Інферно - Браун Дэн (серия книг .TXT) 📗
Його погляд знову змістився до заднього вікна автобуса. Воно було тьмяне, але тепер, під час стоянки, внутрішнє світло увімкнули на повну потужність і Ленґдон мав змогу краще роздивитися пасажирів у салоні. Він нахилився вперед, витягнувши, мов журавель, шию, і видивлявся Сієнну, мало не торкаючись лобом лобового скла «бентлі».
«Тільки не кажіть мені, що я ризикнув — і програв!»
Раптом він побачив її.
У задній частині автобуса показалися тендітні плечі, що закінчувалися лисою потилицею — голова була повернута у зворотний бік.
«Це може бути лише Сієнна — більше ніхто».
Коли автобус прискорився, «відчалюючи» від зупинки, світло в салоні знову потьмяніло. Перед тим як зникнути в темряві, лиса голова на якусь часточку секунди встигла обернутися й зиркнути в заднє скло.
Ленґдон скоцюрбився, намагаючись сховати голову в тінь, яку кидав на сидіння дах автомобіля. «Чи помітила вона мене?» А водій у тюрбані вже рушив від тротуару й знову прилаштувався за автобусом.
Тепер дорога пішла вниз, до води, і Ленґдон побачив попереду ліхтарі довгого містка, перекинутого через протоку. Схоже, він був цілком паралізований через транспортний затор. І не лише місток, а й всю прилеглу зону заполонили автомобілі.
— Базар спецій, — пояснив чоловік. — Дуже популярне місце в дощові вечори.
І він показав униз, на край води, де в тіні мечеті розташувалася неймовірно довга будівля. Якщо Ленґдон не помилявся й судячи з високих подвійних мінаретів, то була одна з наймальовничіших мечетей Стамбула — Нова мечеть. Базар спецій видавався більшим за більшість американських торговельних центрів, і Ленґдон побачив, як через його широкий арковий вхід линув потік людей.
— Алло?! — почувся слабкий голос. — Аджиль дурумі Алло?!
Ленґдон поглянув на телефон, який тримав у руці. «Це поліція».
— Так, здрастуйте, — випалив Ленґдон, підносячи мобільний до рота. — Мене звуть Роберт Ленґдон. Я працюю у Всесвітній організації охорони здоров’я. У вашому міському резервуарі виникла серйозна криза, і я тепер переслідую особу, яка цю кризу спричинила. Вона в автобусі в районі Базару спецій і прямує до...
— Хвилиночку, будь ласка, — перервав його оператор. — Я з’єднаю вас зі службою повідомлень.
— Ні, стривайте! — вигукнув Ленґдон, але його вже знову перевели в режим очікування.
Водій «бентлі» повернувся до нього з виразом жаху в очах.
— Криза в міському резервуарі?
Ленґдон почав пояснювати чоловікові, що сталося, як обличчя в того раптом стало червоним, наче у демона.
«То спалахнули гальмівні вогні!»
Голова водія сіпнулася вперед — «бентлі» різко загальмував і, верескнувши протекторами, встиг зупинитися за автобусом. Світло всередині знову яскраво спалахнуло, і Ленґдон побачив Сієнну чітко і ясно, як удень. Вона стояла біля задніх дверей, безперервно смикаючи шнурок аварійної зупинки й гепаючи у скло, наче збиралась вистрибнути з автобуса.
«Вона мене помітила», — збагнув Ленґдон. До того ж Сієнна, напевне, помітила транспортний затор попереду, а часу стирчати в ньому вона не мала.
Ленґдон рвучко відчинив дверцята, але Сієнна, прожогом вискочивши з автобуса, зі спринтерською швидкістю рвонула в нічну темряву. Ленґдон швидко віддав мобільний власникові.
— Розкажіть поліції, що трапилося! Скажіть, щоб вони блокували міський резервуар!
Чоловік у тюрбані перелякано кивнув.
— Дякую! — гукнув Ленґдон. — Тесекурлер!
Із цими словами професор кинувся вниз схилом за Сієн- ною, яка бігла саме до натовпу, що крутився побіля Базару спецій.
Розділ 95
Трьохсотрічний стамбульський Базар спецій є одним із найбільших критих ринків у світі. Збудований літерою Г, цей обширний комплекс має вісімдесят вісім склепінчастих приміщень, розділених на сотні яток, де місцеві комерсанти завзято торгують запаморочливими делікатесами з усього світу: спеціями, фруктами, травами, а також всюдисущими стамбульськими ласощами, схожими на льодяники.
