Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
І все-таки поблизу хтось був.
Вдаючи, що ще спить, він згадав, де залишив зброю. Меч лежав не дуже близько, за ним треба було ще тягнутися. А ніж був поруч. Його пальці намацали горіхову ручку. Він обережно взяв ножа в руку, намагаючись не робити різких рухів. Невідомий знаходився зліва від нього. Одного стрибка, мабуть, буде достатньо.
Він обережно подивився в ту сторону — і з подивом побачив Келен. Вона сиділа, спершись на колоду, і дивилася на нього. На багатті смажився кролик.
Річард сів.
— Що ти тут робиш? — Обережно запитав він.
— Можна з тобою поговорити?
Річард прибрав руку з ножа, витягнув затерплі ноги, став розтирати їх.
— Я думав, ми вже про все поговорили. — Він тут же пошкодував про свої словах, побачивши, з яким болем подивилася на нього Келен.
— Вибач, — продовжував він, пом'якшуючись. — Звичайно, можна поговорити. Про що ти хотіла?
Келен знизала плечима.
— Ти знаєш, я багато думала… — Вона взяла довгу березову гілку, яку Річард вчора підібрав на підпал, і стала обдирати шматочки кори. — Учора, після того як я пішла, у тебе сильно боліла голова…
— Як ти дізналася?
Вона знову знизала плечима.
— Я завжди бачу по очах, коли в тебе болить голова.
Голос її був тихим і м'яким.
— Ще я знаю, що останнім часом ти мало спиш, через мене. Тому я вирішила, перш ніж… перш ніж піти, постерегти, поки ти будеш спати. Тому я і прийшла сюди, під дерева, де могла охороняти тебе. — Келен дивилася на гілку, з якої продовжувала обдирати кору. — Мені потрібно було впевнитися, що ти хоч трохи поспиш.
— Так ти просиділа тут всю ніч? — Річард не смів повірити словам.
Келен кивнула, не дивлячись на нього.
— А поки я охороняла тебе, я вирішила поставити пастку, як ти мене вчив, подивитися, чи не зловлю чогось тобі на сніданок. І поки я сиділа тут, ще багато про що передумала. Найбільше я плакала. Я не можу винести того, що ти думаєш, ніби я зрадниця. Мені боляче, і мене це злить.
Річард вважав за краще мовчати, поки Келен підбирає потрібні слова. Він не знав, що сказати, і боявся, що, якщо скаже щось не так, вона знову піде. Келен між тим здерла з гілки ще шматок кори і кинула в багаття, кора відразу спалахнула.
— А потім я ще подумала над твоїми словами і зрозуміла, що повинна розповісти тобі, як тобі слід поводитися при зустрічі з королевою. Крім того, мені треба тобі сказати, яких доріг слід уникати, а де можна йти. Я все думала, що мені тобі розповісти ще, щоб не забути нічого важливого. І перш ніж встигла про все це подумати, я зрозуміла, що ти був правий. У всьому.
Річарду здалося, що вона ось-ось заплаче, але вона не заплакала. Вона просто продовжувала крутити в руках гілку і уникала його погляду. Вона мовчала. А потім раптом задала несподіване запитання:
— По-твоєму, Шота гарна собою?
Він посміхнувся.
— Так, але ти краща.
Келен посміхнулася у відповідь і відкинула волосся.
— Мало хто наважилися б сказати це… — Вона знову зупинилася. Її таємниця стояла між ними. І знову вона заговорила: — Є стара приказка у жінок, може бути, ти чув її: «Не дозволяй красивій жінці вирішувати твою долю, якщо ти при цьому є чоловіком».
Річард посміхнувся і встав, щоб розім'яти ноги.
— Ні, не доводилося це чути. — Він напівсидячи сперся на колоду й склав на грудях руки. Він і не думав, що Келен буде турбуватися, чи не викрала Шота його серце. Адже Шота сказала, що вб'є його, якщо вони ще зустрінуться. Але й без цієї клятви Шоти у Келен, на його думку, не було причин для занепокоєння.
Келен відкинула гілку і встала поряд з ним. Нарешті вона заглянула йому в очі і підвела брови.
— Річард, — вона говорила тихо, майже пошепки, — цієї ночі я зрозуміла, що була дуже дурною. Раніше я боялася, що відьма вб'є мене відразу, але зараз зрозуміла, що вона майже домоглася цього. Просто я сама б за неї це зробила, дозволивши їй вирішити мою долю. А ти був у всьому правий. Мені слід було б з більшою увагою поставитися до того, що говорив Шукач Істини. — Келен опустила очі, потім знову глянула на нього. — Якщо… Якщо ще не занадто пізно, то я хотіла б повернутися до своїх обов'язків, знову стати твоїм провідником.
