Янголи і демони - Браун Дэн (чтение книг .TXT) 📗
— Ти маєш на увазі, їм стане непотрібна Церква, — з викликом сказала Вітторія, підходячи ближче. — Сумнів — це те єдине, що ще дає вам владу. Не що інше, як сумнів приводить людей до вас. Нам треба знати, що життя має сенс. Невпевненість людини в собі й потреба в якійсь просвітленій сутності, яка б гарантувала їй усе, — це частина великого задуму Божого. Але Церква — не єдина просвітлена сутність на цій планеті! Кожен іде до Бога своїм шляхом. Чого ти боїшся? Що Бог явиться комусь поза цими стінами? Що люди знайдуть Його у власному житті й забудуть ваші допотопні ритуали? Релігії еволюціонують! Розум знаходить відповіді, серце звикає до нових істин. Мій батько був разом із вами! Він ішов паралельним шляхом! Як ти цього не розумієш? Бог — це не якась всемогутня істота, що дивиться згори й погрожує кинути нас за непокору до геєн и огненної. Бог — це енергія, що тече крізь синапси наших нерві) вих систем і сповнює наші серця! Бог — у всьому!
— Крім науки, — відрізав камерарій. У його очах був тільки жаль. — Наука, за визначенням, бездушна. Із серцем її не пов’я зує ніщо. Чудеса розуму, такі як антиматерія, приходять у цеп світ без інструкцій щодо їх застосування. І вже в цьому криє гі. ся небезпека! А коли наука ще й проголошує свої безбожні до сліди шляхом до світла? І обіцяє відповіді на запитання, кр;км яких в тому й полягає, що на них немає відповіді? — Він похп тав головою. — Ні.
На мить запала тиша. Зустрівшись із суворим поглядом Нїі торії, камерарій раптом відчув безмежну втому. Не так усе цг мало відбуватися. Чи Бог його ще раз, востаннє, випробовує?
Мовчання порушив Мортаті.
— Preferiti, — з жахом прошепотів він. — Бадджіа й інші. Благаю, скажи, що це не ти…
Камерарій повернувся до нього, здивований, що той вимовив це з таким болем. Хто-хто, а Мортаті мав би розуміти. Про чудеса науки в газетах пишуть щодня. А від часу останнього релігійного чуда минуло багато століть. Релігії потрібне було чудо! Щось, що пробудило б світ від сну. Навернуло б на праведний шлях. Preferiti, так чи інакше, не були лідерами. Вони були реформаторами — лібералами, готовими прийняти світ таким, яким він став, і відмовитися від давніх традицій! Іншого виходу не було. Церкві потрібний був новий лідер. Молодий. Сильний. Енергійний. Породжений чудом. Своєю смертю preferiti зробили для Церкви набагато більше, ніж могли б зробити до кінця своїх днів, якби залишилися жити. Страх і надія. Чотири душі, принесені в жертву, щоб урятувати мільйони. Світ назавжди запам’ятає їх як мучеників. Церква славитиме їхні імена. Скільки тисяч віддали життя во славу Господа? А тих лише четверо.
— Preferiti, — повторив Мортаті.
— Я розділив їхні страждання, — нагадав камерарій, показавши на груди. — І я теж готовий умерти за Бога, але моя праця тільки-но розпочалась. Чуєте спів на майдані Святого Петра?
Камерарій побачив жах на обличчі Мортаті і знову відчув збентеження. Що це — морфій так діє? Мортаті дивився на нього так, наче він власноруч убив чотирьох кардиналів. Заради Бога я зробив би і це, думав камерарій, але насправді він цього не робив. Цю місію він поклав на убивцю — дикуна й безбожника, який свято вірив, що служить ілюмінатам. Я — Янус, сказав йому камерарій. Я доведу тобі свою могутність. І довів. Ненависть зробила убивцю пішаком у руках Бога.
— Слухайте цей спів, — усміхаючись, мовив камерарій. Серце його тріумфувало. — Ніщо так не єднає серця, як присутність зла. Спаліть церкву — і вся громада, узявшись за руки й співаючи гімни, дружно кинеться її відбудовувати. Дивіться, як ці люди сьогодні згуртувалися. Це страх їх об’єднав. Сучасній людині потрібні сучасні демони. Байдужості як не було. Нехай вони бачать обличчя зла — сатаністів, що ходять поміж нами, керують державами, банками, університетами, загрожуючи знищити сам Дім Божий своєю злочинною наукою. Порок проник усюди. Людина мусить бути пильною. Прагнути до добра. Стати добром!
