Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Те, що ми робимо, досить просто. Це, правда, звучить дуже дивно для тих, хто не живе з цим. Все, що пов'язано з чарами Серединних Земель, повинно здаватися тобі дивним.
Він подумав, що «дивно» — не зовсім точне слово. Потрібне слово, мабуть, було б «моторошним».
— Крім того, — продовжувала Келен, — ми, сповідниці, незалежні, а люди цього не люблять. Чоловіки нас не сприймають за те, що ніхто з них не може керувати нами або просто вказувати, що робити. Жінки не приймають нас тому, що ми не живемо їхнім життям, не живемо, як живуть жінки за звичаєм. Ми не піклуємося про чоловіків і не підкоряємося ім. Усім здається, що у нас особливі права. Наше довге волосся — знак нашої самостійності, а більшість жінок мають носити коротке волосся в знак свого підлеглого становища як чоловікові, так і тим, хто займає більш високе становище. Тобі все це може здатися дрібницею, але тільки не нашим людям, неважливо, мають або не мають вони відношення до влади. Якщо жінка носить пасма довші, ніж належить за її статусу, то в разі покарання її статус може знизитися. В Серединних Землях довге волосся у жінки — символ влади, майже виклик. Це означає, що ми робимо, що захочемо, нікому не підкоряємося і для всіх представляємо загрозу. Про щось подібне свідчить для оточуючих людей і твій меч. Жодна з Сповідниць не носить коротке волосся, і людей дратує, що ніхто не може нас змусити зробити це. Іронія полягає в тому, що насправді ми куди менш вільні, ніж вони, але вони не помічають цього. Ми беремо на себе найнеприємніші обов'язки заради їх же блага, і при цьому ми не можемо вільно розпоряджатися навіть своїм життям. Ми — полонянки власних чар.
Поки Келен доїдала м'ясо, Річард думав про те, яка це насмішка долі, що сповідниці дарують свою любов найстрашнішим злочинцям, але не можуть подарувати її нікому за власним вибором. Він бачив, що є ще щось: вона сказала не все, що хотіла.
— Мені подобається твоє довге волосся. Вони тобі йде.
Келен посміхнулася.
— Дякую. — Вона кинула кістки у вогонь, в задумі задивившись на багаття, потім — на свої руки.
— І крім того, є ще одне важливе питання: як нам вибрати собі пару.
Річард доїв м'ясо і теж кинув кістку в багаття. Йому не сподобалися її слова.
— Вибрати собі пару? Що ти хочеш цим сказати?
Вона продовжувала дивитися на руки, точно сподіваючись знайти там відповідь.
— Коли сповідниця досягає віку зрілого материнства, вона повинна вибрати собі пару. Сповідниця може вибрати будь-якого чоловіка, якого захоче, навіть вже одруженого. Вона може довго блукати Серединними Землями в пошуках підходящого батька для своїх дочок, чоловіка сильного або, можливо такого, який здається їй красивим. Це вже як захоче. Чоловіки бояться сповідниць, які шукають пару. Ніхто не хоче, щоб його вибрали, щоб до нього доторкнулися. Жінки бояться тому, що не хочуть, щоб обрали їх чоловіка, брата чи сина. І всі знають, що не можуть нічого вдіяти. Сповідниці підпорядкують собі всіх, хто завадить їм зробити їх вибір. Люди бояться мене, по-перше, тому, що я Мати-сповідниця, по-друге, тому, що мені вже давно пора зробити вибір.
Річард все ще чіплявся за свої мрії і надії.
— Але якщо ти зацікавиш когось і цей хтось зацікавить тебе?
Вона сумно похитала головою.
— У сповідниць немає друзів, крім інших сповідниць. Тут все просто. Ніхто ще не відчував почуття прихильності до сповідниці. Всі чоловіки бояться нас. — Але вона змовчала, що тепер це вже було не зовсім так просто. Голос її знову затремтів. — З юних років нас вчать, що чоловік, якого ми вибираємо, повинен бути сильним, щоб діти, яких ми народимо, теж були сильними. Але він не повинен бути нам по серцю, бо ми руйнуємо його особистість. Ось чому нічого не вийде у… у нас з тобою.
— Але… чому? — Він намагався чинити опір її словам, її владі.
