Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
15) Домагання православних, йому предложені, ілюструє волинська інструкція в архиві Ю. З. Р. П. І с. 104.
16) Volum. legum III с. 158.
17) Протестація унїатських владик, сенаторів і послів (між ними біскуп краківський і камінецький, воєвода сєрадзький і дорпатський, канцлєр Сопіга й ин.), внесена в варшавськім ґродї, в Синодальнім архиві (не описані акти западнорус. митроп. № 120). Вони заявляють, що на сю конституцію не було їх згоди, у iego krol. mosc widzac niezgode na te constitutia y owszem contradictia nie tylko nass senatorow, ale y wiele panow poslow coronnych y wiel. xiestwa Litewskiego, wymazac ia roskazac raczil, y miala byc wimazana y opuscona, a potym w kilka dni wzielismy wiadomosc, ze w xiegi grodzkie warszawskie tas constitutia o religiey greckiey znowu miedzy innemi wpisana iest.
18) Пор. інструкцію київської шляхти (Архивъ Ю. З. Р. II. I с. 117).
19) Synopsis під р. 1619 — тут згадано про протестацію занесену православними депутатами до книг брянського ґроду.
20) Рус. ист. библ. IV с. 290.
21) jednego czasu iednego roku w Moskwie y patriarcha y kozacy byli, takze y w Kiiowie y w Terechtemirowie rok bez kilka niedziel mieszkal, a zadne praktyki y szpiegowanie nie pokazaly sie (c. 143). Се поставленнє в одну лїнїю Москви, Київа і Терехтемирова, думаю, виходить з того, що в Москві патріарх мусїв з козаками бачити ся.
22) Лїтопись Густынскаго монастыря с. 11-2.
23) Лист Жолкєвского, київського воєводи — Listy ч. III.
24) Листи, з дня 5 мая н. с., подані були в Verificati-ї niewinnosci — Архивъ Ю. З. Р. І. VII c. 289-90, теж Pisma S. Zolkiewskiego c. 369-370, пор. Протестацію с. 140.
25) В згаданім листї Замойского Жолкєвский висловляє побоюваннє, щоб патріарх з Київа не поїхав до Терехтемирова, бо там з огляду на козаків його не можна б було арештувати.
26) Записка очевидця, з 1621 р., при кінцї лїтописної збірки, переписаної в Животові — Пол. собраніе лЂтописей т. II, вид. 2, передм. с. XIII.
27) Грамота його з дня 26/V в Памят. кіев. ком. II ч. 4.
28) Пам. кіев. ком. І ч. 4, II ч. 4, й ин.
29) Листи в Verificatia niewinnosci Архивъ І. VII с. 292-3, Протестація 1. с.
30) ЛЂтопись Густин. мон. с. 13.
31) Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 296, пор. 287.
32) Лїтопись Густинського мон. с. 13.
33) С. 146.
34) Витяг у Жуковича III с. 71.
35) П. Могила I дод. 37.
36) Так толкую я сей епізод, що став звісним доперва недавно, з протестації м. Йова — с. 141. Жукович, іґноруючи окружну грамоту з 13/VIII і звістки Смотрицького про успенський зїзд, думав з початку, що справдї тільки аж цецорська катастрофа рішила справу посвящення владиків; патріарх вернув ся з дороги і тільки під вражіннєм катастрофи відважив ся він і православні на сей сміливий крок. (Христ. Чтеніе 1905, VI с. 773 — вип. III с. 43). Потім він сам завважив заяву Смотрицького (в другім виданню Verificati-ї, л. 28 об.), що посвященнє стало ся перед цецорською катастрофою, і на тій підставі поставив сумнїв над традиційними датами посвящень у Густинського лїтописця (Хр. Чтеніе 1905, XI с. 580 — вип. III с. 47-8). Cлова протестації, що Пачановский лишив митрополита в Білій Церкві, poslyszawszy о nieszczesnym obrocie woyny w Woloszech, не противлять ся моєму толкованню, бо нещасливий оборот війни зазначив ся на три тижнї перед останьою катастрофою, і дїйсно перші священня могли відбути ся по поворотї патріарха перед цецорською катастрофою.
37) Густинський лїтописець каже, що Копинського посвящено 6/X, а Борецького „в недЂлю по немъ” 9/X с. ст. і вісїм тижнїв потім Смотрицького (с. 14); сї дати приймають ся звичайно. Але Смотрицький, як ми бачили, рішучо каже, що їх священо перед молдавською катастрофою, яка закінчила ся 7/X н. ст., а Борецький в протестації пише, що патріарх по посвященнї їх пробув ще на Українї майже пів року, Приходить ся думати, що священня стали ся ранїйше, але мабуть тут ваганнє можливе не велике.
38) Лїтоп. Густин. мон. 14; Epanorthosis Саковича с. 33 (виїмок И. Могили І с. 259), Лїтос с. 101 (Архивъ Ю. З. Р. І. X).
39) ЛЂтопись Густин. мон. с. 15-17. Грамота Борисковичу з датою 30.І в моск. архиві справ заграничних (у Макарія XI с. 263). Нововидана животовська запись (Пол. собр. лЂтоп. II 2 c. XIII) подає близшу дату побуту патріарха в Животові, 3-5/II. с. с.
