Дотик - Маккалоу Колін (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Я їду звідси, — мовила Елізабет через деякий час.
Лі розплющив очі.
— Зі мною чи без мене?
— З тобою, але окремо. Я вільна їхати, вільна тебе кохати, вільна тебе бажати. Але не тут. Не спочатку, принаймні. Можеш відвезти мене до Сіднея і посадити на пароплав, що вирушає… та яка різниця куди?! Куди завгодно у Європі. Хоча краще було б до Генуї. Я їду на Італійські озера з Перлиною та Шовковою Квіткою. І там ми на тебе чекатимемо — стільки, скільки треба. — Вона провела пальцем по контуру його брови, а потім легенько, як пером, торкнулася його щоки. — Я так люблю твої очі… Такий дивний та красивий колір…
— А я вже почав боятися, що все скінчилося, — сказав Лі, надто сповнений щастя, щоб ворухнутися, наче боявся його розплескати.
— Ні, це ніколи не скінчиться, хоча одного дня ти сам цього захочеш. У вересні мені буде вже сорок.
— Між нами не така вже й велика вікова різниця. Ми разом постаріємо і будемо підстаркуватими батьками. — Він підтягнувся і обкрутився, щоб поглянути на неї. — Ти хочеш сказати, що ти…
Елізабет розсміялася.
— Ще ні. Але неодмінно буду. Бо ж Александр дещо заповів моїм дітям. Гадаю, що саме на це він і розраховував.
У нього аж дух перехопило від хвилювання.
— Елізабет, невже ти й справді цього хочеш?
— Як скажеш, — загадково посміхнулася вона. — Коли ти зможеш до мене приїхати?
— Через три або чотири місяці. О жінко, як я тебе кохаю! Поет сказав би красивіше, але навряд чи з сильнішою емоцією.
— І я тебе кохаю. — Вона нагнулася, міцно його поцілувала — і знову відкинулася у кріслі. — Я хочу, щоб ми були всім, чим ми хочемо бути, Лі. А це означає — почати жити разом десь там, де над нами не висітимуть неприємні спогади. Я хочу, щоб ми побралися в Комо, а медовий місяць провели на віллі, яку я знайду сама. Знаю, нам доведеться сюди повернутися, але на той час ми повиганяємо всіх демонів. А будинки стають домівками лише тоді, коли вони просякнуті спогадами. Цей будинок ніколи не був мені домівкою, але він має багато спогадів. І він стане домівкою, я обіцяю.
— А озеро залишиться нашим потаємним місцем. — Він підвівся, підтягнув своє крісло до неї так, щоб вона могла торкнутися його, коли захоче, і посміхнувся їй зачарованою замріяною посмішкою. — Мені ледве в це віриться, моя кохана Елізабет.
— А що тобі треба буде зробити, щоб мати змогу поїхати? — спитала вона. — Компанія впорається без тебе?
— Підприємство — це єдине ціле зі своїм власним життям; можна навіть сказати, що воно є самодостатнім. Моїм помічником стане чоловік Софії, тож настав йому час заслужити повагу і шану, — відповів Лі. — Окрім того, люба моя, світ швидко збігається, стає меншим, і твій покійний чоловік був одним з тих людей, хто вельми прискорив цей процес.
— А мій наступний чоловік продовжить цей процес прискорювати, наскільки я розумію. — Нарешті вона відсьорбнула свій херес, але коли Лі запропонував їй іще одну сигарету, Елізабет похитала головою. — Я більше не хочу. Налий собі бурбону, любий.
— І я теж не хочу. Я переходжу на херес.
І він усе підкидав та підкидав дрова в камін, роздумуючи, яким же то буде життя разом з Елізабет: мир і пристрасть, повне єднання та взаєморозуміння. Він просто сидітиме отак побіля неї кожного вечора, радісно споглядаючи її і скучаючи, коли її поруч немає.
— Узагалі-то за своєю природою я — голуб, який завжди повертається додому, — мовив Лі здивованим тоном. — Дивно — як я міг провести скільки часу в мандрах!
— А мені хотілося б побувати в тих місцях, де ти мандрував, — замріяно проказала Елізабет. — Може, коли повертатимемося з Італії, зазирнемо до Персії, щоб поглянути на твоє нафтове родовище?
