Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (библиотека электронных книг .txt) 📗
Така ситуація, що Людовик був у Польщі, а Єлисавета на Угорщинї мала місце три рази: в першій половинї 1376 р., в серединї 1377 і в осени 1381 р. (див. документи з сих часів в Kodex dypl. Pol., Kodex Malop. I і III). Супроти сказаного вище, два перші моменти здають ся мало правдоподібними, зістаєть ся третїй — але тодї Єлисавета стояла над могилою. Одначе з грамоти не конче виходить так, що Людовик був тодї в Польщі, а Єлисавета на Угорщинї. Її стилїзація також вповнї можлива в таких обставинах, коли й Людовик і Єлисавета були або в Польщі або на Угорщинї, а такі моменти знаємо зимою 1370/1 р. і в серпнї 1375 — коли вони обоє були в Польщі, і Кошицький зїзд 1373 р. та час від зими 1379/80 р. і до приїзду короля до Польщі в осени 1381 р. — тодї вони були обоє в Угорщинї, скільки знаємо. Отже властиво маємо виберати між зимою 1370/1 р. і рр. 1379-80. Вибір тут не легкий. Поголоска про смерть Людовика нпр. скорше-б могла вказувати на часи перед його смертию, але иньші обставини вказують скорше на час безпосередно по р. 1370 і на мій погляд перехиляють вагу рішучо на користь зими 1370/1 р.
Насамперед по кампанїї 1377 в. Любарту не до Галичини було — скорше мав би на оцї утрачені волинські землї. Заходи коло Галичини, змагання прихилити до себе галицьких міщан відповідають скорше обставинам безпосередно по успіхах 1370 р. на Волини. А вже рішучо вказує на се, по моєму, кінцева фраза: et certa iura, consvetudines et veteres gracias clemencius conservemus, бо про потвердженнє прав і привілєґій галицьких міст король міг говорити в перших початках свого пановання над Русию, але яке-б значіннє мала ся фраза в устах Людовика в 1379-80 рр.?.
16. Кампанїя 1377 р.
Джерела: Ян — Monum. Pol. h. II c. 678-9, Rocznik Kujawski — ib. III c. 212, Герман з Вартберґе — Scr. r. pruss. II c. 114-5. Всї отсї оповідання доповняють одно друге. Про саму війну дають деякі подробицї Ян і Герман. Ян каже про облогу Белза й Холма, у Германа Людовик облягає Белз, а тим часом його війська беруть duo alia castra Ruthenorum — оден можна уважати за Холм, другий мабуть треба признати якимсь Любартовим замком. По сїм Любарт і якийсь Koddere filius Algarden (Коригайло? Корибут? чи може Кориятович?) добровільно, з жінками й дїтьми своїми віддали ся на ласку короля й зложили йому присягу вірности. Про покору Любарта каже й річн. Малопольський, докладнїйше вичисляючи відібрані від Юрия замки — Белз, Холм, Грабовець, Городно й Всеволож. Ся звістка інтересна, бо показує виразно, що до Юрия належала не тільки Белзька, а й Холмська земля, і обидві були забрані Людовиком.
Що Кейстут був посередником, виходило-б з отсих слів Яна: ibique cum castrenses (в Белзї), licet sit castrum firmissimum et (in)-expugnabile, tamen spe defensionis frustrati (додати essent і положити дротинок, опущений видавцем, — через те й виходить неясність), — Keystutho de Troky duce Litwonorum mediante, Georgius castrum Belz g. Ludovico praesentavit.
Длуґош, опираючи ся на Янї й річн. Куявськім, Доповняв їх оповідання деякими подробицями: Людовик іде per alpes Sanocenses, облога Холма тріває тиждень, між участниками походу вичисляють ся деякі поіменно. Трудно розріжнити тут власні додатки Длуґоша від того, що міг би він зачерпнути з якогось нам незвістного джерела. Робить він зрештою й виразну помилку: каже, що Людовик віддав Белз назад Юрию Наримутовичу.
Хронольоґію походу дають грамоти, видані під Белзом — Kodex Malop. III ч. 893-4. Штрельке, в примітцї до Германа (с. 114), пробував викомбінувати час походу з дат угорських грамот і вказує на грамоту з 14/VIII in Clusvar, але сю дату приходить ся відкинути.
Що Белзько-Холмська земля була віддана Володиславу Опольському, показують звістки про його надання тут в рр. 1377-9 (див. Balinski і Lipinski Starozytna Polska II c. 835). Потверджує се й звістка Яна про угорських старост 1382 р.: між городами, обсадженими ними, бачимо й забрані в 1377 р. замки Городло, Кремінець, Олеське, Лопатин.
17. Роман Брянський (до c. 66).
Сей Роман згадуєть ся з своїм титулом у перше в 1375 р., разом з иньшим Романом кн. новосильським, в походї в. кн. московського Дмитра на Твер — Воскр. II c. 22 (Роман Михайловичь дьбрянскій). Перед тим в перемирній грамотї Ольгерда з Дмитром московським, уложеній десь коло 1371 р., між союзниками московського князя виступає й „князь великий Романъ”, без титула (Собраніе госуд. І c. 52). Зотов (ор. c. c. 97) уважав його сим Романом Михайловичом брянським, тим часом як Соловйов уважав його князем рязанським (І c. 966), а Іловайский (Сочиненія І c. 110), простуючи, що такого не було, вважав його князем новосильським, згаданим в иньшій умові, 1402 р. (Собраніе І c. 66-7, пор. вище c. 62). Зотов арґументує титулом великого князя; се дїйсно арґумент, хоч і не дуже сильний: вправдї титул вел. князя тодї уживав ся широко, але таки дуже неправдоподібно, щоб умова назвала новосильського князя великим. А що між тодїшнїми князями тяжко дошукати ся иньшого відповіднїйшого Романа, то таки ще найскорше сю згадку треба прикласти до Романа Михайловича. Титул великого князя в такім разї вказував би, що сей князь не був завсїди тільки титулярним; але чи мав він якісь значнїйші землї в тім часї, в р. 1370-1, того не можна знати.
Можливо, що в Брянську сей Роман сидїв іще перед Ольгердовим походом 1356 р., бо з тих часів (від смерти Глїба Сьвятославича, 1340) про брянський стіл не маємо звісток. Тяжше вже припустити, що по окупації 1357/8 рр. Брянськ відібрано від Ольгерда — хиба він сам наслїдком якоїсь комбінації віддав Брянськ Роману? Квашнїн-Самарін (По поводу Любецкого синодика — Чтенія моск. 1873, IV c. 219-220) нпр. здогадуєть ся, що Роман був перед тим князем чернигівським, але Ольгерд перевів його до Брянська, а Чернигів віддав сину — Дмитру. Зотов (с. 219) думає, що Роман міг дістати Брянськ назад від литовських князїв по поворотї Дмитра Ольгердовича з Москви в 1388 р., а Чернигів в 1393 р., по відібранню його від Корибута: тому, мовляв, Роман і зветь ся князем брянським і чернигівським перед смертю. А Леонтович (Очерки с. 171) навіть твердить, покликуючись на IV Новг., що Роман правив Брянськом як намістник Витовта в р. 1402, себто вже по своїй смерти! Полишаючи на боцї сю недорічність, як бачимо, й иньші гадки все будуть гіпотезами, для яких джерела не дають властиво нїякої підстави.
У всякім разї під час перемиря 1371/2 рр. Роман не був уже князем брянським, бо в тій же грамотї згадуєть ся уже „князь Дмитрий бряньский” — Ольгердович. Коли не перед тим, то по тім невдовзї мусїв Роман стратити й Чернигів, де засїв иньший Ольгердович. Взагалї Роман сходить на безземельного або дуже малоземельного служебного князя; в сїй ролї він виступає в Смоленську яко намістник з руки Витовта, і в такій ролї наложив він головою: Юрий смоленський, здобувши в 1401 р. Смоленськ, убив його тут. Давнїйша русько-литовська лїтопись, 1 Софійська й Супрасльська, оповідаючи про сей епізод, звуть Романа князем брянським, Тверський збірник — князем чернигівським і навіть великим (князя великого Романа черниговского) — див. Ученыя зап. II отд. с. 43, Пол. собр. V с. 252, Супрасльская рукопись с. 136, Тверская лЂт. с. 471. Любецький синодик записує його так: „вел. князя Романа Михайловича чер(ниговскаго) убыєнного от князя Юрія смоленского”.
18. Литовські князї в Сїверщинї (до c. 68).
Звістки про сїверських князїв литовської династиї так скупі, що навіть в найголовнїйших питаннях про них висловляли ся суперечні погляди. Полишаю на боцї маловажне для нас ґенеальоґічне питаннє — хто був старший, Дмитро Ольгердович чи Дмитро Корибут (я вважаю старшим Дмитра Ольгердовича, з огляду на ґенеальоґічні записки. Воскр. І c. 255, 4 Новг. c. 72, 1 Соф. c. 236, Тверської лїт. c. 626, а сьому не противить ся й та обставина, що він дістав Брянськ, а Корибут Чернигів: Брянськ був волостию реальнїйшою, хоч історичне першенство було по сторонї Чернигова). Важнїйше для нас питаннє, що теж зістаєть ся не ясним: які кождий з них мав волости на сїй точцї не могли з'орієнтувати ся й найбільш авторитетні дослїдники.
