Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди - Солдатенко Валерій Федорович
Власну ж незговірливість, чи то пак принциповість, прагнення вибороти реальні важелі для українізації республіки В. Винниченко розцінює як привід, з якого скористалися Л. Троцький, його прибічники і домоглися перемоги над поміркованою щодо України позицією В. Леніна, змогли дезавуювати досягнуті в лютому 1919 р. українсько-російські домовленості 984.
Однак повернемося до подій, пов’язаних із діяльністю місії С. Мазуренка, і звернемо увагу на такі моменти.
На вже згаданому засіданні переговірників 4 лютого 1919 р. В. Менжинський від імені російської делегації заявив про згоду перенести подальшу роботу до Харкова й пообіцяв негайно передати зміст домовленостей «до відома Директорії й уряду Раковського-Пятакова» 985.
Невідомо, чи дійшов документ у московському варіанті до Вінниці, а якщо й дійшов, то чи потрапив до рук Голови Директорії. Достеменно відомо, що зі змістом угоди, доповненої харківським РНК і підписаної Х. Раковським, зміг першим ознайомитися член Директорії Ф. Швець аж 10 лютого 1919 р.
У переданому з Харкова документі відразу повідомлялося про згоду на порозуміння з Директорією з посередництва РНК РСФРР і на вироблених у Москві засадах: «Українське Робітничо-Селянське Правительство прийняло братське посередництво Російського Совєтського Правительства щодо порозуміння з Директорією (про це офіційно було повідомлено наркомат закордонних справ РСФРР 986) при умові признання таких принципів:
1) Директорія визнає совєтську владу в Україні;
2) Сувора невтральність України з активною обороною проти військ Антанти, Денікіна, Краснова і Пятакова;
3) Спільна боротьба проти контрреволюції.
Ця підстава була прийнята Вашою надзвичайною місією під проводом т. Мазуренка і її Російське Совєтське Правительство передало шляхом радіо як нам, так і Директорії. Ми вже заявили згоду на прийняття тієї плятформи, а також на перенесення переговорів до Харкова з проханням передати Вашій надзвичайній комісії в Москві, що вона на території Української Совєтської Республіки буде користуватися всіми гарантіями дипломатичної незайманості і можливістю тримати зв’язок із Директорією» 987.
Далі в документі додавалась оцінка тих процесів, найостанніших подій, які, з погляду радянського уряду України, мали бути врахованими при підході до надісланої угоди:
«Здобуття Києва українськими регулярними совєтськими військами, перехід на бік совєтської влади відділів (отамана) Григорієва і інших військових республіканських сил, загальне повстання по всій ще не визволеній Україні під гаслом совєтської влади очевидно доказують, що робітники і селяни України рішуче стоять на боці совєтської влади. Ми переконані, що перед цим переконливим фактом Ви будете уважати дальший пролив крови безцільним і безкорисним. Дальший спротив наших [має бути: Ваших] військ тільки затягає громадянську війну та улегшує завдання імперіалістів, які захопили частину української території не тільки на побережжі Чорного моря, але і в Басарабії та на Буковині, збільшуючи економічну руїну, розвалюючи транспорт і затримуючи справу відбудови економічних сил соціялістичного будівництва в Україні» 988.
Закінчувалася телеграма пропозиціями-запевненнями, що походили безпосередньо від РНК України: «Тому ми прекладаєм з нашого боку продовжувати переговори, що почалися в Москві, тепер у Харкові на підставі признання совєтської влади, конкретна організація якої повинна бути завданням Третього Українського З’їзду Совєтів. З нашого боку потверджуємо гарантію повної незайманости Вашої делегації, якщо Директорія признає Тимчасове РобітничоСелянське Правительство в Україні; одночасно зобов’язуємося забезпечити повну особисту безпеку членів Уряду Директорії, а також вільну діяльність партій, що входять до нього. Предсідник Тимчасового Робітниче-Селянського Правительства України, комісар для зовнішніх справ Раковський» 989.
Ознайомлений з посланням Х. Раковського В. Винниченко, що вже залишав свою посаду в Директорії на вимогу представників Антанти, відреагував украй бурхливо. Особливо його обурили слова Голови РНК про гарантії, які будуть надані членам уряду УНР на власній, українській землі. Можливо, через емоції, що переповнювали В. Винниченка, який потрапив справді у відчайдушну ситуацію, він і не помітив, що, крім положень, які приписали в Харкові, в основі то був той самий документ, на який місія С. Мазуренка погодилась у Москві.
Якщо телеграму Х. Раковського з гнівом відкинув В. Винниченко, то, звісно, ще неприйнятнішою вона була для С. Петлюри, його прихильників-отаманів, які від самого початку були проти будь-яких контактів і домовленостей із Москвою.
Місія С. Мазуренка залишалася ще деякий час в столиці РСФРР (телеграма про її відкликання 5 лютого була зразу дезувайована 990). Керівник надзвичайного посольства, можливо, не знаючи про реакцію з Вінниці, 19 лютого 1919 р. повідомляв Директорію про від’їзд в Україну посланців РНК РСФРР В. Менжинського й Бельгова, а також секретаря місії Ю. Ярослава для звіту про хід переговорів 991. При цьому С. Мазуренко знайшов за потрібне наголосити: «Місія, засвідчуючи надзвичайно сприятливу ситуацію для здійснення влади Українських робітничо-селянських рад, настійно радить прийняти посередництво Ради Народних Комісарів» 992.
23 лютого голова Надзвичайної місії до РСФСР направив міністру закордонних справ УНР звіт про свою роботу, лейтмотив якого полягав у необхідності продовження мирних зусиль: «Українська Дипломатична Місія в Москві має за честь повідомити Вас, що сучасний мент Місія признає найліпшим для переговорів з Російсько-Харківським Урядом про ліквідацію гражданської боротьби на Україні.
«За останні часи Російський Совнарком приймає всі заходи, щоб установити мир со всіма Державами включно із Україною. Небезпека внутрішніх справ: голод, хворості, безнадійне становище торгу і промисловості, а також і транспорту примушує Совнарком ітти на всякі заходи з Державами, щоб тільки захистити завоювання революції від реакції правих сил. Цей погляд суспільної боротьби проти правих сил реакції тепер об’єднує тут всі соціалістичні партії, котрі закликають до згоди і Директорію, як владу на Україні дійсно соціалістичну і демократичну. Всі щиро бажають, щоб наш уряд знов не зробив помилки і не накликав на себе, а також і на всю останню Росію великого лиха закликом чужоземних сил на Україну» 993.
Серед інших аргументів С. Мазуренко виділив прибуття до Москви представників ІІ Інтернаціоналу («Бернської соціалістичної конференції») і заплановану на Принцевих островах міжнародну конференцію за участю всіх сил, які воювали на теренах колишньої Російської імперії. Раднарком РСФСР був дуже зацікавлений у тому, щоб не лише демонструвати свою миролюбність, а й доводити її світовій громадськості реальними справами. Тому, на думку С. Мазуренка, — «за нашу Місію від незалежної України вони зараз ухватились обома руками, щоб показати Європі, що більшовики не вороги дійсної демократії і не насилують самовизначення нації.
Народний Комісар Чичерін дуже захвилювався, як почув, що Місія хоче од’їздить до Гомеля, щоб там чекать директив від свого уряду. Він упросив Місію не покидать Москви, а навпаки: знову прохати Директорію почати мирові переговори, щоб най скоріше ліквідувать війну на Україні. По згоді з Наркомом Чичеріним Місія і послала Вам свои послідні радіо від 19 та 20 лютого.
