Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
В гірських місцевостях галицької й угорської Руси заховались до наших часів подібні до задруги ширші родини, тільки меньші числом: вони досягають до 25 душ, з недїленим майном, під управою „ґазди“, або „завідцї“, найчастїйше — старшого в родинї, що кермує господарством і заступає родину перед стороннїми. Такі-ж ширші родини стрічають ся, хоч дуже зрідка, і де инде на Українї, а в XVIII столїттю вони стрічались далеко частїйше 10). Крім того нам добре звісні форми, що здавна розвинулись у нас з сеї початкової ширшої родини.
В ріжних околицях України: в Галичинї, на Поділю, на Волини і в Полїсю ми стрічаємо в актах XIV-XVI в. т. зв. „дворища“; близші звістки про них маємо з XVI в., але тодї сї дворища (в латинських актах аrеае) були вже пережитком. Дворище меньше від тих великих задруг, по великости відповідає гірським ґаздівствам, Тільки виїмково стрічають ся більші дворища (як в однім випадку — 27 господарів). Кровний звязок лежить переважно в основі дворища (на се вказують і їх імена, часто патронїмічні, або виведені від імен своїх старшин), але чужеродна домішка тут частїйша: стрічаємо дворища зложені з двох осібних родин, що мають свої осібні призвища. Що до способів володїння у членів дворища звістки наші дуже бідні; безперечно, в спільнім володїнню зіставались луки, лїси то що; орна земля в XVI в., хоч не всюди поділена реально, здаєть ся, не була вже і спільною власністю: кождий має свою, бодай ідеальну частину, що відповідає спадщинному подїлу, ґенеальогії членів, не загальному числу голов в данім моментї. Безперечно, давнїйше всї взагалї ґрунти були спільною власністю дворища. На зверх виступає дворище як цїлість, всякі повинности відбувають ся з дворища, а не з господарства.
Анальоґічне з дворищем явище-се посябрина, „себровство“, спілка „сябрів“. Се теж ґрупа господарств, звязаних переважно кровним спорідненнєм, часом з неподїльними ґрунтами, часом з правами на певні ідеальні частини в спільних ґрунтах і вигодах. В лївобічній Українї, де нова кольонїзація і велика соціальна революція дали народу, можна сказати, пережити ще раз на ново цїлу еволюцію форм власности, сї посябрини були в силї ще в XVIII віцї 11).
Як на пережитки подібного устрою вкажу ще на села околичної шляхти на Поділю, в Барщинї, де поодинокі кутки („части“) сїл розвинулись із таких дворищ, і ще в XVIII в. не мали докладно поділених ґрунтів 11). Лївобічний хутір у своїм початку був властиво теж нїчим иньшим як старим дворищем 12).
Дворища або посябрини ми знаємо близше в часах, коли вони вже кінчили своє істнованнє. Для давнїйших часів ми мусимо в них припустити більше значіннє кровного звязку та спільне володїннє, так що сї форми стрінуть ся з тими ширшими родинами, і вони разом будуть відповідати „роду“ нашої Повісти. Ми можемо означити його як родинно-господарський звязок ґрупи людей, звязаних кровним спорідненнєм по батьку (рідше — з домішкою чужеродцїв), що спільно провадять господарство під проводом свого старшини, чи „старця“, який „володїє“ сим родом. На обсяг сього староруського роду може вказувати постанова Руської Правди про пімсту: право мстити мають батько і сини, брати, сини брата і сестри 13)-се й буде звичайний склад такого тїснїйшого „роду“.
