Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читаем книги онлайн TXT) 📗
29) Житиє Сальомеї (пізнїйшої черницї, признаної сьвятою) каже, що Сальомея була вислана на Угорщину на третїм роцї свого житя -Monum. Pol. hist. IV c. 777.
30) Іпат. c. 488-9. Воскр. І. 119 (король угорьский посади сына своего въ Галичи, а епископа и попы изгна изъ церкви, а свои попы приведе латыньскія на службу). Vita b. Salomeae — Monum. Pol. hist. IV. 776 (як приймають — писане в кінцї XIII в., але з виразними прикметами аґіоґрафічного шабльону). Про кореспонденцію в справі коронації Кольомана й иньші справи звязані з Спішською умовою див. в прим. 5.
31) На щось у тім родї можна бачити натяк в пізнїйшім: мирячи ся в 1219 р. з Андрієм, Лєшко заявляє, що відступає ту частину Галичини, на яку сам мав претензії, Кольоманови: „не хочю части в Галичи, но дай єго зяти моєму”.
32) Воскр. І c. 119.
33) Theiner Monumenta Ungariae І c. l: по словам Андрія Галичане просили королем Кольомана ipsis... in unitate et obedientia sacrosancte Romane ecllesie perseveraturis, salvo tamen eo quod fas illis sit alias a ritu proprio non recedere, пор. Codex Arpadianus VI ч. 227: iidem Galicienses sicut regi suo super fidelitate, ita eciam super obediendo Romane ecclesie sacramento teneantur adstricti.
34) Згадавши про повстаннє в Галичинї, Андрій каже: unde quia non expediebat et maxime propter discrimen belli cursorem uestrum in illum tumultum introduci, ipsum ad vos remisimus, assumentes nobis, si Deus misericordiam nobiscum fecerit, onus transmittendi ad concilium episcopos Ruthenorum — Cod. Arp. VI ч. 227. Хто зна, чи не крутив уже тодї Андрій, поміркувавши, куди можна зайти з тою унїєю.
35) На жаль сей епізод не був досї відповідно оцїнений в науцї, й навіть Дашкевич у своїй цїнній працї (про унїю Данила) ледво доторкнув ся її. Дещо принесла до сеї справи праця проф. Абрагама (Powstanie, c. 101-2), що появила ся по першім виданню сеї книги, де ся справа була порушена.
36) Сей дуже цїкавий, уже кілька разів цитований мною лист, був незвістний давнїйшим історикам Галичини, хоч видано його давно: вперше Huillard-Breholles Examen de chartes de l'Eglise Romaine contenues dans les rouleaux de Cluny, Paris, 1865, 84, звідти в Corpus Arpadianus VI ч. 227 (1867); що правда Codex Arpadianus взагалї зовсїм не був використаний для історії Галичини. Про час написання листу див. прим. 5.
37) Ad presens vero rogamus paternitatem vestram, ut cursorem cum litteris vestris ad cognatum nostrum L. ducem Polonie dirigere dignemini, commendantes cognationem, inter nos et ipsum mediante filii nostri et filie sue matrimonio contractam, invitantes enim eundem, ut una nobiscum ad defensionem Galicie contra impugnatores ipsius sit sollicitus, maxime cum iidem Galicienses sicut regi suo super fidelitate, ita etiam super obediendo Romane ecclesie sacramento teneantur adstricti.
38) Подякувавши за папське призволеннє на коронацію Кольомана, Андрій пише: licet novissime populus Galicie fidelitatis sacramento deposito, a rege suo non solum recesserit, verum etiam collecto cirumiacentium Ruthenorum exercitu, castrum Galicie, in quo filius noster cum paucis commorabatur, obsederit; ob quam ad partes illas adeo repente et festinanter compulsi sumus accedere, ut non solum honorandi, sicut decet, paternitatem vestram propositum ad tempus arctaremur obmittere, verum nec exercitum nostrum nobis fas esset expectare.
39) Сеї облоги Галича не можна звязати з звістним нам з иньших джерел походом на Галич Мстислава (див. прим. 6).
40) Під час походу Мстислава на Галич королевича там не було вже: галицька лїтопись згадує тільки Бенедикта — Іпат. c. 489.
41) Як саме свояком був Мстислав Лєшку, що зве його братом (як низше), не знаємо. Про гіпотезу, що Лєшко і Мстислав були брати в перших, див. прим. 3.
42) Про се і взагалї про заходи Мстислава див. ще т. П с. 236 і далї і прим. 6 до сього (III) тому.
