Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
10) '?????? '??? ???????? ???? '????, '??????, ?????? '??????, '???????? ??? '??????? ??? ????? '???????????? ???????????? ???????? — Житиє Григория Амаст. гл. 43-Васильевский Русско-візантійскія изслЂдованія (текста і коментар). Житиє Стефана Сурозького-ibidem с. 100-1, чудо 3; про нього ibid. с. CCLXXXIX і далї, і новійше: Вестберґ О житіи св. Стефана Сурожскаго (Виз. Временникъ 1907) чудо не має слїдів пізнїйшої фабрикації, виключивши слова : „изъ Новаграда“ : „По смерти же святаго мало лЂтъ миноу, пріиде рать велика роусская изъ Новаграда, князь Бравлинъ силенъ зЂло“.
11) ?? ???? ???????? ???????? ???????????? ??? ?'?? '??????? ??? ????????? ?????? ????????? ?????????? — властиво : „нарід, про котрий так часто говорено, котрий переходить всї иньші що до нелюдськости й охоти до убивання“ — Photii epistolae ed. Valetta с. 178.
12) Вона була перейнята ними з візантийських джерел і хибно датована 866 роком.
13) ?????? ?????? '??????i??? ?? ??? ????????? ??????????? ??? '????????? ???????? ???? '??????????? ??????????? — Lexicon Vindobonense c.208.
14) Мізийських Словян і Болгар зве він їх власними іменами.
15) ???? '?? ???????? ????????? ??????? ?????????, гл. 19, видана у Міня Patrologiae cursus, series graeca т. 107.
16) Annales Bertiniani в Monumenta Germaniae historica, Scriptores I c. 434. Лїтература сього важного доказу норманської теорії вказана в екскурсї II.
17) Низше побачимо, що се число — коло двадцяти досить трівко тримаєть ся в серединї Х в.
ХОЗАРСЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДОГАДИ ПРО ЇЇ ВПЛИВ НА ПОЛЇТИЧНУ ОРГАНЇЗАЦІЮ РУСИ. РОЛЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЦЕНТРІВ. ВАРЯЗКІ ДРУЖИН Й ЇХ ЗНАЧІННЕ, РОЗВІЙ КНЯЖОЇ ВЛАСТИ
В результатї завязки державного житя київського відсовують ся гень за межі IX віка, і орґанїзація сильного війська і князївської власти в Київі (що мусїла випередити всякі підбивання сусїдів і далекі походи) іде в глубину VIII в., або й ще далї. Ми таким чином, ідучи назад, наближаємо ся до тих часів, коли за першим Sturm-und Drang-періодом словянської кольонїзації наступили спокійнїйші часи на середнїм Поднїпровю — десь в VI-VII в., і могла розвинутись наново торговля й інтензивнїйший господарський промисел. Тодї м о г л а наступити на сам перед серед ріжних проб оборони та воєнна десяточна орґанїзація, а далї — мусїв розвинутись і князївсько-дружинний устрій; се сталось би — найпізнїйше в VIII віцї.
Можна б ще піднести, як хронольоґічний момент, що в лєґендї про хозарську зверхність над Київом виступає в ширшій версії київська громада — Поляне, про князя нема згадки. Коли б можна було покладатись на детайлї сеї лєґенди, з неї виходило-б, що в ті часи, як Хозари підбили під свою зверхність Київ, там ще не було сильної князївської власти, хозарська-ж зверхність могла зявитись тут десь в другій половинї VII чи в першій половинї VIII в. -найдальше. Але на детайлї народньої традиції покладатись не можна, особливо на таку подробицю, як у данїм разї.
Що Поляне дїйсно якийсь час були під зверхністю, чи полїтичним впливом Хозарів, се можна приймати за певне: крім народньої традиції про дань 1), переказаної в Повісти, про се ж свідчить хозарський титул „кагана“, що прикладав ся до київських, взагалї до руських князїв (в слові Іларіона XI в.-великий каган Володимир, в Слові о полку Ігоревім — каган Олег, у ібн-Русте й ин. король Руси зветь ся хакан-Рус). Він і давнїйше, видно, уживав ся князями: руський король, призвищем хакан (себ то каган), що посилав 839 р. своїх послів до імператора Теофіля, був, правдоподібно, теж київський князь (про хозарського кагана нїяк не можна тут думати, бо з ним Візантия мала близькі й вигідні зносини через кримські провінції, й не потрібувала-б пересилати його послів аж через західню імперію, як то стало ся з тими руськими послами 839 р.). Про те, як Кияне вибили ся з під хозарської зверхности, автор Повісти вже не знав нїчого (сама лєґенда про хозарську дань переховалась як приповідка, привязана до ріжницї меча й шаблї, й віщує пізнїйшу побіду Киян над Хозарами). Сей факт може свідчити тільки, що се стало ся дуже давно. В усякім разї на початках IX в., коли князївсько-дружинний устрій прийшов до значного розвою, хозарської зверхности над Київом не могло бути.
