Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Фінікієць підступив навшпиньках і, впавши перед фараоном на коліна, прошептав:
— Коли ти, володарю, зволиш підписати угоду з достойним Гірамом, Тір, і Сідон складуть до ніг твоїх усі свої скарби…
Рамзес нахмурив брови, йому не сподобалось зухвальство фінікійців, які осмілилися ставити йому умови. Тому він холодно відповів:
— Я подумаю і дам Гірамові відповідь. Можеш іти, Дагоне.
Коли фінікієць вийшов, Рамзес знову замислився… В його душі зростало невдоволення.
«Ці гендлярі, — міркував він, — вважають мене своїм… ба навіть насмілюються спокусити мене мішком золота, щоб змусити підписати угоду!.. Не знаю, чи котрий із фараонів допустив би таке зухвальство?.. Годі!.. Люди, які падають ниць перед посланцями Ассара, не можуть казати мені: «Підпиши, тоді дістанеш…» Дурні фінікійські пацюки, які, пробравшись до царського палацу, вважають його своєю норою».
Чим довше він думав, чим докладніше пригадував собі поводження Гірама й Дагона, тим більше охоплював його гнів.
«Як вони сміють?.. Як вони сміють ставити мені вимоги?..»
— Гей!.. Тутмосе!.. — гукнув він.
В цю ж мить став перед ним улюбленець.
— Що накажеш, повелителю мій?
— Пошли котрогось із молодших офіцерів до Дагона, нехай скаже йому, що він більше не буде моїм банкіром. Надто дурний він, щоб займати таке високе становище…
— А кому ж ти виявиш таку честь?
— Ще не знаю, Треба буде знайти когось з єгипетських або грецьких купців… В крайньому разі звернемося… до жерців.
Звістка про це облетіла всі царські палаци, і не минуло й години, як поширилася по всьому Мемфісу. По всьому місту говорили, що фінікійці впали в неласку у фараона, а надвечір люди почали вже розбивати крамниці ненависних чужоземців.
Жерці полегшено зітхнули. Гергор навіть відвідав святого Мефреса і сказав йому:
— Серце моє передчувало: наш володар відвернеться від цих невірних, що смокчуть кров народу. Я гадаю, що йому треба якось виявити нашу вдячність…
— І, може, ще й розчинити двері до наших скарбниць? — різко спитав святий Мефрес. — Не поспішай, достойний отче… Я розгадав уже цього молодика, і горе нам, якщо ми хоч раз дозволимо йому взяти гору над собою…
— А коли він порве з фінікійцями?..
— То сам і виграє на цьому, бо зможе не платити їм боргів, — відповів Мефрес.
— А мені здається, — сказав, подумавши, Гергор, — що зараз саме слушна хвилина здобути ласку молодого фараона. Він запальний у гніві, але вміє бути вдячним… Я в цьому пересвідчився…
— Що не слово, то помилка, — перебив упертий Мефрес. — Насамперед цей царевич ще не фараон, бо не коронувався в храмі… По-друге, він ніколи не буде справжнім фараоном, бо гордує посвятою в сан верховного жерця… І, нарешті, не ми потребуємо його ласки, а він потребує ласки богів, яких зневажає на кожному кроці…
Мефрес задихався від гніву, але, перевівши дух, говорив далі:
— Він пробув місяць у храмі Гатор, навчався найвищої мудрості і відразу ж після цього заприязнився з фінікійцями. Більше того, відвідував храм Ашторет і викрав звідти жрицю, що суперечить законам всіх релігій… Потім він прилюдно насміхався з моєї побожності… Він змовлявся з такими ж, як і сам, легковажними людьми і з допомогою фінікійців вивідував державні таємниці… А тільки-но вступив на трон, не те кажу, — ледве ступив на перші приступки трону, як уже ганьбить жерців, підбурює селян і воїнів і поновлює зв’язки з своїми приятелями-фінікійцями… Чи ти, достойний Гергоре, забув про все це?.. А якщо пам’ятаєш, то невже не розумієш небезпеки, що загрожує нам від цього молокососа?.. Адже він тримає стерно державного корабля, який пливе між чорториїв і скель. Хто мені поручиться, що цей безумець, який учора покликав до себе фінікійців, а сьогодні посварився з ними, не зробить завтра чогось такого, що наразить усю державу на згубу?..
— Ну і… що?.. — спитав Гергор, пильно глянувши йому в очі.
— А те, що у нас немає причини виявляти йому вдячність, а насправді — слабкість. А оскільки він хоче притьмом грошей, не дамо грошей!..