Память про спорідненнє, розумієть ся, ішла далї сих тїсних границь. Але далеко не скрізь і не всюда тїснїйші роди чи ширші родини свідомістю самого споріднення, чи певними традиціями, які сімулювали спорідненнє, вязали ся в ширші орґанїзації, які б можна назвати справдї родами у властивім значінню того слова. Ми бачимо їх у західнїх Сербів, де такі родові орґанїзації, під іменем брацтва і племени дожили до наших часів. В „брацтва“ входять цїлі села, чи поодинокі задруги з ріжних сел, що ведуть свій рід від спільного предка і носять спільне призвище; число таких братчиків часом рахуєть ся на кілька тисяч, але вони уважають ся свояками і до недавня не женились у своїм брацтві 14). З брацтв складаєть ся „племя“; з рештою брацтво, розростаючись, само може перейти в племя 15). Українські племена, судячи з ріжних пережитків, також перейшли через таку стадію, коли в склад роду входили не тільки близші свояки, а й „далекий родочок“. Але в старій Руси ми вже не стрічаємо слїдів якихось ширших родових орґанїзацій, хоч дуже правдоподібно, що траплялись не раз ґрупи „родів“ і сїл, що виводили себе від спільного кореня і уважали себе спорідненим. „Братчина“ в найдавнїйшім східно-словянськім матеріалї се вже союз сусїдніх осель, звязаний релїґійними, сакральними звязками 16). На традицію ще ширших родових ґруп вказує той загально-словянський факт, що старі імена племен дуже часто сформовані в патронїмічній формі на — ичі; таку форму приймають і назви, що мають на певно не родовий, а територіальний початок, от як наші Дреговичі (пізнїйше в тій формі прозивають ся люде навіть від імени міста, як Псковичі, Тверичі і т. д.). Сей факт, що має анальоґії й у иньших індоевропейських народів (у Ґерманцїв нпр. наросток inga), вказує, що племена в своїй основі з початку уважались ґрупами людей споріднених, спільного коріня; теж саме значить уживаннє слова „рід“ в значінню племени, народу-„мы отъ рода Рускаго“.
Але се в IX-Х в. був тільки неясний відгомін минулого. Старі родовоплемінні орґанїзації, правдоподібно, значно ослабли, або й потратили ся в часах словянського розселення й пізнїйших кольонїзаційних змінах. Ті племена, які виступають перед нами в X- XI, занадто великі, занадто екстензивні, аби в них могла держати ся традиція спільної ґенеальоґії. Певні племінні імена могли бути принесені з правітчини; навіть основою нових племінних ґруп могли послу-жити старі родовоплемінні орґанїзації (особливо на територіях близших до правітчини, до вихідних точок розселення). Але на новій теріторії племена сформували ся безперечно під рішучим впливом ґеоґрафічно-кольонїзаційних обставин — тим більше рішучим, чим то було дальше від правітчини, а близше до кольонїзаційної періферії.
Примітки
1) Новійші соціольоґи кладуть сильний натиск на те, що в основі своїй родові орґанїзації не були (або не мусїли бути) звязані спорідненнєм, і ся звязь крови тільки пізнїйше входить в представлення членів роду.
2) Zbior wiadomosci X с. 51, XI с. 137. Сей рід дослїдники (Охримович ор. с.) уважають матріархальним. Чи був він колись матріархальним, се лишаю на боцї (справа стоїть в звязку з питаннєм про матріархат у наших племен взагалї), а беру тільки вказівки на істнованнє родів. Иньші вказівки, з історичних часів, вказують на рід патріархальний. Чи він розвинув ся з матріархального, чи без нього сформував ся, се иньше питаннє. Так само не зачіпаю питання про ґенетичні відносини рода і родини, бо се питаннє спірне і вповнї виходить за наші історичні перспективи.
3) Сей текст лїтописи про полянські „роди“ дав підставу для теорії родового побуту, як основи суспільної орґанїзації давньої Руси. Її виставив, очевидно — під впливом науки історії нїмецького права, дорпатський професор Ґустав Еверс у своїй голосній працї Das alteste Recht der Russen, 1826. Потім сю теорію талановито розвинув, перевівши через цїлу історію давньої Руси, Соловйов в книзї: О родовыхъ отношеніяхъ между князьями древней Руси, 1846, осібно п. н.: Исторія отношений князей Рюрикова дома, 1847, і потім в історії Росії (особливо т. І гл. 3 і т. II гл. 1). Другим впливовим репрезентантом сеї теорії був Кавелїн (статї, зібрані 1859 p. в його Сочиненіях, є й нове виданнє). Далї треба назвати Чічеріна (Опыты по исторіи русскаго права, 1858), Нікітского (Внутренняя исторія Пскова, 1873), по части Забєлїна (Исторія русской жизни, 1876). Против теорії родового побуту виступили славянофили, уважаючи основною формою руського суспільного устрою громаду (общину). Особливо важною була критика родової теорії (як її представляв Соловйов) у К. Аксакова (Сочиненія т. І). Потім ся громадська теорія положена була в основу праць сеї школи, як Лєшкова Русскій народъ и государство, 1858, БЂляєва Разсказы изъ русской исторіи, 1865. Як посереднїй погляд між сими двома теоріями явила ся потім теорія задружна чи родово-громадська. Вона о стільки була сильнїйша, що оперла ся на конкретнім фактї — анальоґіях полуднево-західнїх Словян.
