Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Келен, ти ризикуєш нарватися на стусана. — Посмішка вийшла жалюгідною і вимученою.
Не відводячи погляду, Келен схилила голову набік. Слова Річарда дещо зменшили її запал.
— Досить чесно, друже мій, — промовила вона, — досить чесно.
Річард міг би заприсягтися, що його супутниця належить до числа людей, що звикли отримувати відповіді на поставлені запитання.
Сутеніло. Хмари стали зовсім сірими.
Настав час подбати про нічліг. Річард згадав, що неподалік, близько стежки, ростуть дві притулок-сосни. Йому не раз доводилося проводити ніч під ними. Одна з сосен стояла трохи попереду, на краю галявини. Річард відшукав очима високе дерево, що чорніло на тлі західного неба. Він звернув з стежки і повів за собою Келен.
Висяче на грудях ікло будило тривогу. Як, утім, і всі секрети, пов'язані з іклом. Наскільки легше б йому зараз жилося, не будь таємничої Книги. Ця думка вперше прийшла йому в голову, коли він зазирнув у вікно свого розбитого будинку. Тоді він не захотів про це думати, але думка не зникла, а міцно засіла у підсвідомості. Книги, які валялися на підлозі, були знівечені так, ніби хтось з люттю рвав їх на частини, не в змозі знайти потрібну. А раптом він шукав таємну Книгу? Ні, неможливо. Ніхто, крім справжнього власника, не знає про її існування.
А його батько… І він сам… І звірюка, чиє ікло висить у нього на шиї? Так можна зайти надто далеко. Мабуть, зараз про це краще не думати. Річард щосили намагався звільнитися від припущень, що навалилися на нього.
Занадто багато подій для одного дня. Те, що він пережив вранці на Тупій горі, і зараз, біля свого розореного житла… Річарду здавалося, що з нього висмоктали всі сили. Він насилу волочив ноги.
Чагарник суцільною стіною оточував галявину. Річард простягнув було руку, щоб розсунути зарості, але зупинився, відчувши різкий біль. Муха вп'ялася йому прямо в шию. Він замахнувся, маючи намір прибити шкідливу тварюку, але Келен різко схопила його за зап'ястя. Іншою рукою вона затиснула йому рот.
Річард остовпів.
Дивлячись йому прямо в очі, Келен виразно похитала головою, потім відпустила його зап'ястя і поклала руку йому на потилицю. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти: Келен налякана до смерті, і якщо Річард видасть хоч який-небудь звук, їм кінець. Келен повільно пригнула його до землі. Річард не пручався, показуючи, що готовий підкоритися їй. Келен не відривала від нього напруженого погляду. Вона майже впритул наблизила губи до його вуха. Річард відчув на щоці тепло її дихання.
— Слухай уважно, — ледве чутно прошепотіла вона. — Ти повинен робити все, як я скажу. Не ворушись. Що б не трапилося, не ворушись. Інакше ми загинемо.
Келен подивилася на нього, чекаючи відповіді. Річард кивнув.
— Не чіпай мух. Нехай вони кусають. Не чіпай мух. Інакше — кінець.
Вона знову глянула на нього, і він ще раз тихенько кивнув. Келен не поспішала прибирати руку, затиснувши йому рот. Очима вона вказала на дальній кінець галявини. Річард ледь помітно повернув голову, намагаючись щось розгледіти. Спочатку він нічого не помітив. Потім до його слуху долинули дивні звуки, що нагадували рохкання дикого вепра.
І тоді він побачив.
Річард здригнувся від жаху, що нахлинув на нього. Келен ще щільніше притиснула руку до його губ.
Дві зелені точки, двоє очей тьмяно фосфорилися у вечірніх сутінках. Ось вони повернулись у бік Річарда і Келен. На дальньому кінці галявини стояв невідомий звір. Стояв прямо, зовсім як людина. Він був на голову вище Річарда і важив, мабуть, в три рази більше.
Мухи продовжували нещадно жалити в шию, але Річард не звертав уваги на біль. Він перевів погляд на Келен. Судячи з усього, їй не вперше доводилося стикатися з подібними чудовиськами, і зараз вона напружено стежила за юнаком, готова попередити будь-який його необережний рух. Річард знову ледь помітно кивнув, бажаючи заспокоїти супутницю. Тільки після цього Келен забрала руку від його лиця і стиснула йому зап'ястя. Тоненькі цівки крові сочилися у неї по шиї, змішуючись з потім, але Келен не ворушилася, дозволяючи мухам безкарно кусати і її. При кожному мушиному укусі Річарда пронизував різкий біль. Звір продовжував басисто похрюкувати, але тепер звуки стали більш уривчастими. Річард з Келен беззвучно повернулись, стежачи за подіями.
