Затемнення - Майер Стефани Морган (читать лучшие читаемые книги txt) 📗
— Не думаю, що чисто по-людському це можливо. У будь-якому разі мама випередила тебе на десять років і позбавила цього неприємного клопоту.
— Десять років тому в тебе не було хлопця, — пробурмотів він неохоче.
Я могла заприсягтися, що він боровся з бажанням полишити тему. Ми обоє стояли, дивлячись у підлогу і відвернувшись одне від одного.
— Не думаю, що основи цього заняття дуже змінилися, — сказала я, почервонівши не менше за нього. То було справжнісіньке пекло, і ще гірше було усвідомлювати, що Едвард знав про його наближення. Не дивно, що він так посміхався в машині.
— Просто скажи мені, що ви двоє поводитеся відповідально, — попросив Чарлі благальним тоном, мабуть, бажаючи, щоб підлога розверзлася у нього під ногами і поглинула його.
— Заспокойся, тату. Немає чого хвилюватися.
— Не те щоб я тобі не довіряв, Белло, але знаю, що ти не хочеш мені про це розповідати, а ти знаєш, що я не дуже хочу про це слухати. Я постараюся бути сучаснішим. Часи змінилися.
Я нерішуче засміялася.
— Можливо, часи й змінилися, але Едвард такий старомодний. Тобі нема про що хвилюватися.
— Ага, старомодний, — пробурмотів він.
— Ух-х, — застогнала я, — краще б ти не примушував мене говорити це вголос, тату. Дійсно. Але… я… я незаймана, і не збираюся негайно цей статус міняти.
Ми обоє скривилися, але потім обличчя Чарлі розгладилося. Здавалося, він мені повірив.
— Можна я піду спати? Будь ласка.
— Зачекай хвилину, — відповів він.
— О татку, я благаю тебе.
— Неприємна частина позаду, обіцяю, — запевнив він.
Кинувши на нього швидкий погляд, я з вдячністю побачила, що він розслабився і його обличчя повернуло нормальний колір. Він відкинувся на дивані, зітхаючи з полегшенням, що розмова про секс лишилася в минулому.
— Що ще?
— Та просто хотів дізнатися, як там просуваються справи з рівновагою?
— Та наче добре. Ми домовилися сьогодні з Анжелою, що я допоможу їй із запрошеннями на випускний. Лише ми, дівчата.
— Це добре. А як щодо Джейка?
Я зітхнула.
— Ще не встигла над цим поміркувати, тату.
— Не забувай про нього, Белло. Я знаю, що ти зумієш йому допомогти. Ти гарна людина.
Мило. А якщо я не знайду способу допомогти Джейку, значить, я погана людина? Це перетинає всі межі.
— Гаразд, гаразд, — відповіла я автоматично, а потім усміхнулася — цьому я навчилася від Джейкоба. Я навіть сказала це таким самим турботливим тоном, як і він говорив з власним батьком.
Чарлі усміхнувся та увімкнув звук. Він розлігся на подушках, задоволений щойно проведеною роботою. Я була певна, що він знову почне дивитися матч.
— На добраніч, Білко!
— Побачимося вранці! — побігла я до сходів.
Едвард уже давно поїхав і повернеться не раніше, ніж Чарлі засне, — він, мабуть, десь полює абощо, щоби згаяти час, — тому я неквапом роздягнулася, щоб лягти в ліжко. Мені не хотілося бути самій, але, звісно, спускатися вниз до татка також не хотілося; і коли я подумала, що він може раптом торкнутися чергової теми про сексуальне виховання, мені стало моторошно. Після розмови з Чарлі я розхвилювалася і не могла заснути. Домашнє завдання я зробила, а читати або просто слухати музику я була не в гуморі. Я хотіла зателефонувати Рене з новинами про свій візит, але потім збагнула, що зараз у Флориді на три години пізніше і вона, певно, спить. Можна подзвонити Анжелі, подумала я.
Але усвідомила, що то не з Анжелою мені кортіло — потрібно було — побалакати. Я втупила погляд у порожнє чорне вікно, кусаючи губи. Не знаю, як довго я так стояла, зважуючи «за» і «проти»: за те, щоб допомогти Джейкобу, знову побачити свого найкращого друга, вчинити як гарна людина, — проти того, щоб накликати на себе гнів Едварда. Може, хвилин зо десять. Саме стільки, аби вирішити, що «за» сильніше «проти». Едвард хвилювався лише за мою безпеку, проте я знала, що справжніх проблем тут не виникне.
