Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 Exethesis abo Expostulatia, to iest Rozprawa Miedzy Apologia, y Antydotem o Ostanek bledow Haereziy y klamstw Zyzaniowych, Philaletowych, Orthologowych, y Klerykowych uczyniona. Prez w Bogu wielebnego Meletiusza Smotrzyskiego, Rzeczonego Archiepiskopa Polockiego, Episkopa Witepskiego y Mscislawskiego; Archimandryte. Wilenskiego y Dermanskiego; do oboiey Strony Narodu Ruskiego. Anno Domini 1629, Aprilis 3. W Monasteru Dermaniu. Cum Licentia Superiorum. We Lwowie w Druk. Jana Szeligi I. M. X. Arcybiskupa. Мале кварто карток ненум. 6 — нум. 102. З доліпленою (на кінці) карткою "помилок". На обороті титулу герб Заславських, далі присвята Ол. Заславському: "Панові і добродієві свому милостивому". Потім "Передмова до православного читача Народу Руського". Далі, під заголовком: "До Руси Грецького набожества" дванадцять "експостуляцій" на дванадцять розділів "Антидоту" і додаткова тринадцята загальна. На кінці — апробата владики Мороховського, 10 червня 1629 р.
Трактуючи автора "Антидоту" дуже зневажливо і грубіянськи, називаючи його писання збіркою "сарказмів, ском, брехень, потворів і блюзнірств, а до автора його звертаючися в таких виразах, як: "проклятий схизматику", "глупий дурню", "вшетечна губа", "премерзкий учитель", "собача морда" і под., він мотивує свою відповідь тим, "аби той обманець, калюмніатор і кощунник" не думав, що те, що він сказав, прийнялось за правду, і щоб хтось з необережності не злакомився на ту трутину" (обернення навпаки титулу "Антидот"). Але заразом — на самому початку своєї книги, в присвяті тому ж своєму патронові Ол. Заславському, котрому був присвятив попередні писання, Смотрицький висуває інший, чисто суб’єктивний мотив. Він не хоче втратити ні одного дня ("ні одного дня без стрічки"), почасти для того, щоб загладити перед Богом свої грішні, єретичні писання давніших років, почасти на те, щоб не упустити сприятливого моменту, бо часто "одна година дає те, чого не хотів дати цілий рік". В цьому відбивається нервовість людини, яка під кінець життя, зломивши свою лінію й попаливши кораблі, гарячково силкується виправдати і обгрунтувати свій крок. А попри те — і та загальна нервовість, з якою уніатсько-католицькі круги спішили використати сприятливу, — як їм здавалось, — констеляцію: прихильність до ідеї унії двох головних стовпів православної церкви — митрополита і печерського архімандрита, призначення спільного собору, що сталося за згодою деяких православних (в тім числі згаданого Бобриковича, віленського намісника, що його Смотрицький вважав своїм підручним), і под.
Ця нервовість відбивається і в нерівнім, невитриманім тоні самого викладу.
Книга ставить собі завдання підготувати грунт для соборового диспуту, в котрім і сам Смотрицький збирається взяти участь. Відти певна дипломатичність в дискусії. Смотрицький всею силою вдаряє на царгородського патріарха, на різні способи повторюючи обвинувачення його в кальвінській єресі. Головним завданням майбутнього собору ставить емансипацію руської церкви в залежності від царгородського патріархату — визволення руського народу від погибельних, єретичних впливів його 1.
1 "І про це (на тім будучім соборі), аби подумано, щоб той чоловік (патр. Кирил) з своєї задуманої стежки був скинений, перше ніж його замисли не дійшли такого скутку, що вже потім йому й запобігти нелегко" (передм., л. 3).
Тому кількома наворотами в різних місцях своєї книги він повторює, що під час свого побуту він переконався в тім, що патріарх цілком піддався кальвінській доктрині, і хтозна навіть, чи й не побусурманився (л. 7 об.). Моральний і науковий рівень патріаршого осередку впав незвичайно низько, на доказ того наводиться кілька подробиць в додатку до поданого в двох попередніх книгах (напр., про те, як два дидаскали патріарші, Матій і Миколай, під час присутності Смотрицького в Царгороді виступили проти єретичних збочень патріарха і непорядків в обсаді ієрархічних становищ, і це мало тільки той наслідок, що зараз їх викинено з патріархії, і він їх потім стрів уже в Яссах, л. 9). Все це, одначе, говориться тільки принагідно і досить побіжно і в сумі дає небагато конкретного, хоч з огляду на таке стратегічне завдання мало далеко більше значення для планів Смотрицького, ніж уся та дрібна літературна полеміка, котрою він завантажив свою книжку.