Не перестаючи хрюкати, чудовисько з вражаючою спритністю вискочило на середину галявини. Пересувалося воно якось дивно, боком. На перший погляд навіть незграбно. Гарячі зелені очі шарили по сторонах. Звір злобно бив хвостом, зі свистом розтинаючи повітря. Він нахилив голову набік, нагострив короткі круглі вуха і застиг, напружено вслухаючись в лісові звуки і шерехи. Його величезний тулуб був майже цілком покритий коротким хутром, тільки на грудях і животі гладко лисніла розувата шкіра. Під хутром загрозливо перекочувалися горби м'язів. Навколо звіра з гучним дзижчанням вився рій мух. Чудовисько закинуло голову, прочинило пащу і зловісно зашипіло, випускаючи повітря крізь ікла з палець величиною. Вечір видався прохолодним, і гаряче дихання, що виходило з пащі звіра, миттєво перетворювалося в пару.
Тільки б не закричати! Річард зосередився на болі від укусів. Звір стояв всього в декількох кроках. Залишалося сподіватися лише на те, що вони не видадуть себе ненавмисним зойком або незграбним рухом. Бігти не мало сенсу — чудовисько миттєво здогнало б їх в лісі.
Несподівано поруч з ними пролунав тонкий переляканий вереск. Звір миттєво кинувся на звук. Пальці Келен до болю вп'ялися Річарду в зап'ястя, але вона продовжувала лежати, притиснувшись до землі. Річарда скував крижаний жах.
Прямо перед ними стрілою промчав кролик. Довгі вуха звірка були суцільно обліплені мухами. Кролик зойкнув ще раз, але чудовисько вже схопило його і в мить ока розпанахало навпіл. Звір одним ковтком заковтнув шматок здобичі, встав прямо над Річардом і Келен і почав рвати на частини кролячі нутрощі, обмазуючи свіжою кров'ю своє черево. Мухи залишили Річарда і Келен і приєдналися до страшного бенкету. Чудовисько вхопило за задні лапи те, що залишилося від кролика, розірвало на дві частини і продовжило трапезу.
Покінчивши з кроликом, звір знову схилив голову набік і нагострив вуха. Річард з Келен завмерли і затамували подих. Не виявивши нічого, гідного уваги, чудовисько розправило складені за спиною перетинчасті крила, пронизані синіми пульсуючими венами. Окинувши наостанок хижим поглядом околиці, воно боком пострибало через галявину, випрямилося, двічі підстрибнуло і полетіло в бік кордону. Разом з ним полетіли і мухи.
Річард з Келен разом зітхнули і, не змовляючись, в повній знемозі перекотилися на спини. Вони насилу приходили до тями після пережитого жаху. Річард згадав, як завжди висміював ходячі серед сільських жителів чутки про чудовиськ, що спускалися з неба і пожирали людей. Раніше він не вірив жодному слову з цих вигадок. Тепер повірив.
У спину йому вперлося щось гостре, що лежало в заплічному мішку. Річард перекотився на бік і зручно вмостився, спираючись на лікоть. Він весь змок і відчував себе так, немов скупався в ополонці. Келен як і раніше лежала на спині, не відкриваючи очей, і важко, переривчасто дихала. Її волосся розтріпалося, кілька пасм впало на обличчя. Лоб покривав піт, на шиї виднілися криваві сліди укусів мух. Річарда пронизало співчуття. Він не знав, як висловити почуття, що переповнювало його. Як би йому хотілося, щоб Келен ніколи не стикалася з чудовиськами, яких, на жаль, знала дуже добре.
— Келен, що це було?
Вона прийшла в себе, відкинула з обличчя волосся і сіла. Потім зітхнула, звільняючись від залишків страху, і сумно подивилася на Річарда.
— Це довгохвостий гар.
Келен нагнулася і підчепила за крильце дохлу муху. Напевно та заплуталася в складках Річардового одягу, не встигла вчасно полетіти, а він, повалившись на спину, розчавив її.
— Це кривава муха. З їх допомогою гари полюють. Мухи полохають жертву, а гар її вбиває. Потім він спеціально для мух обмазується кров'ю. Нам дуже пощастило. — Келен піднесла муху прямо до його очей. — Довгохвості гари — тварини досить дурні. Виявися на його місці короткохвостий, ми б з тобою зараз вже не розмовляли. Короткохвості гари більші і куди розумніші. — Вона зробила паузу, щоб повністю заволодіти увагою співрозмовника. — Куцохвості гари завжди перераховують своїх мух.