Річарду навіть не вірилося, що все скінчилося. Здається, він ніколи не відчував себе таким щасливим, ніколи не відчував такого полегшення. Замість відповіді він обійняв її і міцно притиснув до себе. Вона поклала голову йому на груди, потім відсторонилася.
— Річард, тепер я хотіла б поговорити з тобою ще про одну справу. Якщо ти згоден узяти мене назад, то ти повинен перш вислухати мене. Я не зможу залишатися з тобою, якщо не розповім про себе. Це пече мені серце, бо ж я повинна бути твоїм другом. Мені слід було б розповісти тобі про це з самого початку. У мене ніколи не було друзів, подібних тобі, і мені не хотілося б, щоб наша дружба припинилася. — Річард здивовано дивився на неї. — Але тепер я повинна розповісти тобі, хто я, — закінчила вона дуже тихо.
— Келен, я ж уже казав тобі, ти — мій друг, і ніщо не може змінити цього.
— Ця таємниця — може. — Келен опустила голову. — Це пов'язано з магією.
Річард не був упевнений, що йому необхідно дізнатися її таємницю. Він тільки що знову знайшов Келен, і йому зовсім не хотілося втратити її знову. Він сів навпочіпки біля багаття і зняв з вогню палицю, на якій смажився кролик. Він пишався тим, що Келен сама зуміла зловити кролика тим способом, яким він навчив її.
— Келен, твої таємниці не цікавлять мене зараз. Мене цікавиш тільки ти, от і все. Нумо, кролик готовий, поснідаємо.
Вона сіла на землю поряд з Річардом, а він відрізав ножем шматок м'яса і подав їй. М'ясо було гарячим, і вона тримала його обережно і дула, щоб остудити. Річард відрізав шматок собі і теж сів.
— Річард, коли ти в перший раз побачив Шоту, вона і справді була так схожа на твою матір?
Річард глянув на її обличчя, освітлене вогнем, кивнув і відкусив шматок м'яса.
— Твоя мати була красунею. У тебе її очі і її губи.
Річард злегка посміхнувся, згадавши про це.
— Але ж це була не вона.
— Значить, ти розсердився на Шоту за те, що вона прикинулася людиною, якою не мала права бути? За те, що вона обдурила тебе? — Келен теж відкусила шматок м'яса, вдихаючи повітря ротом, бо воно було ще дуже гарячим. Вона уважно дивилася на Річарда.
Він знизав плечима, відчувши гіркоту при спогаді.
— Так, по-моєму, це було нечесно.
Келен прожувала м'ясо і проковтнула його.
— Ось чому я повинна розповісти тобі, хто я така, навіть якщо ти після цього зненавидиш мене. Адже ти був моїм другом. Хоча я, можливо, і не заслуговувала дружби. Це ще одна причина, чому я повернулася: я не хотіла, щоб ти дізнався про це від когось іншого. Краще, якщо ти дізнаєшся все від мене. Після того як я розповім тобі все, то, якщо ти захочеш, я піду.
Річард подивився на небо. Воно ставало все світлішим. Йому захотілося, щоб Келен нічого не розповідала йому про себе, щоб все залишалося так, як є.
— Не хвилюйся. Я не збираюся гнати тебе геть. У нас же є спільна справа. Ти пам'ятаєш, що говорила Шота? У королеви ця шкатулка довго не затримається. Адже це означає тільки одне: хтось забере в неї шкатулку. Краще, якщо це зробимо ми, а не Даркен Рал.
Келен торкнулася його руки.
— Я не хочу, щоб ти ішов на пошуки, поки не вислухаєш мене. Якщо ти після цього захочеш, щоб я залишила тебе, я тебе зрозумію. — Вона пильно подивилася на нього. — Річард, я повинна сказати, що мене ніколи ще так не цікавила чиясь думка, як твоя, і, думаю, такого більше не буде. Але обійти цю таємницю не можна. З цього нічого б не вийшло. Нічого хорошого, по крайній мірі.
Йому не хотілося вірити. Повинен же бути якийсь інший вихід. Річард важко зітхнув і вимовив:
— Ну добре, давай.
Вона кивнула.
— Ти пам'ятаєш, що в Серединних Землях живуть істоти, наділені магією? І що вони не можуть відмовитися від магії, тому що магія частина їх самих?