— А… а далі що?.. — знов спитав Гергор.
— А далі буде правити собі державою і збільшувати військо без грошей, — роздратовано відповів Мефрес.
— А… а якщо його зголодніле військо почне грабувати наші храми?.. — знову спитав Гергор.
— Ха-ха-ха! — розреготався Мефрес.
Раптом він споважнів і, вклонившись Гергорові, сказав насмішкуватим тоном:
— Це вже справа твоя, достойний Гергоре… Людина, що стільки років, як ти, правила державою, повинна була підготуватися до такої небезпеки.
— Припустімо, — сказав поволі Гергор, — припустімо, що я знайшов би засоби проти небезпеки, яка загрожує держави Але ти сам, достойний отче, зміг би, як найстарший верховний жрець, дати відсіч тому, хто зневажає жерців і храми?..
Якусь мить вони дивилися один одному в очі.
— Ти питаєш, чи зміг би я? — відповів Мефрес — Чи зумію?.. Цього навіть не треба вміти. Боги вклали мені в руки блискавку, яка знищить кожного зухвальця.
— Тихо!.. — шепнув Гергор. — Хай буде так…
— За згодою чи без згоди найвищої ради жерців, — додав Мефрес. — Коли човен перекидається, не час розмовляти з веслярами.
Обидва розсталися в похмурому настрої. Того самого, дня ввечері їх покликав фараон.
Вони прийшли в призначений час, кожен окремо, низько вклонилися фараонові і стали по кутках, не дивлячись один на одного.
«Невже посварилися? — подумав Рамзес. — Це було б непогано».
За хвилину увійшли святий Сем і пророк Пентуер. Тоді Рамзес сів у крісло, що стояло на помості, показав чотирьом жерцям на низькі ослони проти себе і сказав:
— Святі отці! Я не кликав вас досі на раду, бо всі мої накази стосувалися виключно військових справ…
— Це твоє право, святий володарю, — сказав Гергор.
— Я зробив, що міг за такий короткий час, щоб зміцнити оборонні сили держави. Я відкрив дві нові офіцерські школи і відновив п’ять розпущених полків…
— Це твоє право, володарю — озвався Мефрес.
— Про інші зміни в війську я не згадую, бо вас, святих людей, ці речі не цікавлять…
— Ти кажеш правду, володарю, — зауважили разом Гергор і Мефрес.
— Але є інша справа, — вів далі фараон, задоволений згідливістю сановників, від яких сподівався заперечень. — Наближається день поховання мого божественного батька, а в скарбниці немає достатніх коштів…
Мефрес підвівся з ослона.
— Осіріс-Мер-Амон-Рамзес, — почав він, — був справедливим володарем, який забезпечив своєму народові довголітній мир, а богам — славу. Отже, дозволь, повелителю, щоб поховання цього побожного фараона храми взяли на себе.
Рамзеса XIII здивувала й зворушила така шана, виявлена до його батька. Якусь мить він мовчав, ніби не міг знайти відповіді, і нарешті сказав:
— Я дуже вдячний вам за честь, виявлену до мого рівного богам батька. Даю згоду на таке поховання і ще раз дуже вам дякую…
Фараон замовк, підпер голову рукою і замислився, ніби борючись в душі з самим собою. Раптом він підвів голову: обличчя його пожвавішало, очі заблищали.
— Я дуже зворушений, — почав він, — доказом вашої доброзичливості, святі отці. Якщо вам така дорога пам’ять мого батька, то ви, певно, не можете погано ставитись і до мене…
— Невже ти, володарю, сумніваєшся в цьому?.. — перебив верховний жрець Сем.
— Ти кажеш правду, — вів далі фараон. — Я несправедливо підозрівав вас в упередженості до мене… Але зараз я хочу це виправити, отже, буду з вами щирим…
— Нехай боги благословлять тебе, святий володарю!.. — мовив Гергор.
— Я буду щирим. Мій божественний батько через похилий вік, хворобу, а може, й жрецькі обов’язки не міг віддавати стільки сил і часу справам держави, скільки можу я. Я молодий, здоровий, вільний, отже, хочу й буду правити сам. Як полководець мусить командувати своїм військом на власний розсуд і за власним планом, так і я правитиму державою. Така моя тверда воля, і від цього я не відступлюся. Але я розумію, що, хоч би я був найдосвідченішим, я не обійдуся без вірних слуг і мудрих порадників. І тому я інколи питатиму вашої думки в різних справах…
