Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— За однієї умови! — скрикнув Рудольф, відкинувши спроби імітувати божественний голос заради гучності. — Він має спати увесь час, не прокидаючись. Тільки тоді він стане безсмертним.
— Дякую тобі, могутній Зевсе, — сказала я, намагаючись не нагадувати акторку з британської комедійної трупи. — Тепер я зможу вічно споглядати свого коханого.
Рудольф скривився. Добре, що сценарій не передбачав його схвальної репліки.
Я повернулася до своєї колісниці, й звідти — за лаштунки, пройшовши крізь штори, а тим часом придворні дами виконували фінальний танець. Коли він скінчився, Рудольф провів по колу всіх придворних, які витанцьовували, гучно гупаючи ногами та ляскаючи в долоні так, що ледь дах не звалився. Але це не допомогло розбудити Ендиміона.
— Піднімайся! — просичала я, йдучи подякувати Рудольфу за те, що надав нам можливість порозважати його імператорську величність. А у відповідь почула від Метью лише нарочито театральне хропіння.
Тож я зробила перед Рудольфом реверанс і виголосила промову на честь астролябії маестро Габермеля, декорацій та спецефектів маестро Хофнагеля, а також якісного музичного супроводу.
— Я був вельми втішений, Ля Діосо, більше, ніж сподівався. Можете прохати у Зевса винагороду, — сказав Рудольф, ковзнувши поглядом по моїх плечах та грудях. — Що забажаєте. Тільки скажіть — і воно ваше.
Теревені припинилися, і в залі запала тиша. І в цій тиші я почула слова Авраама: «Книга сама до вас прийде. Ви лишень попрохайте». Невже це дійсно отак просто?
Ендиміон заворушився на своїй пуховій перині. Не бажаючи, щоб він втрутився у розмову, я клацнула за спиною пальцями, повертаючи його у сни. А придворні затамували подих, чекаючи, що я назву якийсь престижний титул, добрячий шмат землі чи купу золота.
— Мені б хотілося побачити алхімічну книгу Роджера Бекона, ваша величносте.
— У вас витримки — на десять дебелих мужиків, тітонько, — сказав Гелоуглас тоном, у якому чулося стримане захоплення, коли ми верталися додому. — А про підбір слів я взагалі мовчу.
— Та годі тобі, дякую, — задоволено сказала я. — А, до речі, що робила під час маскараду моя голова? Бо всі на неї так витріщалися!
— Із місяця на твоїй голові з’явились дивовижні зірки, а потім згасли. Я б на твоєму місці не переймався. Усе виглядало так реально, що всі вирішили, що це ілюзія. Зрештою, більшість аристократів при дворі Рудольфа — всього-на-всього люди.
Відповідь Метью була стриманішою.
— Не поспішай радіти, серденько. Може, Рудольф і не мав іншого вибору, окрім як погодитися, зважаючи на ситуацію, що склалася, але ж манускрипту він тобі іще не надав. Ти почала дуже складний і небезпечний танок. Можеш не сумніватися: за можливість зиркнути на книгу, імператор почне вимагати у тебе щось навзамін.
— Тоді нам слід ушитися задовго до того, як він почне наполягати на виконанні його вимоги, — сказала я.
Але виявилося, що Метью мав рацію, наполягаючи на необхідності виявляти обережність. Я гадала, що нас удвох запросять наступного дня, щоб дати нам можливість проглянути манускрипт у приватній обстановці. Але таке запрошення не надійшло. Минуло кілька днів, перш ніж ми отримали формальне запрошення пообідати в палаці з якимись перспективними католицькими теологами. А після обіду, обіцялося в записці, вибрану групу запросять до покоїв імператора на оглядини екземплярів з колекції Рудольфа, що становлять особливий інтерес із точки зору містики й релігії. Серед гостей мав бути такий собі Йоганн Пісторіус, який виховувався лютеранином, навернувся в кальвінізм, а невдовзі мав стати католицьким священиком.
— Нам влаштовують пастку, — сказав Метью, пригладжуючи рукою волосся. — Пісторіус — небезпечний чоловік, безжальний та жорстокий супротивник і, до того ж, відьмак. Він повернеться сюди через десять років і стане Рудольфовим духівником.
— А це правда, що його готують у члени Конгрегації? — тихо поцікавився Гелоуглас.
— Так. Він є чимось на кшталт бандита-інтелектуала, якого відьми бажають бачити своїм представником. Без образ, Діано. Просто зараз для відьом настали вкрай важкі часи, — визнав Метью.
— А я й не ображаюся, — спокійно сказала я. Але наразі не він є членом Конгрегації, а ти. Настільки імовірним є те, що він зчинить бучу, коли побачить тебе, зважаючи на його амбіції?
— На сто відсотків імовірним. Інакше Рудольф не став би запрошувати його пообідати разом із нами. Імператор обмірковує свої бойові порядки і збирає військо.
— І за що конкретно він збирається воювати?
— За манускрипт. І за тебе. Він не збирається випустити ні перше, ні друге.
— Я вже казала тобі, що не продаюся. І я — не військовий трофей.
— Це так, але для Рудольфа ти є не захопленою територією. Рудольф — австрійський ерцгерцог, король Угорщини, Хорватії та Богемії, марграф Моравії та імператор Священної Римської імперії. А ще він — племінник Філіпа Іспанського. Габсбурги — пожадлива до придбань та агресивна родина, і вони ні перед чим не зупиняться, щоб здобути те, що бажають.
— Метью не перебільшує і не наганяє на вас страху, тітонько, — серйозно мовив Гелоуглас, коли я почала було заперечувати. — Якби ви були моєю дружиною, то вас не було б у Празі того ж дня, коли з’явився перший подарунок від імператора.
Зважаючи на серйозність та делікатність ситуації, до палацу нас проводжали Гелоуглас із П’єром. Коли ми йшли до Великої зали, яку Метью колись допомагав проектувати, троє вампірів та одна відьма спричинили, як і можна було передбачити, певне збурення інтересу з боку перехожих.
Рудольф посадовив мене побіля себе, а Гелоуглас зайняв позицію за моїм кріслом як добре вихований слуга та охоронець. Метью разом із пильним П’єром посадовили з протилежного кінця бенкетного столу. Випадковому спостерігачеві могло здатися, що Метью прекрасно проводить час у гамірливий компанії дам і молодиків, що прагнуть знайти собі зразок для наслідування, який має більшу харизму, аніж імператор. Із цієї конкуруючої компанії, чиєю душею був Метью, до нас час від часу долітали хвилі сміху, і вони аж ніяк не додавали настрою і без того похмурому Рудольфу.
— Але чому неодмінно має бути велике кровопролиття, отче Йоганне? — допитувався імператор у дебелого лікаря років сорока, що сидів ліворуч від нього. Висвячення Пісторіуса мало відбутися лише через кілька місяців, але він із типовим для новонавернених запалом уже не заперечував, щоб його передчасно називали священицьким титулом, якого він іще не отримав.
— Тому, що єресь та відхилення від господнього вчення слід викорінювати повністю, ваша величносте. Інакше вони знайдуть собі новий родючий ґрунт. — На мене впав допитливий погляд очей Пісторіуса, обрамлених важкими повіками. Моє відьмине третє око розкрилося, обурене такою грубою й нахабною спробою заволодіти моєю увагою. Це нагадало мені спробу Шамп’є вивідати мої таємниці. Я відчула різку антипатію до чаклунів з університетською освітою. Відклавши ножик, я теж витріщилася на нього. Він кліпнув першим.
— Мій батько вважав, що толерантність — мудріша політика, — відказав Рудольф. Ви ж вивчали гебрейську мудрість Кабали. Є люди Божі, які назвуть ваші слова єрессю.
Гострий слух Метью дозволяв йому зосереджуватися на моїй розмові так пильно й сильно, як Шарка переслідувала свою здобич. Він насупився.
— Мій чоловік каже, що ви лікар, герр Пісторіус. — Мені погано вдавався такий прийом, як раптова зміна теми, але цього разу він вдався.
— Так, я лікар, фрау Ройдон. Радше, був ним, а потім перемістив свою увагу з порятунку тіл на порятунок душ.
— Отець Йоганн заробив свою репутацію на ліках від чуми, — сказав Рудольф.
— Я був лише виконавцем Господньої волі. Він є єдиним істинним цілителем, — скромно сказав Пісторіус. — Із любові до нас Він створив багато природних лікарських засобів, які справляють вражаючий ефект на наші недосконалі тіла.
— І дійсно. Я пам’ятаю, ви рекомендували безоари як панацею від хвороб. Коли Ля Діоса нещодавно хворіла, я послав їй один із моїх камінців, — сказав Рудольф, схвально посміхнувшись Пісторіусу.