Вхід до Базару — масивний кам’яний портал із готичною аркою — розташований на розі вулиць Джірек Пазар і Та- міс; стверджують, що через нього за день проходить майже триста тисяч відвідувачів.
Цієї ж ночі Ленґдону, коли він наближався до того людного входу, здалося, що ці триста тисяч зібралися тут усі відразу й саме тепер. Він мчав щодуху, не спускаючи очей із Сієнни. До неї залишалося якихось двадцять ярдів, і вона бігла прямо до брами базару, не збираючись зупинятися.
Добігши до арки, Сієнна відразу ж наштовхнулася на юрму людей і обкрутилася повз них, продряпуючись усередину. На порозі вона на мить зупинилася й крадькома озирнулася. І в її очах Ленґдон побачив маленьку перелякану дівчинку, яка тікає від переслідувачів... впавши в розпач і вже не володіючи собою.
— Сієнно! — гаркнув Ленґдон.
Але вона пірнула в море людей — і зникла. Ленґдон пірнув слідком, б’ючись об людей, штовхаючи їх і витягуючи шию, аж поки не помітив Сієнну, яка петляла західним проходом базару ліворуч від нього.
Уздовж проходу вишикувалися череваті барильця з екзотичними спеціями: індійським каррі, іранським шафраном, китайським квітковим чаєм, і їхні яскраві кольори створювали видовищний тунель із жовтого, брунатного й золотистого відтінків. Із кожним новим кроком Ленґдон наштовхувався на новий аромат: пікантні гриби, гіркі корінці, мускусні оливи — усі вони витали в повітрі, змішуючись з оглушливим хором мов з усього світу. А результатом усього цього був всепоглинальний наплив сенсорних стимулів.. . на тлі нескінченного гомону.
Багатьох тисяч людей.
Болісне відчуття клаустрофобії охопило Ленґдона, і він інстинктивно мало не зупинився, але пересилив себе й побіг далі, углиб базару. Він знову побачив Сієнну — вона бігла попереду, уперто проштовхуючись крізь натовп. Жінка зібралася боротися до кінця... байдужа до того, яким буде цей кінець.
На мить Ленґдон замислився: «А навіщо я, власне, її переслідую?»
Заради справедливості? Зважаючи на те, що вона скоїла, важко було навіть уявити покарання, яке її чекало в тому разі, якщо їй не вдасться втекти.
Для того, щоб перепинити пандемію? Але вже запізно: що зроблено, то зроблено.
І, проштовхуючись крізь океан чужинців, Ленґдон раптом збагнув, чому йому так жагуче хотілося наздогнати Сієнну Брукс.
«Мені потрібні відповіді».
А Сієнна, до якої вже залишалося ярдів десять, попрямувала до виходу в кінці західного крила базару. Вона знову швидко озирнулася — і перелякалася, побачивши Ленґдона так близько. Та коли Сієнна знову повернула голову вперед, вона перечепилася й упала.
Голова Сієнни сіпнулася вперед, коли вона наштовхнулася поперед себе на чиєсь плече. Падаючи, жінка виставила праву руку, щоб за щось вхопитися й не впасти. І намацала лише край діжечки із сухими каштанами, за який відчайдушно вчепилася. Діжечка перевернулася, каштани лавиною посипалися на Сієнну й розкотилися підлогою.
Ленґдону знадобилося всього три ривки, щоб добігти до місця її падіння. Він поглянув униз, на підлогу, але побачив лише перевернуту діжечку й каштани. А Сієнни там не було.
Крамар дико заверещав.
«Куди ж вона поділася?»
Ленґдон крутнувся на місці, озираючись довкола, але Сі- єнні якимось чином вдалося щезнути. Та коли його погляд упав на вихід із західного крила за п’ятнадцять ярдів попереду, Ленґдон збагнув, що її театральне падіння було аж ніяк не випадковим.
І кинувся до виходу. Він вискочив на величезний майдан, також забитий людьми, зупинився і вдивився в натовп, але марно.
А попереду, на протилежному боці багаторядної автостради, простягнувся через широкі води Золотого Рогу місток Галата. Праворуч бовваніли подвійні мінарети Нової мечеті, яскраво виблискуючи над обширом майдану. А ліворуч теж простягнувся майдан... також забитий людьми.
Звук автомобільних сигналів змусив Ленґдона спрямувати погляд уперед, до автостради, яка відділяла майдан від води. І він побачив Сієнну, до якої було вже сто ярдів; вона пробігла крізь швидкісний транспортний потік, проскочивши поміж двома вантажівками, і кинулася в бік моря.