В сїй хозарській зверхности пробувано вказати важний поворотний момент в утворенню Руської держави: коли стала упадати сила Хозарської держави, що опікувала ся торговлею, торговельні міста мусїли подбати самі про своє забезпеченнє, й се змусило їх до орґанїзації воєнних сил 2). Се дуже привабне обясненнє дало-б нам і хронольоґічний вихідний момент, та тільки воно зовсїм ілюзоричне. Хозарська держава меньше всього була полїцейською новочасною державою і дуже мало могла впливати на відносини далеких словянських племен Поднїпровя 3). Тутешнї богатші, торговельні міста мусїли дбати про забезпеченнє своїх інтересів і їх охорону зовсїм незалежно від хозарської власти, хоч би й були ще під хозарською зверхністю. І найбільший торговельний центр — Київ мусїв думати ще скорше, нїж упала сила Хозар, над забезпеченнєм свого місцевого торгу й свобідної комунїкації по торговельним дорогам, скоро тільки такий торговий рух почав розвивати ся, — а се вкінцї мусїло само собою привести до розвою воєнних сил й сильної княжої власти.
Виходячи з понятя про торговлю як движучу силу, що в тих обставинах дрібного натурального господарства одна збирала засоби, капітали в їх тодїшнїх формах і давала імпульс до творення нових форм суспільного ладу, нових відносин суспільних і полїтичних, — ми можемо собі представити, як забезпеченнє торговельних зносин і вигід торговлї мусїло потягнути за собою утвореннє певної полїтичної системи. Забезпеченнє торговельних доріг само собою мусїло потягнути за собою будову в найбільше небезпечних місцях, або в більших центрах торговлї „городків“, де київські князї саджали „своїх мужів“, а найбільше неспокійні племена приходило ся при тім „примучувати“. Контрібуції й дани, які при тім зберали ся з них, і саме примучуваннє, получене з забираннєм людей в неволю, давало цїнний запас товарів київській купецькій дружинї, і се мусїло заохочувати київських князїв до розширення сих примучувань і -„полюдий“ — походів за данею на примучені і замирені вже території. В парі з тим ішли все дальші походи, морем і суходолом. І сї також теребили торговельні дороги (бачимо наприклад, що походами на візантийські землї здобували ся ріжні полекші для руської торговлї на Візантию), але ще більше мали на метї здобичу, та й добру службу служили повазї київських князїв — зміцняючи їх власть і впливи. Так в тїснім звязку з охороною київської торговлї виросла б державна система, що як з одного боку служила інтересам торговлї і зверхньої купецько-вояцької верстви, так з другого боку сама стає цїлею для правительства й дружини, що правила сею системою й жила з її доходів.
Такий характер має київська державна система Х в. і се може служити на попертє гадки, що власне інтереси торговельні, потреби і рахунки київського купецького патриціату послужило тою пружиною, що пустила в рух полїтичне житє Київа і його системи 4). Але так схематично-правильно під впливами одного торговельного фактора вона, розумієть ся, не розвивала ся, бо він не впливав ізольовано-одиноко. Ті воєнні сили, на котрі опирала ся торговельна дїяльність Київа, вносила нераз сильні пертурбації, бо були занадто незалежні від неї, приходячи в житє київської громади звідки инде.
На зустріч запотрібоваванню Київа в воєнних силах ішло їх предложеннє з далекої скандинавської vagina gentium.
Від першої половини IX в. він міг користувати ся для своіх сил найкращими дружинними контінґентами з скандинавських виходнїв-„Варягів“. Тим часом як одні ватаги Норманів прямували на береги Франції та Анґлїї, иньші пускали ся за грошима й здобичею в „східнї краї“ (Austrvegr). Наша лїтопись переказує, що на певний час Варяги підбили собі новгородських Словен, Кривичів і сусїднї фінські народи і збирали з них дань. Иньші ватаги їх пускали ся далї на полудень, шукаючи добрих оказій, воєнних успіхів і здобичи в самостійних воєнних заходах чи в службі місцевих династів та громад. Київські князї, чи може старшини, так само старшина иньших значнїйших торгових гнїзд на великім Днїпровім шляху могли брати їх для оборони своєї чи своїх караванів; сї гнїзда служили етапами, де збирали ся сї варязькі авантуристи і з них проторювали собі дорогу далї до моря і за море. Київ служив їм стацією до Візантиї, куди Варяги пускали ся в походи з київськими князями, а пізнїйше (особливо в XI в.) і на службу. Швендяло їх сею дорогою потім так багато, що Днїпро став „путем із Варяг в Греки“ уже в перший половинї Х в., коли Константин з уст прихожих Норманів записав під іменем „руських“ кілька норманських назв Днїпрових порогів 5). На сїм шляху Київ був головним пристановищем для Варягів і варязькі ватаги заважили тут велико і в ріжних ролях мусїли виступати. Завдяки тільки варязьким дружинам завязки полїтичної орґанїзації, які були в Київі і його близших околицях, могли так скоро вирости і поширити ся, обхопити таку величезну просторонь і звязати її в досить міцну систему. Чи варязькі конунґи при тім засїдали і на київськім княжім столї, сього не можемо сказати напевно, не вірячи в лїтописні оповідання, але й незалежно від того варязькі дружини, приймаючи участь в місцевих відносинах, суперечках і війнах, не раз, певно, тримали в своїх руках правлїннє, роспоряджало долею міста й його людности. Згадати такі епізоди, як прихід Володимира або Ярослава на Київ з варязькою силою, або повстаннє Новгородцїв против варязьких дружин за Ярослава, що закінчило ся крівавою різнею, заданою Новгородцям Ярославом.
