«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги бесплатно .TXT) 📗
Сподївали ся, що росийський цар скоро забере Галичину від Австрії і в сих надіях проповідували зближеннє до росийської культури і мови. Під вражіннями погрому австрийських військ під Кенїггрецом в 1865 р. львівська газета „Слово" — орган отсих консерватистів „москвофілів", як їх названо, виступило відкрито з сим новим полїтичним сповіданнєм. Доводило, що галицькі Русини оден народ з Великоросами, українська мова—незначна відміна „русскаго язьіка", що ріжнить ся тільки вимовою: знаючи як треба вимовляти слова по великоруському, галицький Русин може за одну годину навчити ся говорити по великоруському; тай нїяких Русинів нема—є тільки оден „русский народ-ь", від Карпатів до Камчатки; тому й нема чого заходити ся коло творення народньої української літератури: є готова література росийська (великоруська).
Так ото з консервативно-реакційних напрямів галицького житя 1850-9 рр. під вражіннями байдужости австрийського правительства для галицьких Українців в 1860-х роках почало витворютати ся галицьке москофільство, по духу, як бачимо, близьке тому „большинству Малороссів" росийських, на яких посилав ся в 1863 р. Валуєв, що вони не знають української народности ні мови, а тільки оден росийський нарід і язик. Се москвофільство обхопило майже всю тодїшню „інтелігенцію" Галичини, Буковини і Угорської України, що найбільше підпала мріям про всесильну Росію, бачивши погром Угрів росийським військом. В тім напрямі в Галичині пішло богато й таких людей, що в 1848 р. зовсім рішучо стояли на українським грунті— сам Як. Головацький між ними, що роспочинаючи виклади української мови на новозаснованій катедрі львівського університета, величав сю мову пишними похвалами, а тепер став також прихильником єдиної росийської мови і пізнійше перейшов до Росії. Певне, лекше було сподівати ся всяких благодатей від Росії і тим часом тихенько сидіти, незачіпаючи ся з Поляками (як се дійсно робили тодї й потім ті галицькі москофіли), — нїж працювати коло розбудження українського народу й сотворення культурних і всяких иньших підстав для його нового житя.
Але власне сею другою дорогою пішли більш енергічні елементи з тодішньої галицької молодїжи, а з нею—і деякі представники старших поколїнь. Вони чули себе безмірно близшими до демократичного, народолюбного українського руху, що на їх очах саме тодї відживав у Росії, нїж до тої офіціальної Росії николаївських часів, про котру мріяли попи і урядники-москвофіли (а котра сама виявила свою гниль перед самими Росиянами і давала місце більш поступовим напрямам нового царювання Александра II). Прояви тодішнього українського відродження в Росії наповняли сю галицьку молодїж радістю і надїєю.
Жадібно ловила вона огненні слова Шевченка. „Кобзарь" стає для неї святою книгою, Україна—святою землею. Кохають ся в памятках козацької слави—між молодіжю входить в моду вберати ся „по козацьки"; з молодечим завзятем вигоняють з уживання галицької інтелїгенції польську мову. Пильнують яко мога наблизити ся до української мови й українського житя і своїми виданнями („Вечерниці", 1862, „Мета" 1863 -5, Нива" 1865, „Русалка" 1866,Правда" від 1867) будять в громадянстві любов і привязанє до свого народу— простонародньої маси і горячі бажання піднести її культурно, економічно і полїтично.
125. Початки національного житя на Буковинї
Сей новий народовецький рух захоплює й сучасну Буковину та творить тут перші початки національного житя, якою досї не знала ся маленька країна, врізала політичними, а дал. й релігійними та культурними межами від сусідньої Галичини хоч звязана разом з Галичиною австрийською адміністрацією, вона жила осторонь, не зачеплена і не розрух. ана нерухливим галицьким житем.