— Тому, що… — Вона відвернулася, більше не в силах приховувати свою біль. Зелені очі наповнилися сльозами. — Тому, що під час пристрасті влада сповідниці над магічним даром ослабне, і вона, навіть мимоволі, направить на коханого свою силу. І тоді це буде вже не та людина, яка їй подобалася. І для неї немає можливості не допустити цього. Ніяких. Він буде належати їй, але зовсім не так, як вона того хотіла. Бажаний чоловік буде з нею, але тільки через її чарівну силу, а зовсім не за своїм вибором, не зі своєї доброї волі. Він перетвориться на порожній посуд, в якому буде тільки те, чим вона наповнила його. А жодна Сповідниця не бажала б такої долі для свого обранця.
Ось чому сповідниці з незапам'ятних часів тримаються окремо від чоловіків, боячись закохатися. Хоча нас вважають безсердечними, насправді це не так. Просто ми всі боїмося того, що може зробити з коханим наш дотик. Деякі сповідниці вибирали чоловіків, яких ніхто не любить або навіть ненавидять. Щоб не погубити людину з добрим серцем. Хоча такий вибір був у небагатьох, але це їхня справа, і вони мають на це право. Жодна сповідниця не засудить іншу за такий вибір, вона все зрозуміє. — Очима, повними сліз, Келен подивилася на нього, і в погляді її було благання, щоб і він її зрозумів.
— Але… я міг би… — Він не знав, як йому бути зі своїм серцем.
— Але я не могла б. Адже для мене це було б так само, як коли ти хотів побачити свою матір, а замість цього побачив Шоту, яка прикинулася твоєю матір'ю. Прикинулася, але не була. Це лише видимість любові. Розумієш? — Скрикнула Келен. — Хіба це могло тобі принести справжню радість?
Річард відчув, що її слова розбивають на друзки його надії, а з ними і його серце.
— О духи, — сказав він, — чи не про це говорила тоді Шота? Чи не це вона мала на увазі, коли сказала, що ти була на волосок від того, щоб направити на мене свою магічну силу? — Тон його був холоднішим, ніж йому б хотілося.
— Так. — За її голосу відчувалося, що вона намагається не заплакати. — Прости мене, Річард. — Келен зціпила пальці рук. — Я ще ні до кого не ставилася так, як до тебе. Мені так хотілося бути з тобою. Я навіть майже забула, хто я така, мені це було майже все одно. — Сльози з'явилися на її щоках. — Але тепер-то ти розумієш, яка небезпечна моя влада? Розумієш, як легко могла би я погубити тебе? Якби ти не зупинив мене… ти б пропав.
Він відчув гостру жалість до неї і до її положення, до її безсилля перед усім цим. Він відчув і власний біль, біль втрати, нехай і втрачати йому, як виявляється, було нічого. Адже вона ніколи не могла б належати йому, або точніше, він не міг належати їй. Все виявилося порожньою мрією.
Зедд намагався застерегти його, врятувати від цього болю. Чому він не прислухався? Чому він був настільки дурний і самовпевнений, що понадіявся що-небудь придумати? Він знав, чому. Він повільно встав я підійшов до багаття, так, щоб Келен не помітила його сліз. Впоравшись з собою, він знову заговорив:
— А чому ти весь час говорила про дочок? Чому тільки дівчата? Хіба у сповідниць не народжуються хлопчики? — Річарду здалося, що голос його став схожий на скрегіт.
Він слухав, як потріскує вогонь багаття. Келен довго не відповідала. Почувши, що вона плаче, Річард повернувся до неї. Вона підняла голову і простягла руку, щоб він допоміг їй встати. Піднявшись, вона притулилася до дерева, відкинула з обличчя волосся і встала, схрестивши руки.
— Так, сповідниці народжують і хлопчиків. Зараз — не так часто, як раніше, але все ж народжують. — Вона кашлянула. — Але у дітей чоловічої статі магічна влада розвинена ще сильніше: їм навіть не потрібно часу, щоб відновити свою силу. Іноді ця сила стає для них усім, розбещує їх. Це наслідок помилки, зробленої чарівниками. Вони вибирали жінок певним чином, але не подумали про те, що магічна сила може стати самостійною. Вони не передбачили, як дар цей буде передаватися нащадкам, і не врахували, що у чоловіків він може розвинутися інакше, ніж у жінок. Давним-давно декілька чоловіків-сповідників об'єдналися і створили страшне царство жорстокості. Тоді настали «темні часи». Той час схожий на нинішній, коли з'явився Даркен Рал. Нарешті чарівники добралися до Сповідників і знищили їх. Багато чарівників загинуло. З тих пір чарівники залишили спроби правити державами. Занадто багато хто з них загинули через це. Зараз вони намагаються тільки служити людям, допомагати їм, коли це потрібно. Але більше вони ніколи не втручалися в справи правителів без крайньої необхідності. Вони отримали гіркі уроки.
