На Кожум'яках - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗
Меронія й Магдалина. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.
Горпина. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.
Всі. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Горпина. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Всі. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Горпина. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Бублейниця. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.
Горпина. То й я на неї пху!
Всі. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Бублейниця. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…
Всі. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Бублейниця. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Гострохвостий. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.
Башмачниця. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.
Бублейниця. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Башмачниця. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)
Бублейниця. Та таке ж…
Башмачниця. Та яке ж? Кажи!
Бублейниця. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)
Башмачниця. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Бублейниця. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi, не тiльки ваша Степанидка.
Башмачниця. То ми всі такi? То й я така?
Бублейниця. Та й ти така. I твоя мати була така!
Башмачниця. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Бублейниця. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Башмачниця (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Бублейниця. Я докажу!
Башмачниця. Ба не докажеш!
Бублейниця. Ба докажу!
Башмачниця. Ба брешеш, не докажеш.
Бублейниця. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Башмачниця. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.) Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?
Міщанка. Нi.
Башмачниця. (до другої мiщанки). А ти докажеш?
Міщанка. Нi!
Башмачниця. (до третьої). А ти докажеш?
Міщанка. Нi, не докажу!
Башмачниця. (до Горпини). А ви докажете?
Горпина. Нi, не докажу!
Башмачниця. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?
Бублейниця. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.
Башмачниця. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!
Тим часом Гострохвостий виходить з хати i приводить катеринщика.
Катеринка грає й перебиває лайку.
Всі. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Гострохвостий. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
Всі. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Горпина. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.
Всі розступаються на обидва боки. Бублейниця й Башмачниця розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.
Горпина (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
Магдалина (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!
Меронія (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi міщанки. Гострохвостий в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падає.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Свiтлиця Рябкова.
Сидір Свиридович сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечiр.
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна.
Сидір Свиридович (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позiхаю?
Євдокія Корніївна (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!
Сидір Свиридович (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Євдокія Корніївна (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
Сидір Свиридович. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!
Євдокія Корніївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…
Сидір Свиридович. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Євдокія Корніївна. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?
Сидір Свиридович. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Євдокія Корніївна. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
Сидір Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Євдокія Корніївна. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
Сидір Свиридович. Ой, не пити менi хочеться; здається - їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?
Євдокія Корніївна. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?
Сидір Свиридович. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Євдокія Корніївна. Я б їла хвиги.
Сидір Свиридович. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.
Євдокія Корніївна. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
Ті самі й Башмачниця.
Башмачниця (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!
Сидір Свиридович. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Євдокія Корніївна. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.