Дзвонити було марно; Джейкоб відмовлявся відповідати на мої дзвінки, відколи Едвард повернувся. Окрім того, мені треба було побачити його — побачити, як він знову усміхається, як колись. Мені було необхідно замінити останній жахливий спогад, в якому його обличчя скривилося від болю, якщо я коли-небудь хочу повернути собі душевний спокій.
У мене було близько години. Можна було швиденько змотатися в Ла-Пуш і назад, і Едвард не зрозуміє, що я виходила. Правда, для мене вже настала комендантська година, але ж Чарлі не заперечуватиме, якщо я буду не з Едвардом? Існує лише один шлях дізнатися. Я схопила куртку, швиденько просунула руки в рукави і побігла вниз.
Чарлі відірвався від гри, миттю насторожившись.
— Ти не проти, якщо я зараз провідаю Джейка? — запитала я, затамувавши подих. — Я не довго.
Щойно я згадала Джейкове ім’я, обличчя Чарлі розслабилося і розпливлося в усмішці. Здавалося, він зовсім не здивувався, що його лекція так швидко дала плоди.
— Звісно, дитинко. Без проблем. Можеш не поспішати.
— Дякую, тату, — сказала я, вилетівши за двері.
Дорогою до машини я декілька разів озирнулася, наче той утікач. Проте крізь непроглядну чорноту ночі годі було щось розгледіти. Навпомацки я дісталася від борту пікапа до ручки дверцят, і щойно очі трохи призвичаїлися до темряви, встромила ключ у замок запалення та різким рухом повернула його ліворуч. Але замість оглушливого ревіння двигуна почулося слабке клацання. Я спробувала знову, але марно.
Аж раптом я щось уловила краєчком ока і здригнулася.
— Ох! — вихопилося в мене з переляку, коли я зрозуміла — в машині хтось є.
Едвард сидів дуже тихо — світлувата плямка у темряві. Лише його руки ворушилися, перевертаючи загадковий чорний предмет, на якому я цілковито зосередила свою увагу, поки він говорив.
— Дзвонила Аліса, — тихо сказав він.
Аліса! Хай йому грець! Я й забула про неї, плануючи свій вихід. Вона, мабуть, бачила мене у видінні.
— Вона розхвилювалася, коли п’ять хвилин тому твоє майбутнє різко зникло.
Мої очі, широко розплющені від здивування, ще розширилися.
— Тому що вона не може бачити вовків, — пояснив він так само тихо. — Чи ти забула? Коли ти вирішуєш пов’язати свою долю з ними, ти також зникаєш. Але про це ти не могла знати, я розумію. Проте можеш уявити, чому це примушує мене трохи… хвилюватися? Аліса бачила, як ти зникла, і навіть не змогла передбачити, чи ти повернешся додому. Твоє майбутнє стало невидимим, так само як їхнє. Ми не знаємо, в чому причина. Можливо, це якийсь природній захист, з яким вони народжуються?
Він говорив наче сам до себе, роздивляючись деталь двигуна мого пікапа, яку продовжував крутити в руках.
— Але це малоймовірно, оскільки я без проблем можу читати їхні думки. Думки Блеків принаймні. Карлайл припустив, що це так на їхні життя впливає трансформація, яка є радше безумовною реакцією організму, аніж свідомим рішенням. Цілком непередбачувана, вона їх докорінно змінює. У той момент, коли вони переходять з однієї форми до іншої, вони перестають, по суті, взагалі існувати. Вони випадають із майбутнього…
Я слухала його роздуми, не зронивши ані пари з вуст.
— До ранку я полагоджу твою машину, щоб ти могла поїхати до школи сама, якщо забажаєш, — запевнив він мене за хвилину.
Міцно стиснувши губи, я витягла ключі й манірно вийшла з пікапа.
— Якщо ти не хочеш мене бачити сьогодні вночі, зачини вікно. Я зрозумію, — прошепотів він, перш ніж я грюкнула дверцятами.
Я влетіла в будинок, грюкнувши також і вхідними дверима.
— Що сталося? — запитав Чарлі з крісла.
— Машина не заводиться, — буркнула я у відповідь.
— Хочеш, я гляну?
— Ні. Спробую ще раз уранці.
— Хочеш поїхати на моїй машині?
Взагалі мені не дозволялося водити його поліцейський крузер. Напевно, Чарлі відчайдушно хотів, аби я поїхала в Ла-Пуш. Так само відчайдушно, як і я.
— Ні. Я втомилася, — пробурчала я. — На добраніч.
З гуркотом збігши нагору до кімнати, я одразу попрямувала до вікна і різким рухом зачинила його, аж металева рама затріщала і шибки задвигтіли.