Як вислід цієї тези — про з’єретичення і повний упадок грецької церкви — кладеться друга: на Русі все-таки церковна справа стоїть краще, ніж у Греції. Супроти уваги "Антидоту", що в Царгороді Смотрицький "не на Русь трафив" (себто що там скоро розкусили його дійсні наміри і він як непишний мусів з нічим вертати), він трагічно завважає, що дійсно так: не на Русь!
"Бо на Русі з нашої сторони (католицько-уніатської) за ласкою божою світить сонце правди, і з вашої сторони (православної) єсть надія чогось доброго. А там — ти мариш про Константинів, Феодосіїв, Юстиніанів, Маркіанів і тим подібних, а того не пам’ятаєш, що там незносне ярмо отоманське, тяжка магометанська неволя. На листі тім, що я від о. патріарха привіз був, трьох таких митрополитів було, що їх імення й руку інші за їх проханням підписали: вони самі писати не вміли.
Та слухай тільки, я тобі ще дивнішу річ скажу (свідок мені пан Бог, що в тім усім не брешу): бачив я там і таке, що сьогоднішній блазень другого дня став митрополитом серронським. Знай же це, сліпий схизматику, що я там трапив на таких, що в спасенних речах не знаються — не можуть помітити, що патріарх — кальвінський єретик. Бо вони ні про свою, ні про чужі віри ніякого поняття не мають. А хоч деяким з них на це і вказувано, та не сміли й губи створити: бо там як турок котрогось топить, то з гармат гасло дають, а той, що ти його так високо шануєш (патріарх, очевидно), те саме робить без гасла.
Нещасна схизматицька Русь! Чи того чекаєш, аж твій патріарх побусурманиться? До того вже ближче, ніж дальше! Добре то один сусідній нам єпископ 1 того ж року, як я писав 2 у своїм листі до нього, так написав: "Не певно, чи наш патріарх християнин".
1 На боці: Іоан єпископ мукачівський.
2 В листі до патріарха Кирила, очевидно, див. вище, с. 373 і далі.
І я в цій моїй "Експостулації", дасть Бог, то тобі доведу, що ти стидатимешся того свого найвищого пастиря, з котрим так високо залітаєш! А свого часу 1, дасть Бог, докажу того, що або він зречеться своїх єресів, або ти його з єресями тими зсадиш і знати його не захочеш.
Отже, що? Трапив я там не на Русь? Добрі слова! Не маєш ти й там чим тішитися, схизматику! Скорше вже я, дасть Бог, чогось доброго сподіваюсь від східної церкви в нашім руськім народі, ніж від тих, що їх ти так високо важиш" (л. 9).
1 Очевидно, на тому сподіваному соборі.
В "Експостулації" своїй Смотрицький цієї тези все-таки не вичерпав, хоч, без сумніву, це було особливо важливо з становища завдань цієї книжки: підготування соборної дискусії на тему відлучення руської церкви від царгородського патріархату і підпорядкування її, на правах окремого патріархату, папі римському. П’ятьох сторінок, присвячених в VII "Експостулації" поглядам патріарха Кирила, висловленим у його "Катехізисі", що він ніби протестантськи мислить про євхаристію і називає "єретицькі збори Англії й Голландії святою кальвінською апостольською церквою" (л. 48 — 50), зовсім не вистачало для цієї мети. А гострі вирази на адресу Мужилівського ("дурень", "глупий єси, небоже"), що ними він цей екскурс заправив, зовсім не додавали йому сили переконання. І це з становища моменту була перша хиба цієї книжки.
Другим завданням книги була підготовка соборної дискусії в справі різниць східної й західної церкви. Та полеміка з "Антидотом", що займає переважну частину книги, нібито має це завдання. Смотрицький маркує, що Мужилівський, мовляв, в цілому ряді пунктів заявив солідарність з католицькою доктриною (л. 51), а сам у кінці зводить усі різниці і розходження між православною й уніатською стороною до оцих тільки п’ятьох пунктів, що мусять бути продискутовані на будучім соборі: частинний або індивідуальний суд божий над поодинокими померлими; пробування праведних душ у небі; примат римського єпископа; походження духа і від сина (л. 96 — 99). Сформулювавши розходження в цих тезах римської доктрини, Смотрицький пише:
