Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (библиотека электронных книг .txt) 📗
9. Джерела до кампанії 1351 року.
Головним джерелом для сього походу служить історія Людовика в т. зв. Дубницькій хронїцї. Вона звїсна в однім тільки кодексї з кінця XV в.; ориґінальну частину її видрукував у перше Ендліхер в Anzeigblatt fur Wissenschaft und Kunst 1826, т. 34, а в Historiae hungaricae fontes domestici т. III (1884) видана цїла хронїка (про походи Людовика на Русь див. тут ст. 160-6). На жаль, хоч обидва видання зроблені були з одного кодекса, вони значно ріжнять ся, і сї ріжницї нїчим не умотивовані новійшим видавцем. В науковий оборот увів се джерело вперше Губер і в своїй статї Ludwig l von Ungarn und d. Vassallenlander (1885), потім опись походів на Русь передрукували Лєвіцкий (1.с.) і Линниченко (Крит. обзоръ c. 453. в росийськім перекладї, але неповнім), з ріжними увагами. Історія походу 1351 р. описана в сїй хронїцї самовидцем, на се всї годять ся; натомість історія походу 1352 р. не всюди докладна, так що автор, чи його кореспондент, уже, видко, сам в цїлій справі не був самовидцем, а дещо описував з чужих оповідань (див. низше c. 441). Гадка Філєвіча (c. 95), що під р. 1351 і 1352 тут описано оден похід 1352 року, не має нїякої підстави: Філєвіч відкидав похід Людовика 1351 р., не знаючи иньших джерел.
Оповідання сього лїтописця знаходять повне потвердженнє в панеґіриках сучасного поета Петра Зухенвірта (Peter Suchenwirts Werke herausg. von Primissier, Відень, 1827), сюди належать його панґірики: перший (рядки 104-111), семнй (р. 120-135), девятий (рр. 122-131, 136-142), десятий (р. 89-94), чотирнадцятий (р. 268-272.) Окрім того про перший похід каже Chronicon Budense=Thurocz c. 307 (II cap. XXIX), але очевидно навмисно представляє його в трохи яснїйшим сьвітлї: Людовик попустошив край, а князя взяв у неволю, але пустив, коли той обіцяв йому послушність.
З польських джерел досить докладно оповідають про сю кампанїю записки плоцькі — Monum. Роl. III c. 120; відти повторяють Zdarzenia godne pamieci ib. c. 310; на них же оперте оповіданнє Длуґоша — III c. 240. Записуючи, що 21/VIII 1351 умер Болєслав плоцький під час польсько-угорського похода на Кейстута, плоцькі записки згадують про обіцянку Кейстута охрестити ся й його утечу — et reges supra dicti (замість Людовика тут названо Кароля угорського) confusi redierunt. Лїтопись Мєховського монастиря згадує тільки про похід Казимира — cum magna potencia processerat Liuoniam, sed infirmatus rediit, parum profecit (Monum. Pol. II c. 885). Liuoniam очевидно похибка, видавець в Monum. Germaniae поправляв на Lithuaniam, але з таким же правом можна-б поправлять й на Lubliniam (хоч хронїсти пишуть звичайно все Lublin). Одначе можливо, що тут помилкою написав Ливонію сам лїтописець.
Крім того маємо дві угорські грамоти з того року. Особливо важна перша (Fejer IX, 2 І. c. 77), видана 16 серпня 5) in descensu nostro in regno Ruthenorum prope metas Volchynie habito; в нїй Людовик на проханнє Кейстута (amicus et proximus noster) дав пробаченнє одному утїкачу. Грамота дана, як бачимо, по уложенню згоди, але перед утечею Кейстута. В другій грамотї згадуєть ся про відроченнє одної судової росправи ad vigesimam secundam diem residencie exercitus regii ad partes Lithvanorum moti; відповідно до того новий речинець визначено на 12 падолиста (secundo die festi beati Martini confessoris, sabbato scilicet — дїйсно сей день припадав у суботу). З сього виходить, що угорське військо вернуло ся на Угорщину десь коло 20 жовтня.
До сього ж походу (але не вповнї виключений і пізнїйший — 1352 р.) може належати згадка в грамотї з 25/IV 1352 (Fejer IX, 2 c. 138, повнїйший текст в Cod. Andegavensis V c. 576) 6), де Людовик згадує про заслуги двох Никлинів в походї, cum his temporibus non prolongatis, Christi nomine invocato, ad conterendam duriciem et pervicaciam cordis paganice gentis Lythuanorum a Christi fide scissorum in valido exercitu propria in persona accessimus. Так само до сього походу, але також і до походу 1352 р. може належати грамота в Codex Andegav. VI ч. 21, де Nicolaus filius comitis Laurencii видав квіт Izraeli judeo suprunensi на гроші позичені ним на ріжні потреби, мiж иньшим in serviciis domini nostri regis contra Litvanos..