Лі мовив зі сміхом:
— Моє малоприбуткове нафтове родовище! Але у нас із Александром одночасно з’явилася колись ідея, як спекатися цього родовища та ще й отримати при цьому грубенький прибуток. Ми якраз тоді оглядали у Портсмуті «Маджестік» — то такий лінкор, і він сказав: «Я читаю твої думки, наче твій розум сигналізує мені підняттям прапорців». І я, наче луна, повторив те, що він сказав. Нам не треба було більше нічого казати, ми і так усе зрозуміли.
— У дечому ти дуже схожий на нього, — мовила Елізабет з радістю, а не з гіркотою. — І що ж то була за одночасна ідея?
— Вона не зреалізується завтра чи післязавтра. І навіть через рік. Але за десять-дванадцять років британцям знадобляться паливні турбіни для військових кораблів. Якщо Британія і далі збирається правити морями, їй знадобляться лінкори, здатні нести гігантські гармати, дуже товсту броню і при цьому однаково ходити зі швидкістю не менше від двадцяти вузлів на годину. Та ще й без гігантської хмари диму. Нафта — це тоненький прозорий димок. Вугілля — чорні клуби диму. Проблема в тому, люба моя, що британці не мають власних нафтових родовищ. Коли прийде слушна година, я продам мою долю в «Пікок ойл» британському урядові, і це страшенно сподобається шаху. Якщо його союзником буде британський лев, то разом вони зможуть прогнати російського ведмедя. Хоча, — задумливо додав Лі, — не знаю, не знаю, який з цих двох хижаків небезпечніший.
— Що ж, здається, для мене все склалося щасливо, — мовила Елізабет. — Коханий, Александр зробив дуже добре, що обрав саме тебе!
— Александр зробив дуже добре, що вибрав тебе. Якби він не ввіз собі наречену з Шотландії, я б тебе ніколи не зустрів, і мені навіть думати не хочеться, як би я жив, не знаючи тебе. Мабуть, і досі вештався б по світу.
— А я була б старою дівою в шотландському Кінросі. Я дуже рада, що Александр привіз мене сюди. — Вона зронила сльозу. — Я би нічого не змінила у своєму житті. Окрім Анни.
Лі нічого не сказав, а просто накрив її руку своєю.
Розділ 4
Жінка-лікар
Смерть батька спричинилася до великої зміни в медичній кар’єрі Нелл: раптом її оцінки погіршилися, і не тому, що погіршилися її знання. Вона успішно склала екзамени за четвертий курс, але її викладачі вирішили дати їй лише перехідний бал — вона мала багато пропусків занять, отаким було їхнє пояснення. І на п’ятому, і на шостому курсі — що б вона не робила, однаково це не справляло враження на викладачів, хоча Нелл прекрасно знала, що її знання — найкращі в групі. Тепер про почесні відзнаки, навіть другого класу, і мови не могло бути. Хоча вона не думала, що вони насміляться її провалити. Точніше, вона тонко натякнула викладачам, що коли вони на це наважаться, то вона піде прямісінько до найколючіших газет, які часто шпетили медичний факультет за дискримінацію жінок. Тому вони випустили її — навіть із почесною відзнакою, хоча й другого класу. Тож Нелл закінчила медичний факультет бакалавром медицини і бакалавром хірургії. Її докторську дисертацію з епілепсії відкинули як надто складну, заплутану і не підтверджену достатньою кількістю клінічних даних. До того ж це було «немодне» захворювання. Тому донька сера Александра Кінроса послала її серу Вільяму Говеру в Лондон і спитала, чи тягне ця праця на докторську. І підписалася: «Е. Кінрос».
Вона і досі чекала на відповідь з Лондона, коли настав її випускний день — на початку грудня 1900 року. То був час незвичного збурення і ще більш незвичних побоювань; ось-ось мала утворитися федерація під назвою Австралійська Співдружність. Вона й досі залишалася досить сильно прив’язаною до Англії: її громадяни мали британські паспорти і були британськими підданими. «Австралійців як таких не існує. То має бути другорядна країна, британська за своїм характером, а в її конституції — украй розлогій — багато йдеться про права федерального парламенту та штатів, а народ згадується лише один раз, у преамбулі. Ні тобі Білля про права, ні відчуття індивідуальної свободи, — невдоволено міркувала Нелл. — Демократія по-британськи для збереження інституцій та статус-кво. Що ж, ми й починали як нація кримінальних засланців, тому й звикли, що у нас сидять на шиї. Навіть губернатор у своєму першому посланні народу посилався на нашу „вроджену пляму“. Ідіть під три чорти, лорде Бошамп, рафінований англійський бовдуре!»
