Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— Стосовно цього не хвилюйтеся, господине Келлі. Ми з Діаною зазвичай лягаємо пізно, — заспокоїв її Метью і нагородив своєю сліпучою посмішкою. — До речі, як вам ваш новий будинок?
У результаті активних шпигунських зусиль та розслідування, проведеного в австрійській та італійській громадах, ми виявили, що недавно Келлі придбали будинок за рогом від «Трьох Круків» у комплексі, відомому своєю оригінальною вивіскою. Хтось узяв залишки дерев’яних фігурок із різдвяних сцен, розпиляв їх навпіл і розташував на дошці. При цьому немовля Ісуса з колиски викинули, а натомість примостили туди голову віслюка Марії.
— Наразі «Віслюк та Колиска» цілком нас влаштовують, пане Ройдон. — Господиня Келлі страхітливо чхнула і відсьорбнула вина. — Спершу ми сподівалися, що імператор виділить для нас будинок у самому палаці, зважаючи на характер роботи Едварда. Але нас влаштовує й це помешкання. — На гвинтових сходах почулося розмірене гупання. — Ось і Едвард прийшов.
Спочатку в кімнаті з’явилася палиця для ходьби, потім — заляпана хімікатами рука, а після неї — так само заляпаний рукав. Решта Келлі мала так само непрезентабельний вигляд. Прямо від країв темної шапочки, що закривала його вуха, росла довга кудлата борода. Може, колись він носив капелюха, але той кудись щез. А ще він полюбляв обідати, поглинаючи харчі гігантськими порціями. Насвистуючи, Келлі увійшов до кімнати, але враз закляк, наче вкопаний, коли помітив Метью.
— Здрастуй, Едварде, — привітав його Метью, винагородивши алхіміка своєю сліпучою посмішкою. Але, схоже, Келлі і близько не був такий радий бачити його, як пані Келлі. — Як же далеко від дому довелося нам зустрітися знов!
— Як же ти примудрився… — почав було Келлі хрипким голосом, але раптом замовк і окинув поглядом кімнату. Його очі втупилися в мене, і я відчула типовий поштовх — як і належить, коли на мене дивиться демон. Але було іще дещо: неспокій та збурення ниток, що оточували його, похибки у плетиві, що його оточувало. Усе це свідчило, що Келлі був не лише демоном. Він був нестійким. Ненадійним. Алхімік скривив губи. — А, відьма…
— Імператор підвищив її ранг — як і твій. Тепер вона Ля Діоса, тобто богиня, — зауважив Метью. — Сідай, зроби ласку, дай відпочити своїй нозі. Вона непокоїть тебе в холодну погоду, наскільки я пам’ятаю.
— Що тобі від мене треба, Ройдоне? — спитав Келлі, міцно стиснувши свою палицю.
— Він прийшов сюди за дорученням королеви, Едварде. Я вже встигла влягтися спати, — жалісно повідомила Джоана. — Я так мало відпочиваю. А через цю жахливу пропасницю мені не вдалося познайомитися з усіма нашими сусідами. Чому ж ти не сказав мені, що поруч із нами живуть англійці? Ти увесь час проводиш у своїй вежі. А я сиджу тут одна, не маючи змоги поговорити рідною мовою…
— Йди спати, люба, — сказав Келлі, відпускаючи Джоану. І візьми з собою вина.
Із нещасним виразом обличчя пані Келлі слухняно пошкандибала геть. Важко бути англійкою в Празі без друзів та родини, а ще важче, коли твій чоловік працює у такому місці, куди тебе не пускають. Коли вона пішла, Келлі поплентався до столу й усівся в крісло, в якому сиділа його дружина. Із болісною гримасою вмостивши свою хвору ногу в зручне положення, він прикипів до Метью лиховісним поглядом своїх темних очей.
— Скажи мені, що я маю зробити, щоб спекатися тебе, — відверто заявив він. Може, Келлі й не поступався своєю хитрістю Кіту, але він і близько не мав його шарму.
— Ти потрібен королеві, — так само відверто відповів Метью. — А нам потрібна книга, яка належить Ді.
— Яка іще книга? — швидко спитав Келлі. Надто швидко.
— Ти — видатний шарлатан, але брехун із тебе, як з собачого хвоста сито, Келлі. І як тобі вдається поєднувати два в одному? — Метью рвучко закинув свої довгі, взуті в чоботи ноги, на стіл. Коли п’яти вдарилися об поверхню, Келлі аж скривився.
— Якщо доктор Ді звинувачує мене в крадіжці, — пирхнув Келлі, — то я наполягатиму, щоб ця справа розглядалася в присутності імператора. Він не потерпить, щоб зі мною так поводилися у моєму ж домі.