Як бачимо, Людовиків похід на Русь 1351 р. обставлений джерелами так як рідко, й оповіданнє Дубницької хронїки, спеціально — її хронольоґія знаходить собі потвердженнє в різних, зовсїм незалежних джерелах (особливо важні сьвідоцтва Плоцьких записок і першої Людовикової грамоти). Отже можна хиба дивувати ся, читаючи доводи Філєвича що Людовик ходив на Русь лише раз, в 1352 р. Що правда, ми маємо кілька грамот з датами, що спротивляють ся хронольоґії Дубницької хронїки — нпр. грамота в збірцї Fejer IX, 2, c. 73, з датою Budae in vigilia festi natiuitatis b. Johannis babtisthae (23/VI), і декотрі меньше певні — в старших виданнях (їx згадує Ендліхер при своїм виданню). Але супроти иньших згідних сьвідоцтв тут треба підозрівати помилку, або толкувати, як Губер (ор. c. c. 11), що Actum і Datum не завсїди сходять ся на угорських грамотах.
Додам іще, що згадка одної пізнїйшої ґенеальоґії про місце смерти Болєслава Ваньковича, участника похода 1351 р. (Rodowod ksiezat polskich — Monum Pol. т. III c. 284 — те саме джерело, що дає й місце смерти Юрия-Болеслава). Воно кидає сьвітло на арену сього походу: Bolkonem, qui occisus est in Myelnik. Се потверджує здогад, що похід був звернений на Берестейсько-дорогичинську землю, як то зрештою видко і з напряму похода. При тім видко з сього, що польсько-угорське військо не стало на границї, як виходило б з угорського оповідання, а війшло в середину землї. Про неволю Любарта див. ще прим. 11- звістку Матвія Найбурґського, й акт перемиря 1352 р.
10. Угорсько-польський похід 1352 р.
Головним джерелом і для походу 1352 р. служить нам Дубницька хронїка; її оповіданнє положив я в основу представлення сього походу в текстї. Справедливо одначе завважено вже попереднїми дослїдниками, що оповіданнє її про поворот Людовика на Угорщину писане вже не очевидцем, а на підставі чужих оповідань, з других рук. Коли звернемо одначе увагу на докладність оповідання про самий похід, то найбільше правдоподібним виводом буде, що або сам автор оповідання або його кореспондент брав участь в походї, але вертав ся не з королем, а з військом, і тому в оповіданню про поворот Людовика закрали ся ріжні помилки в означенню міст, через котрі Людовик ішов і в датах. Але з виїмком тих покручених назв, і се оповіданнє так докладне, богате й правдиве, що варте всякого довіря. Зрештою оповіданнє хронїки знаходить собі потвердженнє і в иньших джерелах. Так про штурм Белза оповідає з анальоґічними подробицями недавно видана грамота Людовика з 28/XII 1352 — наданнє одному з участників кампаній Новаку сину Петровому (опубліковане в Vjesnik kr. hrvatsko-slavonsko-dalmatinskoga zemaljskoga arkiva, т. VII вип. З, 1905 — Iz arkiva za Zeljeznom ч. 12, про нього замітки мої в Записках Н. тов. ім. Ш. LXXIII c. 158). Король згадує тут: cum nos pridеm quoddam castrum Belz nominatum, in regno Rusie habitum, in quo quidem Lituani cum Ruthenis nostris infidelibus in contumeliam nostri culminis conuenerant, cum valido nostro exercitu obsedissemus, predictus Novak armis succinctus, ad fossatum predicti castelli (in quo fluviorum cursus congirans, ipsum castellum ambiebat) festinatis passibus properando, subiectis ipsius fossati insilit undis et ad menia predicti castelli perveniens, actus militares, ut miles agilis, strennue dimicando peregit; sub quo castello nobis intuentibus letali vulnere exstitit sauciatus. Рідко коли оповіданнє може знайти собі таке блискуче потвердженнє в сучаснім документї. Далї згадує про облогу Белза звістний уже нам Зухенвірт (див. прим. 9). Хронольоґїю походу потверджує ще грамота Людовика з 7/III,1352 р., дана in Bardfa — в Вардуєві, на руській границї (по словам Дубницької хронїки Людовик прибув до Сяноку 12/III). Нарештї досить правдоподібно поправляв Губер (ор. c. c. 14) дату: in Welk in dominica ramis palmarum a. D. 1352 — на in Belz (Fejer IX, 2 c. 152).
