Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читаем книги онлайн TXT) 📗
58) Див. вище с. 398.
59) La delegation еn Perse 1897 a 1902, par J. de Morgan, 1902, c. 92.
60) Гарну моноґрафію про сї ковтки дав Кондаков у книзї: Византійскія емали кол. Звенигородскаго гл. III, також Рус. клады І c. 195 і далї. Новійші нахідки Морґана (як вище) скріпляють його гадку про оріентальний початок сеї окраси.
61) Перший тип див. Русскіе клады табл. II, IIІ, VI, XI, XV і с. 106; Собраніе Звенигородскаго; Ханенка Древности V табл. XXVIII і XXXI; другий тип — Рус. клады с. 109 і табл. X, XIII, Ханенко табл. XXVIII.
62) С. 398.
63) Археол. лЂтоп. Ю. Рос. 1901. 31.
64) Ріжні емальовані окраси див. нпр. у Кондакова Рус. клады I таб. l, 2, 6, 7, 10, 15 і с. 106, Ханенко op. c. табл. XXXI. Мідяний емальований медальоник з Черкас (Рус. клады с. 133 і таб. XV) Кондаков уважав шахрайською імітацією золота.
65) Срібні ковтки з черненим рисунком Рус. клады таб. III. 5-6 (і текст с. 124), Кол. В. Тарновского таб. II, 322 і 324, Ханенка табл. XXVIII. Часто рисунок на таких срібних ковтках просто ґравірований, без чернення.
66) Арх. Л. Ю. Р. 1902 с. 186.
67) С. 397 і далї.
68) Рус. клады І c. 14-7, Рус. древности V с. 14-6.
69) Про сї наручники див. Записки т. XXV (Молотовське срібло), де виданий молотівський наручник і вказані иньші анальоґічні. Кондаков заповів розвідку про них на II т. Русских кладів.
70) Россійскій историческій музей (московський), катальоґ 1893 р. c. 121 (описую з автопсії) (поодинокі галки в публїкації Сізова, як низше — табл. IV); подібні ковтки з Ярославської ґуб. ib. c. 237, видані у Кондакова Русскія древности V c. 93. Осібний варіант маємо в ковтках з галочками теж гладкими, але барилкуватими або жолудковатими, звістних з кавказьких та поволзьких находок, про котрі говоритиму зараз. Про варіациї трохгалочного ковтка див. мою статю про Молотівський скарб — Записки т. XXV і резюме в т. XXXVII. Варіацією київського ковтка, здаєть ся, треба уважати й ковток званий д. Кондаковим „волинським”: в нїм середня галка дістає привіску, збільшуєть ся коштом крайнїх галок, і нарештї сї зовсїм зникають (див. кілька рисунків в Рус. древн. V с. 678).
71) Див. колєкцію з київського скарбу з оселї Єсикорского Рус. клады 1 таб. IV.
72) Ковтки з Камбулти — Ермітаж, вітр. І, казанські — ibid. Рус. старинности шафа 2 (оден з них у Кондакова Рус. древности V c. 97).
73) Див. про се мою замітку в т. XXXVII Записок н. т. ім. Шевченка: Ковтки ”київського типа” у сучасних Кавказцїв (з рисунками); з її галками порівняти знайдені на Кубани намиста, вид. у Кондакова Р. клады І c. 57.
74) Див. Рус. клады І с. 53 і далї. Новійша нахідка філїґранових річей в ахеменидських могилах Персії — Morgan, ор. c. c. 94. Богату колєкцію сучасних філїґранових виробів з Сирії мав я нагоду оглядати в римськім етноґрафічнім музею (т. зв. Кірхеровім).
75) Про Ґнєздовські нахідки спеціальна топоґрафія Сизова: Курганы Смоленской губерніи, вип. І. ГнЂздовскій могильникъ близъ Смоленска (Матеріалы по археологіи Россіи изд. археол. ком. № 28), 1902, але вона не оправдала надїй що до вияснення тутешнїх типів — вказівки дуже загальні і перлистим орнаментом пок. автор не зайняв ся зовсїм — див. c. 48. Див. іще Рус. древности V c. 61-64, Россійскій историческій музей с. 89 і далї (Кондаков заповів публїкацію ґнєздовських находок в II т. Рус. кладів, але щось його не чути). Близько до ґнєздовських стоять мерянські філїґранові й перлисті окраси.
76) Орнаментовані перлистим орнаментом предмети, окрім ковтків з українських нахідок див. нпр. Рус. клады І таб. II (ґудзики); Рус. древн. V c. 65-7, кол. Тарновского таб. II (привіски-місяцї); Рус. клады I таб. XV, Рус. древн. V с. 112, пор. 114 (зьвізди); Ханенко ор. c. табл. XIX (кутас), XXVI (зьвізди-наушницї), XXVII (рамка образка). Бобринскій І таб. XIX, Рус. древн. IV с. 118, пор. 110 (кутаси). Кондаков не уважає привісок-кутасів за українську приналежність, але се дуже гіпотетично.