ПЕРЕГОВОРИ З ПРАВИТЕЛЬСТВОМ 1620-1 РР.: РОЗРИВ ПОЛЬЩІ З ТУРЕЧЧИНОЮ, КОЗАКИ ПІД ЦАРГОРОДОМ, ПОХІД ІСКАНДЕР-БАШІ НА МОЛДАВУ, НЕЗРУЧНІСТЬ ЖОЛКЄВСКОГО В ВІДНОСИНАХ ДО КОЗАКІВ, БЕЗРАДНІСТЬ І ПАСИВНІСТЬ ПОЛЬСЬКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА СУПРОТИ КОЗАЦЬКИХ ВІДНОСИН, ЦЕЦОРСЬКА КАТАСТРОФА, ПАНЇКА В ПОЛЬЩІ, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО КОЗАКІВ, ПЕРЕГОВОРИ З ПАТР. ТЕОФАНОМ, СОЙМОВІ ДЕБАТИ, ПРОМОВА ДРЕВИНСЬКОГО, ПОСТУЛЯТИ ПРАВОСЛАВНИХ, ПОСТАНОВИ СОЙМУ 1620 Р.
Польські правительственні круги прожили весь 1620 р. в великій трівозї, яка все степенувала ся (зростала) протягом року. Над сподїваннє, згода уложена з Турками попереднього року показала ся не тільки не трівкою, а власне стала прелюдією до страшних плянів на повне завойованнє Польщі, прийнятих в султанських кругах. Близшим приводом розриву мав послужити факт, що в війнї семигородського воєводи Бетлен-Ґабора, члена протестантської лїґи, з головою католицької партії, цїсарем Фердинандом, польське правительство підтримувало свого союзника Фердинанда, і польські своєвільні банди т. зв. Лїсовчиків напали в осени (1619) на Угорщину й погромили військо Ґабора. Бетлен-Ґабор був турецький васаль і протеґованець, і ся польська півофіціальна участь в його погромі записана була на рахунок Польщі на турецькім дворі. До того Іскандер-баша додавав поголосок про пляни козаків до ґрандіозного морського походу на турецькі землї. Під впливом сього вже під весну 1620 р. в турецьких кругах була рішена й проголошена війна з Польщею. Султан рішив сам особисто на зиму рушити в похід, щоб з весною ударити на Польшу для завойовання, а поки що — вислати Іскандер-башу на Молдаву, щоб скинути воєводу Ґраціана, що скомпромітував себе як союзник Польщі. Всї представлення польського посла в Царгородї нїчого не помогали, його трактовано з найбільшою зневагою. Одинока річ, що могла б по гадцї візира відвернути війну — се коли б польське правительство зруйнувало пограничні українські міста і до чотирох місяцїв винищило козаків. З рештою турецьке правительство, не покладаючи ся на запевнення Поляків, само рішило забезпечити себе від козацьких нападів і вислало ще в мартї башу на днїпровське устє, щоб там побудував замки на козаків 1). Коли ж невважаючи на всї заходи в липнї своєвільні козаки дїйсно рушили на море, справа була безповоротно рішена: посол польський поспішив утїкти з Царгороду 2). Козаки пройшли в околицї Царгороду і грабували їх з нечуваною відвагою, а страх перед ними був так великий, що приходило ся киями згоняти турецьких матросів, щоб ішли на тих кілька ґалєр; які постягано, щоб вислати на козаків 3). Розумієть ся, ся флота в таких обставинах нїчого не годна була зробити козакам, і ті, попустошивши околицї Царгороду, пішли в иньші сторони. Здобули й спалили до останку Варну, де було не меньше 15 тис. людности. Бушували де хотїли по всьому морю, як доносив французький посел 4)
Війна була рішена. Іскандер-баша рушив з лїтом на Молдаву з великими силами; разом з тим з Криму пішла Орда, а Бетлєн-ґабор вислав своє військо. Воєвода Ґраціан благав помочи у Польщі. Жолкєвский розпоряджав дуже не великим військом, щось коло 5 тис. усього; від козаків не міг сподївати ся значнїйшої помочи, але рішив ся залишити сим разом оборонну тактику, якої розважно тримав ся в попереднїх кампанїях, а перенести війну на Молдаву. Був тут рахунок — що на молдавськім ґрунтї Поляки матимуть при собі військо Ґраціана, а давши Туркам його знищити, мусять на самі свої плечі їх прийняти. Але ще більше було тут полїтики нервів: старий гетьман, наслухавши ся дорікань і підозрінь за свою пасивність в попереднїх кампанїях, сим разом хотїв заткнути рота своїм критикам, і рішив ся рискнути. В своїм листї до короля, виступаючи в похід, він висловив ще раз глубоке своє переконаннє, що боротьба з турецько-татарським світом можлива тільки зачіпна, офензивна: пригадував такі пляни кор. Стефана і вказував, що тепер, маючи велику козацьку силу, сї пляни сповнити далеко лекше, нїж за кор. Стефана, коли козаків „не було і сотної части” 5).