43) Іпат. c. 489, 1 Новг. c. 204, 206, 210, повторено в Воскр. І c. 126, Твер. c. 329, Длуґош І c. 183-4. Про ріжні питання звязані з сим епізодом див. в прим. 6.
44) Іпат. c. 489-90.
45) Мстислав відмовляючи помочи Данилови, каже що не може йому помогти „за первую любовь” з Лєшком — отже ся любовь тодї належала вже до минувшости.
46) Іпат. c. 492.
47) Іпат. c. 489-493, 1 Новг. 210, Воскр. 126, Твер. 329, Нїкон. II 82, Длуґош II с. 183-8. Коротка згадка про те що Русини побили Поляків є під 1220 р. в однім чеськім річнику — Monum. Germ. hist. Scr. IX c. 170, пор. Monum. Pol. hist. III 132 (про неї замітка у Дроби c. 417).
48) Іпат. c. 498, 499, 501, 502.
49) Іпат. c. 501.
50) Theiner Monum. Ungariae І ч. 65: casu sinistro accidit, regem ipsum (Кольоман) cum sponsa sua et pluribus aliis nobilibus a tuis hostibus captivari et tamdiu extra regnum ipsum (поза Галичиною) mancipatos custodie detineri, donec necessitate compulsus, cum ipsos aliter liberare non posses, iuramento prestito promisisti (кор. Андрій), quod et (прогалина) filio tuo tertio genito (королевичу Андрію) concesaimus (може concessiati?) ipsum regnum prefatum (прогалина) filiam nobilis viri Misozlau (Мстислав) matrimonialiter copulares. Невважаючи на прогалини зміст умови ясний.
51) Іпат. c. 498.
52) Іпат. ст. 499.
53) Іпат. c. 499-500. Monumenta Germ. hist. IX c. 627 (Continuatio Sancnicensis І, під р. 1227): Andreas rex Ungariae Rusciam cum exercitu veniens, ab ipsis statim fugatus recessit, interfectis nonnullis de exercitu suo; повторено ib. c. 636 (Cont. Claustroneuburgensis III). Див. ще в прим. 7 звістки угорських грамот про похід кор. Андрія на Волинь і иньші угорські походи на Галичину.
54) Іпат. c. 502, Лавр. 428, Воскр. І c. 134 (дата смерти Мстислава), Длуґош II c. 207 (подробицї).
Сполученнє волинських земель Данилом, його відносини до руських, і польських князїв. Боротьба за Галич — Данило в Галичу 1230 р., боярська опозиція, кандидатура Олександра белзького, угорська кампанїя 1232 р., Данило опановує Галич вдруге, 1233 р. Смерть короля Андрія, Данило на коронації Белї; союз Данила з Австрією й полїтика угорського короля. Боротьба Данила з Ростиславом 1236-8 р.; галицькі замішання під час похода Бату; панованнє боярства в Галичинї. Шлюб Ростислава; битва під Ярославом 1245 р.
Як я підносив уже, смерть Мстислава була важною поворотною точкою в полїтицї Данила і в історії Галицько-волинської держави. Поки жив Мстислав, Данило супроти галицьких подїй займав пасивне становище, тримаючи ся з усякою льояльністю супроти Мстислава, чи то з моральних мотивів — шануючи його як свого тестя, чи то з полїтичних — тримаючи ся його як найбільше сильного й впливового з поміж сучасних князїв. Навіть ті досить прикрі вибрики, які позволяв собі Мстислав в відносинах до Данила, не виводили Данила з рівноваги. З рештою він мав тодї на першім плянї свою волинську волость, де мусїв передовсїм зміцнити своє становище. І він, дїйсно, в сїм напрямі зробив богато, так що смерть Мстислава, котра розвязувала йому руки на галицькі справи, застала його паном цїлої майже Волини, князем сильним і впливовим, що вже не вагаючи ся міг прийняти ся за збираннє другої своєї „пів-отчини” 1).
Ми полишили волинські справи на тім моментї, коли Данило, опираючи ся на союзї з Мстиславом, забрав ся до збирання володимирських земель (десь в початках 1219 р.). Від Лєшка відібрав він тодї Берестейщину і забузькі землї (пізнїйшу Холмщину); чи сї остатнї задержав він від разу у себе, чи може віддав Олександру, не знати: перше уважав би я правдоподібнїйшим, бо Данило супроти Олександра не мав якихось моральних обовязків. По тім в чужих руках з володимирських земель зістала ся ще тільки Дороґичинська волость. Пинські князї були захопили пізнїйше (коло 1227 р.) Чорторийськ, але Данило відібрав його зараз 2).