— Де книга, Келлі? У твоїй лабораторії? Чи у спальні Рудольфа? Я знайду її і без твоєї допомоги. Але якщо ти повідаєш мені свою таємницю, то я, можливо, не стану порушувати інші питання. — Метью змахнув крихту зі своїх бриджів. — Конгрегація незадоволена твоєю нинішньою поведінкою. — Палиця Келлі зі стуком упала на підлогу. Метью чемно підняв її і приставив потертий кінець до шиї алхіміка. Саме в це місце ти вперся своєю палицею шинкареві з постоялого двору, коли погрожував убити його? Як необачно й нерозумно з твого боку, Едварде! Усі ці привілеї та пишнота вдарили тобі в голову. — Метью опустив палицю на чималеньке черево Келлі й уперся нею в нього.
— Я нічим не можу тобі допомогти, — сказав Келлі і скривився від болю — то Метью сильніше натиснув на палицю. — Це істинна правда! Імператор забрав у мене книгу, коли… — Келлі замовк і потер рукою очі, немов сподіваючись стерти з поля свого зору вампіра, що сидів напроти.
— Коли що? — спитала я, нахиляючись уперед. Коли я доторкнулася до Ешмол-782 в Бодлійській бібліотеці, то відразу ж зрозуміла, що щось змінилося.
— Ти, напевне, знаєш про цю книгу більше, ніж я, — визвірився на мене Келлі, блиснувши палаючими ненавистю очима. — Ви, відьми, не здивувалися, коли прочули про існування цієї книги, але розпізнав і знайшов її демон!
— Я втрачаю терпіння, Едварде. — Дерев’яна палиця тріснула в руках Метью. — Моя дружина поставила тобі запитання. Відповідай.
Келлі повільно окинув Метью переможним поглядом і зіштовхнув зі свого пуза гостряк палиці. — Ти ненавидиш відьом — принаймні всі так вважають. Але тепер я бачу, що у тебе, як і в Герберта, є слабкість до цих створінь. Ти закоханий в неї, як я й казав Рудольфу.
— Герберт? — спитав Метью тоном, позбавленим емоцій.
Келлі кивнув.
— Він приїздив, коли Ді був іще в Празі. Розпитував про цю книгу й пхав носа в мої справи. Рудольф дозволив йому розважитися з однією відьмою зі Старого Граду — сімнадцятирічною дівчиною, дуже гарною, з рудувато-рожевим волоссям та блакитними очима, як у твоєї дружини. Відтоді її ніхто не бачив. Але тієї Вальпургієвої ночі було гарне багаття. Герберту надали честь розпалити його. — Келлі перевів свій погляд на мене. — Цікаво, а чи буде цього року велике багаття?
Нагадування про давню традицію спалювати відьму на честь приходу весни стало для Метью останньою краплею. Не встигла я збагнути, що відбувається, як він ухопив Келлі й висунув його наполовину з вікна.
— Поглянь униз, Едварде. Тут падати невисоко. Боюся, ти залишишся живим, хоча пару кісток гарантовано зламаєш. Я підберу тебе і віднесу до твоєї спальні. Там, безперечно, також є вікно. Насамкінець я знайду місце достатньо високе, щоб переламати твій жалюгідний скелет навпіл. Доки це станеться, кожна кістка твого тіла буде розтрощена на друзки, а ти встигнеш розказати мені все, що мені потрібно знати. — Коли я підвелася, Метью глянув на мене почорнілими очима. — Сядь. — Він глибоко вдихнув. — Будь ласка. — Я сіла.
— Книга Ді мерехтіла сяйвом міці й влади. Я відчув її запах, щойно він зняв із полиці в Мортлейку. Сам він і гадки не мав про значущість цього манускрипту, зате це добре затямив я. — Тепер Келлі заторохтів так, що його було не зупинити. Коли він замовк, щоб перевести подих, Метью струснув його. — Власником книги був відьмак Роджер Бекон, і він цінував її понад усе. Його ім’я є на титульній сторінці, разом із написом «Verum Secretum Secretorum».
— Але то ніякий не «Secretum», — заперечила я, згадавши популярний свого часу середньовічний твір. — То енциклопедія. А цей твір має алхімічні ілюстрації.
— Ті ілюстрації є не чим іншим, як ширмою, за якою криється істина, — з присвистом видихнув Келлі.
— І про що ж в тій книзі йдеться? — спитала я, збуджено піднявшись із крісла. Цього разу Метью не став мене зупиняти. І втягнув Келлі назад до приміщення. — Ви змогли прочитати текст?
— Можливо, — відповів алхімік, випрямляючись і поправляючи свою одежу.