77) Дужка з трома галками могла служити і для аґрафа (проста), і для ковтка (зігнута).
78) Кондаков Р. клады c. 143, Антонович Арх. карта Кіев. губ. c. 37.
79) Т. І c. 275.
80) Ibid. с. 242.
81) Іпат. c. 35, 215, 528, Житиє Теодосия л. 28.
82) Максимович ЗамЂтка о слов. пЂвцЂ МитусЂ — Собр. сочиненій т. I — против погляду Костомарова. Костомарового погляду знов боронив Іловайский — див. його Историческія сочиненія II.
83) Такий погляд розвивав Смоленский в цитованій працї (прим. 31); але все се робить ся поки ще напомацки.
84) Патерик c. 129; про те які канони можна б уважати його твором здогади див. у Ґолубінского І. 1 c. 839.
Осьвіта — ріжницї в поглядах, справа шкільництва в давнїй Руси, предмети шкільної науки, джерела знання — книжне почитаннє, круг відомостей, лєктура богословська, лєктура сьвітська, апокріфи.
Перейдїм до осьвіти.
Погляди на стан осьвіти в давнїй Руси зміняли ся. Були часи, коли з притиском підношено, що в осьвітї давня Русь не то що не стояла по заду західньої Европи, але й перевисшала її. На підставі звісток в компіляції Татїщева (середини XVIII в.) про школи на Руси та заходи князїв коло розвою осьвіти, ті дослїдники що приймали сї звістки на віру, мусїли справдї приходити до досить утїшних виводів про сю сторону давнього руського культурного житя. Але звістки Татїщева безперечно — його власні вигадки; син „просьвіщенного віку” він повставляв у свою компіляцію замітки, що могли служити оправданнєм його власних поглядів. Тож вкінцї прийшлось попрощати ся з його оповіданнями: з тими чудесними школами для хлопцїв і для дївчат, з наукою ріжних чужих мов і т. и. Але, як то часто буває в реакції — відкидаючи сї вигадки, приходили до виводу, що взагалї нїяких шкіл у нас тодї не було; що осьвіта не підіймала ся над рівенем простої письменности і т. и. 1). В дїйсности мабуть і тут треба шукати правду по серединї.
В сїй справі ми маємо відповісти на два питання: по перше — чи були на Руси школи орґанїзовані, колєктивні, по друге — який рівень осьвіти давала тодїшня наука, незалежно від того, як вона давала ся — в школах чи приватними лєкціями по теперішньому сказавши.
До першого питання треба піднести на самім початку, що про орґанїзовані школи на Руси ми не знаходимо нїяких виразних вказівок в наших давнїх джерелах. В них досить часто іде мова про науку, але не пояснюєть ся, де і як та наука побирала ся. Але само до собі се argumentum a silentio що не богато значить, бо наші відомости про культурне житє давньої Руси взагалї дуже припадкові; що знали б ми нпр. про церковний суд з самої лїтописи, або про право взагалї, не маючи Руської Правди... Коли арґументують, що на Руси не могли з'явити ся школи тому, бо їх не було в їх первовзорі — Візантиї, то забувають, що хоч у Візантиї орґанїзация шкіл не стояла дуже високо, одначе завсїди були там публичні школи в видї учителїв при катедрах і монастирях — т. зв. дідаскалів і маістрів 2), а в серединї XI в. відновлено було й державну академію в Царгородї 3); отже взірцїв для Руси там не бракувало. Зрештою самі звістки лїтописи про масове научаннє дїтей за Володимира й Ярослава приводять до сього ж виводу: читаємо про Володимира, що він „нача поимати у нарочитои чади дЂти и даяти на учениє книжноє” 4), про Ярослава: „прииде къ Новугороду, собра от старостъ и поповыхъ дЂтей 300 учити книгамъ” 5). Таке масове научаннє з огляду на потреби церкви в більшім числї сьвящеників і дяків, та з огляду на мале число учителїв дїйсно мусїло мати місце, а воно, очевидно, виключає можливість обійти ся припущеннєм тільки одиничного научання, такого що оден письменний учив другого неписьменного; мусїла бути колєктивна наука, де учитель (чи учителї) научав разом більше число учеників — отже мусїла бути відразу властива школа, подібна до тої яку описує нам Анна Камнена 6) в біоґрафії свого батька в заснованій ним захоронцї для сиріт: „сидить учитель, і навколо нього стоять дїти, однїх питає з письма (????????? ???????????), иньші пишуть „схеди” — ортоґрафію слів”. А раз з'явивши ся така колєктивна наука не мала причини заникати.