Аж галицьке народовство 1860-х років знаходить на Буковині живійший відгомін. Знаходить ся тут кілька талановитих і енергійних письменників—як брати Воробкевичі, особливо Ісидор, популярний поет, далї Осип Федькович—найбільший талант, якого взагалі до того часу видвигнула австрийська Україна, що в своїх опо. віданнях і поезіях розвинув перед громадянством Галичини і Буковини чарівну романтичну панораму Карпатів, переказів і легенд, звязаних з ними, і барвистого гуцульського житя. За недостачею місцевих органів, місцевого літературного руху, вони прилучають ся до руху галицького, беруть участь в галицьких народовецьких виданнях, і при слабких взагалі літературних засобах галицьких тої доби мали чимале значіннє в розвою тих перших народовецьких початків Галичини. В Буковині ж нарОднє жите стало розвивати ся значно пізнїйше; тутешнє товариство "Руська Бесіда", шо служило осередком літературного і громадського житя, засноване 1869 р, довго мало характер русофільський і тільки в 1880-х рр. здобувають у нїм перевагу народовці.
Та незмірно більше значіннє нїж ся моральна поміч віщунів буковинського відродження мала для народовецького руху в Галичині, і взагалі в австрийський Україні, участь і поміч Українців росийських. Після того як припинено розвій українського житя в Росії, чимало українських письменників звертають свої писання в збірники і часописи, шо заходили ся видавати галицькі Українці. З старших письменників особливо Куліш, з молодших Марко Вовчок, Антонович і особливо Кониський і Левицький-Нечуй починають спомагати українські видання Галичини своїми писаннями. Коли з 1867 р. на місце тих недовговічних видань у Львові удало ся наладити журнал „Правду", що виходив потім кільканадцять літ, Українці з Росії брали в нїм дїяльну участь і він мав до певної міри характер всеукраїнського органа, тому що в Росії не можна було видавати нї українських газет нї журналів.
Ся поміч Українців з Росії мала величезну вартість для Українців австрийських. Український, або як його звали—народовецький рух в Галичині був піднятий молодїжю. Майже все старше громадянство з початку було йому неприхильне і більше або меньше рішучо тягло в сторону москвофільську. В руках москвофілів були всї інституції і тут і на Буковині, не кажучи за Україну угорську, а „народовецтво" з кінцем 1860-х і потім в 1870-х роках було представлене невеликими громадками інтелігенції, бідної і матеріальними засобами і культурними силами. Отже страшенно богато значило то для народовців, що вони чули за собою Україну—ту безграничну, могутню Україну, що сплодила великих героїв козаччини і нових дїячів українського відродження, і бачили їх між співробітниками своїх органів і видань. З другого боку участь росийських Україниїв скріпляла демократичний і поступовий напрям галицького українства—се теж богато значило супроти переваги церковних і консервативних елементів у галицькім громадянстві. Для Українців же росийських в тодїшнїм їх пригнобленню від усяких перепон і заборон Галичина явила ся немов вікном у свобідну далечінь українського розвою, що давало вихід йому навіть на випадок найбільших утисків у Росії.
126. Київська громада і указ 1876 р
З початком 1870-х років цензура на українські книжки в Росії трохи полекшала і взагалі утиски ослабли; стала можлива знову літературна і наукова діяльність. Тоді центром українського руху стає Київ, де за останні кільканадцять літ, псля розгрома кирило-мефодіївцїв наросли нові культурні сили з вихованцїв тутешнього університету. Діяльність сеї київської громади, відмінно від петербурської, звертала ся головно не на суспільні, а на наукові справи: на обгрунтованнє українства науковими дослідами минулого і сучасного житя українського народу. В тім напрямі працювали такі визначні учені, як історики Антонович і Драгоманів, етнографи Чубинський і Рудченко, язикознавцї Житецький і Михальчук і ин. Їм удало ся добути дозвіл на заснованнє тут у Київі відділу географічного товариства (1872) і він став центром, коло котрого стали громадити ся культурні сили українські. Поруч того оживає також і література українська: з кінцем 1860-х і в 1870-х роках виступають талановиті поети і письменники як Руданський, Нечуй-Левицький, Мирний, Кониський, Мих. Старицький. Мик. Лисенко зачав класти підвалини український музиці своїми збірками пісень, композиціями (між ними опера „Різдвяна ніч") і чудовими концертами. Згодом починає підіймати ся український театр, незвичайно розворушуючи громадянство, його інтелїгентські і півінтелігентські верстви.