Знову запала тиша, і камерарій надіявся, що тепер вони нарешті зрозуміли. Ілюмінати не виходили з підпілля. Усі вони давним-давно повмирали. Тільки міф про них іще живий. Ка мерарій відродив ілюмінатів, щоб нагадати про небезпеку. Хто знав їхню історію — відчув на собі зло, що колись ішли від них. Хто не знав — довідався про нього й подивувався власній сліпоті. Давні демони воскресли, щоб пробудити світ від байдужості.
— Але… тавра? — Голос Мортаті бринів люттю.
Камерарій не відповів. Мортаті не міг знати, що ці тавра Ватикан конфіскував понад сто років тому. Відтоді вони при падали порохом, усіма забуті, у папському сховищі в апар таментах Борджіа. У цьому сховищі зберігалися предмети, які Церква вважала небезпечними для будь-чиїх очей, окрім очей Папи.
Навіщо вони сховали те, що вселяє страх? Страх приводить людей до Бога!
Ключ до сховища переходив від одного Папи до іншого. К.і мерарій Карло Вентреска викрав його й зайшов туди. За чутка ми, у цьому сховищі зберігалися дивовижні речі — рукопиі її чотирнадцяти неопублікованих євангелій, відомих як апокрч фічні, а також інформація про місцезнаходження могили Діви Марії. Крім цього, камерарій виявив там так звану колекції ілюмінатів — усі таємниці, які Церква відкрила, вигнавши бра і ство з Рима… про їхню нікчемну стежку світла… провіролом ство головного скульптора Ватикану Берніні… про те, як ви датні вчені Європи кепкували з релігії, таємно зустрічаючись у замку Святого Янгола, що належав Ватикану. У цій колекції була ще й п’ятикутна скриня, у якій лежало п’ять тавр, у тому числі легендарний діамант ілюмінатів. Усе це було частиною історії Ватикану, про яку Церква воліла забути. Проте камерарій мав іншу думку.
— Але антиматерія… — допитувалась Вітторія. — Ти ж ризикував знищити Ватикан!
— Коли Бог на твоєму боці, ризику немає, — відповів камерарій. — Це була Його справа.
— Ти божевільний! — скипіла Вітторія.
— Мільйони були врятовані.
— Люди загинули!
— Душі були врятовані.
— Скажи це моєму батькові й Максові Колеру!
— Світові треба було відкрити очі на зухвальство ЦЕРНу. Краплина рідини, що може знищити все в радіусі півмилі? І ви кажете, це я божевільний? — Камерарій відчув, як в ньому закипає гнів. Невже вони думають, що зробити все це було легко? — Ті, хто вірить, заради Господа проходять важкі випробування! Авраама Бог попросив пожертвувати власного дитиною! Ісусові наказав умерти на хресті! І тому ми ставимо перед очима символ розп’яття — закривавленого, стражденного Ісу-са, — щоб нагадував нам про могутність сил зла! Щоб наші серця залишалися пильними! Рани на тілі куса — яскраве нагадування про темні сили! Мої рани — теж! Зло живе, але Бог його здолає!
Крики камерарія відлунили від задньої стіни, і в Сікстинській капелі запала глибока тиша. Здавалося, час зупинився. За спиною в нього зловісно маячів «Страшний суд» Мікеланджело… Ісус виганяє грішників до пекла. У Мортаті до очей підступили сльози.
— Що ти наробив, Карло? — пошепки запитав він, заплющив очі і відчув, як по щоці скотилася сльоза. — Його Святість?
Кардинали разом зойкнули, наче щойно згадали. Папа. Отруєний.
— Нікчемний брехун, — незворушно сказав камерарій.
Мортаті був приголомшений.
— Що ти кажеш? Він був чесний! Він… любив тебе.
— І я його любив. — Ох, як я його любив! Але той жахливий обман! Порушені обітниці Богові!
Камерарій знав, що зараз вони його не розуміють, але був певний, що зрозуміють пізніше, коли він їм усе розповість. Його Святість був найпідлішим брехуном за всю історію Церкви. Камерарій чітко пам’ятав ту жахливу ніч. Він тоді щойно повернувся з ЦЕРНу з новинами про експеримент Ветри і страхітливу потужність антиматерії. Камерарій був певний, що Папа відчує загрозу цього наукового досягнення, але Святий Отець бачив у ньому тільки надію. Він навіть запропонував, щоб Ватикан фінансував роботу Ветри як жест доброї волі щодо наукових досліджень, які йдуть на благо релігії.
