконана.
— Ти повинна пояснити, що це означає.
— Я не знаю. Єдине, в чому я впевнена, це варто тієї ціни, яку ти заплатив.
Річард не міг повірити, що погодився на всі умови і не отримав нічого натомість. Він ні на крок не просунувся в пошуках Келен, залишився там же, де був до приходу в Межа Агада. Він був готовий сісти за землю прямо тут і заридати.
— Наша угода завершена. Прощай, Річард, і йди. Скоро зовсім стемніє. Впевнена, ти не хотів би знаходитися тут в повній темряві.
Шота попрямувала вниз у напрямку до свого палацу. Проводжаючи її поглядом, Річард лаяв себе, що змирився з її відмовою і навіть не спробував добитися пояснень. Зате тепер він знав дещо. Це була частина головоломки, частину рішення загадки. Інформація була настільки цінною, що про це знала лише відьма. Для нього це було підтвердженням того, що Келен була реальною. Він переконував себе, що хоча б на крок, але наблизився до неї. Він повинен був вірити в це.
— Шота, — покликав Річард.
Вона призупинилася і обернулася, очікуючи почути чергову промову.
— Спасибі, — щиро мовив він. — Я не знаю, що значить Вогняний Ланцюг, і чим це мені допоможе, але все одно, спасибі. Принаймні, ти дала мені можливість продовжувати пошуки. Коли я йшов сюди, у мене не було нічого, тепер є. Спасибі.
Вона втупилася на нього. Він не міг уявити, що вона може думати.
Вона повільно рушила назад, стиснувши руки і пильно дивлячись на дерева. Очевидно, вона щось обмірковувала.
І нарешті заговорила. — Шукай те, що давно поховано.
— Давно поховано? — Перепитав він обережно.
— Як я не можу пояснити, що значить Вогняний Ланцюг, так не можу пояснити і цього. У своїх видіннях я можу бачити проблеми, речі, питання. Я — тільки канал, по якому приходить інформація. Але не я — її джерело. Я не можу пояснити, що це з… начить, я можу лише повідомити. Тобі потрібно шукати те, що давно поховано.
— Вогняий Ланцюг і щось давно поховане, — повторив, кивнувши, Річард. — Ясно. Я цього не забуду.
Її брова сіпнулася, наче вона щойно побачила щось нове. — Ти повинен знайти притулок предків в Долині Небуття.
Річард відчув, як по його ногах побігли мурашки. Він поняття не мав, що таке Долина Небуття, але йому не дуже подобалося саме звучання цих слів, як і перспектива пошуку притулку предків. Він вирішив поки не розглядати всі можливі значення цих слів.
Шота знову повернулася й попрямувала до палацу. Не пройшовши і дюжини кроків, вона зупинилася і повернулася. Її нестаріючі очі зустрілися з його пильним поглядом.
— Остерігайся гадюки з чотирма головами.
Річард з надією підвів голову.
— Я не знаю, що може означати гадюка з чотирма головами.
— Усвідомлюєш ти це чи ні, але наша угода виявилася справедливою. Я дала тобі відповіді, яких ти потребував. Ти — Шукач, або, принаймні, був ним; ти повинен зрозуміти значення цих відповідей.
З цими словами вона повернулася і попрямувала вниз по дорозі, освітлена золотистим світлом.
— Ходімо, — повернувся він до Кари. — Мені не хочеться з'ясовувати, чому нам не варто залишатися тут в темряві.
Кара обдарувала його крижаним поглядом. — Смію думати, це має деяке відношення до маніяка, озброєного смертоносним мечем, який стежить за вами з темряви.
Річард понуро подумав, що вона права. Самуелю, можливо, не достатньо просто володіти мечем. Можливо, він вирішить усунути навіть шанс того, що законний власник одного разу захоче пред'явити права на зброю, або повернути її якимсь іншим способом.
Що б не говорила Шота, справжнім злодієм був Самуель. Меч Істини належав Першому Чарівникові. Тільки він мав право називати Шукача і вручати йому зброю. Іншого способу законно роздобути меч не було, і саме Річард був істинним Шукачем.
З огидою і жахом він зрозумів, що зрадив ту довіру, яку надав йому дідусь, вручивши Річарду меч.
Але яке значення мав меч, якщо зберегти його означало відняти життя Келен.
А для нього не було нічого більш цінного, ніж життя.
43
Річард був настільки занурений у свої думки, що й не помітив, як вони покинули Землю Агада, рухаючись у бік гір. В золотих променях низького сонця дерева відкидали на стежку довгі тіні. Але тиха краса навколишньої місцевості сьогодні не привертала його уваги. Сонце ось-ось повинно було сісти, але йому хотілося відійти якомога далі і від долини, і від болота, перш ніж стане зовсім темно. Всі його зусилля були підпорядковані одній меті — переставляти ноги одну попереду іншої… переміщатися… рухатися вперед.
До того часу, як вони вийшли з лісу і рушили по болоту в сторону круч, які ніби охороняли підходи до долини, внизу вже панувала нічна темрява. Небо над вершинами гір ще було глибокого синього кольору, але останнє денне світло не могло проникнути крізь крони дерев, і на болоті, здавалося, взагалі настала ніч. Глибокі тіні тут були зовсім не такими, як у долині. Болотні тіні приховували відчутну, але звичайну загрозу, тоді як тіні навколо оселі Шоти таїли не настільки очевидні небезпеки, і як підозрював Річард, могли виявитися більш згубними.
Звуки болотного життя: всі ці свисти, шерехи, цокання, щебетання, віддалені крики ледь сприймалися свідомістю Річарда. Він був глибоко занурений у свій власний світ, повний відчаю і цілеспрямованості, що переплуталися в гігантський хворобливий і суперечливий вузол.
